Постановление суда № 8304955, 09.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-46944/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

                                                            Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:           Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року

у справі № 17/5

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Інститут транспорту нафти» (далі –ВАТ, позивач) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі –ДПІ, відповідач) № 0003292309/0 від 18 квітня 2008 року, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 10282326 грн., в тому числі: основний платіж –5 141 163 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 5141163 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач будь-яких порушень правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість не припустив, вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та підпункту «а»пункту 6.5 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі – Закон № 168/97-ВР) не порушував, діяв правомірно відповідно до податкових роз’яснень ДПА України з приводу визначення місця поставки послуг при виконанні проектно-вишукувальних робіт.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року, позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003292309/0 від 18 квітня 2008 року.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

На підставі акта виїзної планової перевірки позивача від 04 квітня 2008 року № 883/23-09/00148429, яка здійснювалась за період з 01 березня 2004 року по 31 грудня 2007 року, податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003292309/0 від 18 квітня 2008 року, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 10282326 грн., в тому числі: основний платіж – 5 141 163 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 5141163 грн.

В акті перевірки вказано на порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та підпункту «а»пункту 6.5 статті 6 Закону № 168/97-ВР, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 5141163 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що всупереч наведеним нормам, операції з виконання проектних робіт для нерезидентів за період з квітня 2005 року по вересень 2007 року позивачем не включались до об’єкта оподаткування податком на додану вартість, хоча фактичне виконання проектних робіт як для резидентів та нерезидентів відбувалось безпосередньо на митній території України, після чого здійснювалась передача замовнику результатів таких робіт у вигляді проектно-кошторисної документації.

Судами встановлено, що позивач надавав замовникам-нерезидентам проектні та проектно-вишукувальні послуги для будівництва, облаштування і оздоблення резервуарів для зберігання нафти, трубопроводів, насосних станцій та інших об'єктів нерухомості, розташованих за межами митної території. На виконання умов контрактів на проектні роботи, результати наданих послуг (виконаних робіт) передавались замовнику у вигляді будівельно-проектної та проектно-кошторисної документації, про що складені відповідні акти приймання-передачі проектної продукції.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Абзацом третім пункту 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до підпункту «а»пункту 6.5 статті 6 Закону № 168/97-ВР місцем поставки послуг вважається, за винятками, визначеними у підпунктах «в», «д»-«е»цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку.

Тобто, визначальною умовою для визначення порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг є місце їх надання.

Підпунктом «в»пункту 6.5 статті 6 Закону № 168/97-ВР передбачено, що при наданні послуг агентами, посередниками чи іншими учасниками ринку нерухомого майна (нерухомості) (далі - ріелтерами), іншими особами, відповідальними за підготовку, координацію, нагляд та здійснення робіт із будівництва та оздоблення (оснащення) нерухомості (включаючи послуги архітекторів та дизайнерів), інших подібних послуг, пов'язаних з продажем або будівництвом нерухомості, місцем поставки послуг є місце, де така нерухомість розташована або буде розташована.

Таким чином, у разі якщо об'єкти нерухомості розташовані за межами митної території України, то надання послуг, визначених у зазначеному підпункті на таких об'єктах, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Викладене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що послуги з виконання проектних робіт для нерезидентів фактично здійснювались позивачем на митній території України, однак це не є підставою для висновку про те, що місце фактичного виконання проектної документації і є місцем надання послуг, оскільки із зазначених норм вбачається, що таким місцем є місце, де нерухомість, по проектуванню якої надавались послуги, розташована або буде розташована.

Відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно статті 4 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність»для створення об’єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає підготовку вихідних даних на проектування; здійснення в необхідних випадках передпроектних робіт; пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження і затвердження проекту; виконання робочої документації для будівництва тощо.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно визначились, що проектування будівництва та оздоблення резервуарів для зберігання нафти, трубопроводів, насосних станцій та інших об’єктів нерухомості, розташованих за межами митної території України, не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано також послався на порушення відповідачем вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, оскільки в акті перевірки не наведені конкретні господарські операції з поставки послуг, які, на думку податкового органу, підлягали включенню до об’єкта оподаткування податком на додану вартість з посиланням на конкретні угоди (контракти), укладені позивачем з нерезидентами, акти приймання-передачі проектної продукції, визначену у цих угодах та актах вартість послуг, з одночасною вказівкою на еквівалент у гривні за курсом валюти тощо, як і не наведений механізм нарахування податку на додану вартість з визначенням бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Голубєва Г.К.

                                        Карась О.В.

                                        Федоров М.О.

Повний текст ухвали складено 12 березня 2010 року.