Постановление суда № 83525554, 08.08.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

про залишення позовної заяви без руху

"08" серпня 2019 р. м. Ужгород Справа № 907/484/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф., перевіривши дотримання вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України у справі

за позовною заявою Перечинської міської ради, м. Перечин до приватного підприємства малого колективного підприємства «Земледар», м. Перечин про визнання державного акту на право колективної власності на землю таким, що втратив чинність та встановлення факту належності земельних ділянок до земель колективної форми власності, -

в с т а н о в и в:

Перечинська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до приватного підприємства малого колективного підприємства «Земледар», м. Перечин про визнання державного акту на право колективної власності на землю. Таким, що втратив чинність та встановлення факту належності земельних ділянок до земель колективної форми власності, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 19, 142-145 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Земельного кодексу України

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, зважаючи на наступне.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи підприємця (для фізичних осіб підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

У той же час, в порушення вказаної норми, позивачем зазначено відповідачем особу, відомості про яку у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців відсутні, а також відсутні відомості про особу за зазначеним позивачем ідентифікаційним номером відповідача – 03748058.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на необхідність належного обґрунтування з посиланням на положення чинного законодавства, що заявлений ним спосіб захисту не суперечать закону, спрямований на реальне відновлення прав позивача та є ефективним в розумінні статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

Як видно зі змісту поданої позивачем позовної заяви позивач вказує на те, що обраний ним спосіб захисту у частині визнання державного акту таким що втратив чинність передбачено в ст. 16 ЦК України.

Водночас, суд визнає помилковим ототожнення обраного позивачем способу захисту про визнання державного акту на право колективної власності на землю. Таким, що втратив чинність із визначеними у законі способами захисту порушеного права.

Заявлена позивачем вимога про визнання державного акту на право колективної власності на землю таким, що втратив чинність не може бути предметом окремого позову, оскільки не стосується будь-яких прав чи обов`язків (не стосується спору про право), тобто, її задоволення не призведе до поновлення чи захисту порушених прав і інтересів позивача, у той час, як господарські суди розглядають справи за позовами, в основі яких знаходиться спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, а не встановлення самого факту відсутності таких відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з положеннями ст. ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Що стосується вимоги позивача про встановлення факту належності земельних ділянок до земель колективної форми власності, суд констатує наступне.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про встановлення факту належності земельних ділянок до земель колективної форми власності, яка за своєю суттю не свідчить про оспорення реалізації позивачем своїх прав за право комунальної власності на землю, як суб`єкту місцевого самоврядування.

При цьому, звертаючись з даною вимогою позивач фактично просить встановити певний юридичний факт.

Натомість, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Тобто, задоволення пред`явленої позивачем вимоги не призведе до поновлення чи захисту порушених прав і інтересів позивача, в той час, як господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких знаходиться спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, а не встановлення самого факту наявності таких відносин.

Таким чином, слід дійти висновку, що заявлена за поданим позовом та з означених підстав позивачем вимога про встановлення факту належності земельних ділянок до земель колективної форми власності не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, адже пред`явлена за відсутності визначення на захист яких прав та інтересів вона подана, тобто, не стосується захисту порушених прав чи інтересів (відсутній спір про право), а тому можливість розгляду такої вимоги у господарському суді відсутня.

Окрім того, згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Згідно Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Згідно з п.п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Таким чином, позивач в якості належних доказів надіслання відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів має подати розрахунковий документ (касовий чек, поштову квитанцію), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв`язку разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.

Позивачем до позовної заяви не надано достатніх доказів надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів, оскільки відсутній фіскальний чек та опис вкладення.

Позивачем не дотримано вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921 грн. 00 коп.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли у позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач звернувся до суду з двома вимогами немайнового характеру (Вимоги 1, 2, 3).

Відтак, при зверненні до Господарського суду Закарпатської області з даною позовною заявою позивач мав сплатити судовий збір в загальній сумі 3842,00 грн. (2 х 1921,00 грн. = 3842,00 грн.).

Натомість, позивачем подано докази сплати судового збору частково у сумі 1921,00грн.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За наведених обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам статті 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Суд звертає увагу прокурора на те, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити позовну заяву Перечинської міської ради без руху.

2. Встановити Перечинській міській раді строк на усунення недоліків позовної заяви – 7 (сім) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Встановити Перечинській міській раді спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подати докази сплати судового збору;

- приєднати докази надіслання позовної заяви відповідачу;

- визначатися із обраними способами захисту прав та охоронюваних законом інтересів;

- визначити належного відповідача за обраними позовними вимогами.

Надати суду докази направлення копій вказаних доказів відповідачу.

Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала підписана 08.08.2019 та оскарженню не підлягає.

Суддя Ремецькі О.Ф.