Постановление суда № 82098677, 31.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/10419/19

Провадження № 1-кс/520/5858/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Цвігун А.В., за участю прокурора Мінаєва М.М., представника власника майна – адвоката Бессараби П.А., розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області Мінаєва М.М. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12012170500001420 від 28.12.2012, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 129, ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора про накладення арешту майна в рамках кримінального провадження №12012170500001420 від 28.12.2012, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 129, ч. 4 ст. 190 КК України.

Так, згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про те, що 06.04.2009 року ОСОБА_2 , реалізовуючи свій злочинний намір увійшовши в довіру до ОСОБА_1 , шляхом обману та зловживаючи довірою останнього, під приводом придбання ОСОБА_2 приміщення будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 в розмірі 820000 гривень, спричинивши майнову шкоду на суму 820000 гривень останньому.

Так, встановлено, що у грудні 2007 року, ОСОБА_2 , шляхом обману та зловживаючи довірою раніше знайомого йому ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні Одеського відділенняАкціонерного банку «Український комунальний банк», розташованого за адресою: м Одеса, вул. Мала Арнаутська, 1 кв. 15 заволодів грошовими коштами, еквівалентом 100000 доларів США – 820 000 гривень, які не повернув.

Пізніше, ОСОБА_2 з метою зміни строку повернення грошових коштів та приховання таким чином попереднього факту заволодіння грошовими коштами, відповідно, злочину, що вже було скоєно, згідно з його умислом та корисливою метою, знову таки, зловживаючи довірою ОСОБА_1 , з яким він був знайомий та підтримував ділові та добрі стосунки, запропонував переписати боргові документи та знищити договір позики і боргову записку від 06.12.2007 року, які були переукладені 06.04.2009 року зі строком повернення боргу 06.10.2009 року.

Так, ОСОБА_2 протиправно привласнивши майно, а саме грошові кошти, належні ОСОБА_1 , продовжуючи недобросовісно зловживати довірою останнього, з метою подальшого обману та підтримання невірного уявлення про правовідносини, що склалися, у ОСОБА_1 , завіряв, що передані йому грошові кошти в борг, та він їх обов`язково поверне пізніше, та просив врахувати тяжку хворобу, зміну курсу, тимчасову відсутність грошей, продовжуючи зловживати довірою та добрими стосунками із ОСОБА_1

Крім того, в ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_3 протягом з 2009 по теперішній час укладались цивільно-правові договори щодо придбання майна, позики, згідно яких ОСОБА_2 оплачувалось придбання майна, передавались іншим особам в позику грошові кошти, що підтверджує наявність в нього грошових коштів для повернення ОСОБА_1 отриманих у нього в 2007 році грошових коштів, однак, по теперішній час ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, що і підтверджує його умисел із корисливих мотивів на протиправне заволодіння, шляхом обману та зловживання довірою, майном ОСОБА_1 , а саме грошовими коштами у розмірі 820 000 гривень.

Встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №165011828 від 25.04.2019 право власності на будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

За місцем фактичного місця проживання ОСОБА_2 17.05.2019 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук у будинку АДРЕСА_1 , у ході якого виявлено та вилучено речі і документи, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, у тому числі:

-договір позики від 06.04.2009 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на 1 арк.;

-копія заяви про повідомлення про злочин ОСОБА_1 , на 1 арк.;

-копія договору про спільну діяльність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 24.06.2008, на 1 арк.;

-копія ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 08.04.2013, на 4 арк.;

-копія заяви про повідомлення про злочинЧечітко ОСОБА_4 від 3 арк.;

-повістка про виклик ОСОБА_2 , на 1 арк.;

-копія постанови Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2012, на 4 арк.;

-копія протоколу допиту свідка ОСОБА_2 , на 6 арк.;

-копія листа №1420-12 від 02.09.2014, на 1 арк.;

-заява ОСОБА_2 , на 2 арк.;

-довіреність серії ВРО №159238 від 31.10.2011, яка міститься вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 на 1 арк.;

-скарга ОСОБА_2 на постанову заступника прокурора Приморського районного суду м. Одеси С.К. Костенко про відмову у порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи від 05.09.2011, на 2 арк.;

-копія постанови про закриття кримінального провадження від 11.10.2013, на 2 арк.;

-копія протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 07.07.2013, на 6 арк.;

-копія заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 грошових коштів, на 3 арк.;

-копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України, на 2 арк.;

-копія позовної заяви ОСОБА_1 від 23.08.2012, на 3 арк.;

-роздруківка з бази «Армор» відносно ОСОБА_2 , на 2 арк.;

-роздруківка з бази даних, на 1 арк.;

-блокнот з написом «office notebook» з чорновими записами, який містить вільні зразки почерку ОСОБА_2 ;

-блокнот в обкладинці зелено-коричневого кольору з чорновими записами, який містить вільні зразки почерку ОСОБА_2 ;

-блокнот на спіралі фіолетового кольору з чорновими записами, який містить вільні зразки почерку ОСОБА_2 ;

-блокнот в обкладинці темно-зеленого кольору, який містить вільні зразки почерку ОСОБА_2 ;

-блокнот на спіралі з написом «notebook for my big plans» з чорновими записами, який містить вільні зразки почерку ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що вилучені предмети визнано речовими доказами, оскільки залишили на собі сліди вчинення злочину, а також можуть бути використанні як зразки для проведення почеркознавчої експертизи, прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідно обґрунтування необхідності арешту майна.

Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З клопотання прокурора вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами у розмірі 820 000 гривень.

Разом з цим, у клопотанні прокурора не зазначено, яке відношення вилучені речі та документи мають для розслідування факту можливого вчинення вищевказаних протиправних дій, як і належним чином не обґрунтовано, на підставі яких відомостей прокурор відніс вилучені речі та документи до категорії речових доказів, а саме, які слідові інформацію такі речі та документи містять.

Більше того, згідно долученої до клопотання постанови про визнання речовим доказом від 20.05.2019 року вбачається, що вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження №12012170500001420 від 28.12.2012, оскільки вилучені речі та документи містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що свідчить про розбіжність відомостей зазначених в такій постанові з відомостями, які вказані у клопотанні про арешт майна. Разом з тим, в будь-якому випадку, які конкретно відомості такі речі та документи можуть містити у вказаній постанові не зазначено.

Слідчий суддя наголошує, що сам по собі факт посилання прокурора на норми Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок арешту майна, як і факт визнання вилучених речей та документів речовими доказами в рамках кримінального провадження №12012170500001420 від 28.12.2012, без належного обґрунтування підстав вважати, що воно дійсно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, не може свідчити про дотримання прокурором вимог КПК України.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до переконання, що подане прокурором клопотання про арешт майна підлягає поверненню прокурору, з встановленням відповідного процесуального строку для усунення зазначених слідчим суддею недоліків.

Керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області Мінаєва М.М. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12012170500001420 від 28.12.2012, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 129, ч. 4 ст. 190 КК України - повернути прокурору.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.