Дата принятия
08.07.2019
Номер дела
160/3132/19
Номер документа
82992152
Форма судопроизводства
Административное
Государственный герб Украины

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 року Справа № 160/3132/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНеклеса О.М.за участі секретаря судового засіданняКолесника І.О.за участі: представника позивача представника відповідачаОСОБА_1 С.І. Панковської Е.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справуза адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-М» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-М» (далі позивач, ТОВ «Колос-М» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просить: - визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000161403 від 03.01.2019 р.; - стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати (судовий збір, поштові відправлення, витрати на правову допомогу, тощо).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що посадовою особою відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОВНЕЛ» (код ЄДРПОУ 41956454) за період з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р., за результатами якої було складено Акт № 73273/04-36-14 19/37516518 від 17.12.2018 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 267 180 грн. На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000161403 від 03.01.2019 р. Не погоджуючись з висновками проведеної перевірки та її підставами, позивач подав до Державної фіскальної служби України відповідну скаргу, яка була залишена без задоволення. Позивач вважає таке рішення та спірне податкове повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Зауважив, що працівники ДФС при складанні неправомірного запиту про надання інформації, на отримавши первинні документи ТОВ «Колос-М», без жодних підстав призначили проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Окрім того, висновки відповідача стосовно ТОВ «ПРОВНЕЛ», про начебто відсутність підтверджень ділової репутації, гарантій виконання зобов`язань, необхідних ресурсів та відповідного досвіду, та інших ознак комерційної привабливості не відповідають дійсності та порушують права честі гідності та ділової репутації юридичної особи (в даному випадку ТОВ «ПРОВНЕЛ»), яка була підтверджена перед ТОВ «Колос-М», за рахунок виконання всіх зобов`язань по договору та поставці товару в повному обсязі, що підтверджено усіма необхідними документами. Отже, позивач цілком правомірно відобразив наслідки здійснених господарських операцій у своєму податковому обліку, жодних нарікань та зауважень до документів відповідачем у акті не зазначено. При цьому, наявність обставин, які стосуються порушення ТОВ «ПРОВНЕЛ» податкового законодавства, не може бути підставою для висновку про порушення ТОВ «КОЛОС - М» норм п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК та заниження ПДВ за липень 2018 року на суму 267 180,00 грн. Окрім того, в ході проведення перевірки встановлено, що між сумами податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ПРОВНЕЛ» розбіжності відсутні. Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019р. відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначено на 13.05.2019 року.

22.04.2019 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Під час перевірки проведено аналіз даних наведених у ЄРПН у розрізі придбаних та реалізованих ТОВ «ПРОВНЕЛ» за 2018 рік номенклатурних позицій та встановлено, що ТОВ «ПРОВНЕЛ» здійснює придбання товарів відмінних від добрива, а реалізовано скаржнику добриво, тобто асортимент придбаної номенклатури не відповідає реалізованій. Таким чином, за результатами аналізу ЄРПН ТОВ «ПРОВНЕЛ» по ланцюгу господарських операцій з руху вищезазначеного товару встановлено відсутність джерела, його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва. Згідно податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за 3-й квартал 2018 рою на підприємстві працювало 4 особи, за цивільно-правовими договорами - 1 особа, фінансову звітність у 2018 році підприємство не надавало. З урахуванням вищевикладеного контролюючим органом зроблено висновки, що первинні документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОВНЕЛ». Досліджені операції спрямовані на документальне оформлення постачання товарів, та не спрямовані на реальне настань; наслідків, що обумовлені ними. Метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов`язав ТОВ «Колос-М». Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках, податкових правовідносин. Отже, враховуючи викладені обставини та надані докази контролюючим органом, аргументи викладені в позові відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими.

В підготовчому судовому засіданні 13.05.2019 року оголошено перерву до 04.06.2019 року.

04.06.2019 року розгляд справи було перенесено на 13.06.2019 року у зв`язку з перебуванням судді у відрядженні.

13.06.2019 року підготовче судове засідання було продовжено на 30 днів, у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 04.07.2019 року.

04.07.2019 року підготовче провадження було закрите та суд перейшов до розгляду справи по суті у цьому судовому засіданні, в судовому засіданні було оголошено перерву до 08.07.2019 року.

