Решение № 83171893, 22.07.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2019 року м.Чернігів Справа № 620/1792/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною вимоги та її скасування,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною вимоги від 07.11.2018 № Ф-12012-17 та її скасування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскільки він підприємницьку діяльність не здійснював у зв`язку з її припиненням, то підстави для нарахування ЄСВ та, відповідно, складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-8686-17, відсутні.

Ухвалою суду від 21.06.2019 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

11.07.2019 ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача в межах встановленого строку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та наполягає на тому, що на момент зняття з обліку податкового органу державна реєстрація фізичних осіб - підприємців регулювалась, як і в даний час, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 31.05.2019 позивач знятий з обліку в податковому органі, а відтак на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач повинен був сплачувати борг зі сплати єдиного соціального внеску. Враховуючи зазначені обставини, ГУ ДФС у Чернігівській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить в їх задоволенні відмовити.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов на позов, встановив наступне.

01.01.1999 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа- підприємець та 31.05.2019 знятий з обліку (№ 192522070016), що підтверджується детальною інформацією про фізичну особу (а.с. 19-20).

Відповідно до довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 18.06.2019 № 5 та № 6, ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів з 01.06.2011 згідно договору № 250311011883 та на суму заробітної плати нараховується і перераховується єдиний соціальний внесок в розмірі 22 % згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (а.с.15,16-17,18).

06.11.2018 Головне управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8686-17 на суму 15819,54 грн. (а.с.11).

Вважаючи вищевказану вимогу відповідача протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду, в якому просить її скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року, далі - Закон України № 755-IV).

Відповідно до частини 1 статті 46 цього Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону № 755-IV імперативно встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Стаття 47 Закону № 755-IV регламентує порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.

За правилами частини 1 статті 47 вказаного Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Згідно частини 7 статті 47 Закону України № 755-IV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.

За приписами частини 9 статті 47 Закону № 755-IV у разі припинення підприємницької діяльності за її рішенням, фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;

свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

Відповідно до частини 15 статті 47 Закону № 755-IV за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Частиною 17 статті 47 Закону № 755-IV встановлено, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

За правилами частини 1 статті 51 Закону № 755-IV державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів звернення до державного реєстратора у 2004 році з документами для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, як не надано і свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм та матеріалів адміністративної справи суд дійшов висновку про те, що позивачем не було завершено процедуру припинення підприємницької діяльності, оскільки позивач, прийнявши рішення про припинення підприємницької діяльності та отримавши довідки про зняття з обліку в податкових органах - не звернувся у передбаченому законодавством (чинному на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності) порядку до державного реєстратора з необхідними документами для проведення припинення державної реєстрації підприємницької діяльності, та не отримав копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Отже, оскільки в частині 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" чітко визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, - суд дійшов висновку, що позивач має статус фізичної особи-підприємця.

Крім того, як вбачається з відомостей детальної інформації про фізичну особу - позивач припинив державну реєстрацію підприємницької діяльності , лише 31.05.2019.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що він не здійснював з 2004 року підприємницької діяльності і як платник єдиного соціального внеску не реєструвався, є хибними та не звільняють його від сплати єдиного соціального внеску.

Щодо посилання позивача на те, що згідно інформації про зняття з податкового обліку від 05.06.2019 № 1415/Ш/25-01-53-11-08, він не перебував на обліку у контролюючих органах, отже також звільнений від сплати єдиного соціального внеску - суд не приймає його до уваги та вважає безпідставним, оскільки зазначена інформація не є підтвердженням припинення підприємницької діяльності позивача у 2004 році, та, відповідно, не скасовує обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Щодо посилань позивача на те, що в період з 2011 року по теперішній час він офіційно працює як найманий працівник водієм автотранспортних засобів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , та у вказаний період за нього, як за застраховану особу роботодавцем в повному обсязі сплачувався єдиний соціальний внесок, суд зазначає наступне.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08 липня 2010 року не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві.

Крім того, чинне законодавство України не виключає можливості одночасного здійснення підприємницької діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві.

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 5 статті 9 Закону України № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 статті 9 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI).

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відповідач мав усі законні підстави для винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 06.11.2018 №Ф-8686-17, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2019 у справі № 620/89/19.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірністі свого рішення.

У підсумку, з урахуванням вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 39392183).

Суддя І.І. Соломко