Решение № 83217463, 02.07.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

02.07.2019 р. м. Ужгород Справа № 907/55/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М", с. Вонігово Тячівського району

до відповідача Фізичної особи - підприємця Піпаш Ігоря Васильовича, смт. Ясіня Рахівського району

про стягнення 320 527 грн. 50 коп. заборгованості за договором поставки та 29 536 грн. 81 коп. відсотків за користування чужими коштами,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники:

Позивача -

Відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М", с. Вонігово заявлено позов до відповідача Фізичної особи - підприємця Піпаш Ігоря Васильовича, смт. Ясіня Рахівського району про стягнення 320 527 грн. 50 коп. заборгованості за договором поставки та 29 536 грн. 81 коп. відсотків за користування чужими коштами.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що між сторонами спору було укладено договір на поставку лісових матеріалів у спрощений спосіб. З метою оплати вартості лісових матеріалів позивач здійснив повну передоплату в сумі 462 092 грн., однак, відповідачем було поставлено товару лише на суму 141 564 грн. 50 коп. Натомість передачу товару на суму 320 527 грн. 50 коп. відповідач не здійснив, тому позивач звернувся до суду з вимогою повернути кошти в сумі передоплати. Крім того, відповідачу нараховано 29 536 грн. 81 коп. відсотків за користування чужими коштами.

Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, на виклик суду жодного разу не з`явився, хоча підготовче провадження судом неодноразово відкладалося. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В силу ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач згідно платіжних доручень № 1771 від 05.01.2016 року, № 1815 від 01.02.2016 року, № 1859 від 19.02.2016 року, № 1932 від 24.03.2016 року, № 1991 від 21.04.2016 року, № 1992 від 21.04.2016 року перерахував на рахунок відповідача загальну суму 462 092 грн. як оплату за лісопродукцію. Проте, відповідач лісопродукцію у власність позивача передав частково на суму 141 564 грн. 50 коп., що підтверджується накладною № 1 від 30.01.2016 року.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо поставки лісопродукції на суму 320 527 грн. 50 коп., позивачем 20.07.2018 року надіслано на адресу відповідача лист з вимогою про повернення суми у розмірі 320 527 грн. 50 коп.

На підставі ч. 8 ст. 222 Господарського кодексу України про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

Однак, відповідач жодної відповіді на претензію позивача не надіслав, грошові кошти позивачу не повернув.

У зв`язку із залишенням вказаного листа-вимоги без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду з метою захисту свого порушеного права.

В ході судового розгляду спору, відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим положеннями статті 46 ГПК України, а також статті 165 ГПК України щодо подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнової - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Між сторонами спору у відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов`язковими.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За положеннями ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати всій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За приписами ч. 1 та ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В даному випадку, позивач, здійснивши оплату за лісопродукцію на суму 462 092 грн., та отримавши такий від відповідача частково на суму 141 564 грн. 50 коп., скористався наданим йому ст. 693 Цивільного кодексу України правом вимагати від відповідача суму здійсненої оплати згідно листа-вимоги від 20.07.2018 року.

Відповідач, в свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем доводи та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення суми 320 527 грн. 50 коп. як оплати за лісопродукцію.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості підлягає задоволенню.

При цьому, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 29 536 грн. 81 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За загальним правилом, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, позивач правомірно просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 29 536 грн. 81 коп. за період з 28.07.2018 року по 31.01.2019 року (розгорнутий розрахунок міститься у матеріалах справи), з огляду на що сума 29 536 грн. 81 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 5 250 грн. 97 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Окрім того, частиною 4 ст. 129 ГПК України визначено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Представник позивача, заявою б/н від 01.07.2019 року, обґрунтував понесені ним витрати у сумі 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які просить розподілити при винесені рішення по справі. Так, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 26.11.2018 року, яким сторони погодили перелік та попередню вартість послуг, Актом виконаних робіт (наданих послуг) від 26.06.2019 року на суму 6 000 грн. та меморіальним ордером № 76 від 01.07.2019 ороку на суму 6 000 грн.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, суд констатує, що розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката, співмірний зі складністю справи та виконаними ним роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; а також предметом позовних вимог та строку розгляду справи, а тому вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Піпаш Ігоря Васильовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М", 90553, Закарпатська область, Тячівський район, с. Вонігово, вул. Леніна, будинок 182 (код ЄДРПОУ 32922702) суму 320 527 (Триста двадцять тисяч п`ятсот двадцять сім гривень) грн. 50 коп. заборгованості та 29 536 (Двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень) грн. 81 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також суму 5 250 (П`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень) грн. 97 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 6 000 (Шість тисяч гривень) грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 22.07.2019 року.

Суддя Пригара Л.І.