У судовому засіданні 08.07.2019 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, встановив наступне.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Колос-М» (код ЄДРПОУ 37516518) зареєстровано 12.04.2011 року, запис №12001020000000825, керівником підприємства є ОСОБА_2 , основний вид економічної діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

З матеріалів вправи вбачається, що у період з 04.02.2018 р. по 10.12.2018р., на підставі направлення від 29.11.2018 р. № 13228, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок у сфері торгівлі управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровської області Бережнюк Ларисою Анатоліївною, згідно із пп.75.1.2 п.75.1. ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1.4. ст. 78, п. 82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) та відповідно до наказу ГУ ДФС у Дніпропетровської області від 29.11.2018р. № 6797-п була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос - М» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОВНЕЛ» (код ЄДРПОУ 41956454) за період з 01.07.2018 року по 31.07.2018 року.

На підставі проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 73273/04-36-14 19/37516518 від 17.12.2018 р. «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «КОЛОС-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОВНЕЛ» за період з 01.07.2018 по 31.07.2018 р.», згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (за змінами та доповненнями), Порядок проведення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 (в редакції Наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за №1267/26044, в результаті чого зніжено податок на додану вартість в сумі 267 180 грн., в тому числі за липень 2018 р. - 267 180 грн.

03.01.2019 р. на підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000161403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму розміром 333 975, 00 грн., з яких - 267 180, 00 грн. за податком зобов`язанням, 66 795, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з висновками проведеної перевірки та її підставами, а також податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, яка рішенням Державної фіскальної служби України від 14.03.2019 р. №118216/99-99-11-04-02-25 була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись з наведеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Приписами п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. (14.1.185.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У пункті 198.2 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленоюпунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбаченихпунктом 189.9статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченомустаттею 183цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996).

Згідно із ст.1 Закону №996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 2 ст.3 Закону №996 передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 даного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. №88, відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному місяці, в якому вони були здійснені.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З вищевикладеного випливає, що підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначені первинні документи, на підставі яких формується податковий кредит та, відповідно, показники податкової звітності з ПДВ.

Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ПРОВНЕЛ» (код ЄДРПОУ 41956454), судом встановлено наступне.

27 липня 2018 року ТОВ «Колос-М» було укладено договір № 74-18 з ТОB «ПРОВНЕЛ»» на придбання добрива Агристарт Форс в кількості 30,5 т, вартістю 1603080,00 грн., з яких ПДВ 276180,00 грн.

30 липня 2018 року добрива надійшли на склад ТОВ «Колос-М», що підтверджується видатковою накладна №039 від 30.07.2018 р. та приймальним актом №11 від 30.07.2018 р.

Транспортування добрив здійснювалось орендованим транспортом, МАЗ держ. № НОМЕР_1 , причеп № НОМЕР_2 36-85 XX, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 10 від 30.07.2018 р., договором оренди транспортного засобу з екіпажем (водієм) №33-18 від 02.04.2018 року, договором суборенди транспортних засобів №50-18 від 03.05.2018 року, додатковою угодою №1 до договору №33-18 від 02.04.2018 року та актами приймання-передачі транспортних засобів, додатковою угодою №1 від 01.07.2018 року до договору суборенди №50-18 від 03.05.2018 року, актами приймання-передачі транспортного засобу та причепу від 03.05.2018 року,

В подальшому добрива були внесені в ґрунт з глибоким рихленням під врожай 2019 року, внесення було проведено орендованим транспортом, що підтверджується дорожніми листами трактора за вересень, актом №09/1/18 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за вересень 2018 р., актом прийому-передачі виконаних робіт від 30.09.2018 р.

Отримані добрива було оприбутковано на склад по прибутковому акту по рах. 208, що підтверджується також приймальним актом № 11 від 30.07.2018 р.

Оплату за придбаний товар здійснено по платіжним дорученням повністю, що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Господарські взаємовідносини відображено по рах. 631 за серпень 2018 р., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем були надані всі належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товару мали реальний характер.

Позивач має первинні документи, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентом є нереальними. До того ж, податковим органом в акті не було наведено жодних фактів, які свідчать про неправильність та невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

Як зазначив відповідач у акті перевірки та відзиві на позов, згідно бази даних ДФС, податкова накладна від 30.07.2018 №298, виписана (оформлена) ТОВ «ПРОВНЕЛ» на адресу ТОВ «КОЛОС-М», зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) 14.08.2018 р.

Сума податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включена до податкового кредиту відповідного періоду, відповідає додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2018 року та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

При цьому, в ході проведення перевірки встановлено, що між сумами податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ПРОВНЕЛ» розбіжності відсутні.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку та не мав свідоцтва платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/25587/18.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Можлива відсутність у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, а також не встановлення податковим органом ланцюга постачання товару, не свідчить про неможливість виконати відповідної поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й суму ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Також, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Верховний Суд у Постанові від 07 серпня 2018 року у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Судом з`ясовано, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області при проведенні перевірки, запити на проведення зустрічних перевірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб`єктами господарювання - контрагентами не направлялись.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних посилань на наявність між позивачем та контрагентом позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Суд акцентує увагу на тому, що частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що "адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб`єктами оподаткування податків випливає з обов`язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб`єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

Варто зазначити, що визнання під час перевірки податковим органом нікчемними правочинів знаходиться за межами здійснення ним контролю дотримання податкового законодавства. За наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9.

Верховний Суд не відступає від вищезгаданої позиції. Так, у постанові від 4 грудня 2018 року по справі №813/2230/13-а серед іншого зазначено таке. Оцінюючи посилання податкового органу на нікчемність правочинів, суди попередніх інстанцій здійснили системній аналіз положень статей 202, 203, 204, 228 Цивільного кодексу України, дійшли до висновку, що підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

Також, у постанові від 13 листопада 2018 року по справі №820/16176/14 Верховний Суд наголошує: доводи податкового органу щодо недійсності договорів є неприйнятними з огляду на те, що самостійне визнання їх такими знаходиться за межами компетенції цього органу, а належних доказів, а саме обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним, відповідачем не надано.

У постанові від 13 березня 2018 року по справі №2а-14508/11/2670 Верховний Суд вказує: жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що договір укладений між ТОВ «Колос-М» та ТОB «ПРОВНЕЛ», оформлений належним чином, підписаний уповноваженими особами, які на час підписання договорів та їх виконання мали необхідний обсяг правосуб`єктності; спірні правочини не визнано судом недійсним і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності правочинів.

На момент здійснення спірних правовідносин, позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Згідно до ч. 1ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та показань свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом при вирішенні даної справи.

З урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій, отже, збільшення відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість є безпідставним.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на них обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-М», суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача сплачений ним судовий збір 5009,63 грн.

Що стосується витрат позивача на правову допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно достатті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 18.10.2018 року у справі № 813/4989/17.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, до позовної заяви надано договір про надання правової допомоги №29/03/19 від 29.03.2019 року, попередній орієнтовний розрахунок сплати судових витрат, платіжне доручення №660 від 01.04.2019 року про сплачу 10 000 (десять тисяч) грн. за правову допомогу згідно рахунку №29/03/19 від 29.03.2019 року.

При цьому, рахунок №29/03/19 від 29.03.2019 року, на підставі якого здійснена сплата коштів в матеріалах справи відсутній. Окрім того, детальний розрахунок понесених позивачем витрат до суду не було надано, також відсутній акт виконаних робіт, акт приймання - передачі наданих послуг, тощо у адміністративній справі, в межах якої заявлена вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Крім того, позивачем не доведено співмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом витраченим адвокатом.

За наведених обставин, суд вважає, що надані позивачем документи не доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в даній адміністративній справі, витрати на правову допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим клопотання про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-М» (53820, Дніпропетровська область, Апостолівський район, с. Михайлівка, вул. Центральна 1А, код ЄДРПОУ 37516518 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, б.17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000161403 від 03.01.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-М» (код ЄДРПОУ 37516518) судовий збір в розмірі 5009,63 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12 липня 2019 року.

Суддя О.М. Неклеса

Часті запитання

Який тип судового документу № 82992152 ?

Документ № 82992152 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 82992152 ?

Дата ухвалення - 08.07.2019

Яка форма судочинства по судовому документу № 82992152 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 82992152 ?

В Днепропетровский окружной административный суд
Предыдущий документ : 82992150
Следующий документ : 82992154