Решение № 82037233, 16.05.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/123/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евро Инвест", м. Харків до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, 2. Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Харків про спонукання до укладення договору за участю представників:

позивача - не з`явився

1. відповідача - не з`явився

2. відповідача - Прядка В.О.(дов. № 3928 від 31.10.2018 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Евро Инвест", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - 1. Відповідач) та Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - 2. Відповідач) щодо: - зобов`язання укласти договір оренди державного окремо індивідуально визначеного майна: частину майданчика першого поверху зони відпочинку з фонтанним комплексом (інд. №085057, літ. А-1) загальною площею 114,2 кв.м. за адресою: м. Харків, пл. Привокзальна, 1-а;

- зобов`язання укласти договір оренди нерухомого майна: нежитлове приміщення у напівпідвалі першого поверху зони відпочинку з фонтанним комплексом (інд. №085057, літ. А-1) загальною площею 5,4 кв.м. за адресою: м. Харків, пл. Привокзальна, 1-а;

А також просить суд стягнути з 1-го Відповідача суму судового збору.

Ухвалою суду від 21 січня 2018 року по справі №922/123/19 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Евро Инвест" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо зобов`язання укласти договір оренди залишено без руху.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.02.2019 р. прийнято позов до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2019 р. на 11:40.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що під час виготовлення процесуального документу - ухвали суду від 14.03.2019 р., було допущено описку щодо строку на який продовжено розгляд підготовчого засідання.

Так, у зв`язку з вищевикладеним судом на підставі ухвали виправлено допущену описку в абзаці першому резолютивній частини ухвали суду від 14.03.2019р. по справі №922/123/19 у такій редакції - Продовжити строк розгляду підготовчого засідання по справі № 922/123/18 строком на тридцять днів до "17" квітня 2019 р.

Даною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.04.2019 о 11:20

У судовому засіданні, яке відбулося 16.04.2019р.:

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник 1-го Відповідача у судове засідання не з`явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник 2-го Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву у судовому засіданні до 16.05.2019 року - 10:00 годині.

16 травня 2019 року судове засідання продовжено.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник 1-го Відповідача у судове засідання не з`явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник 2-го Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між регіональним відділенням Фонду державного майна в Харківській області та ТОВ «ЕВРО ИНВЕСТ» були укладені договори №5714-Н від 11.03.2014 про оренду приміщення у напівпідвалі першого поверху зони відпочинку з фонтанним комплексом площею 5,4 м2 та №5715-Н від 31.03.2014 про оренду частини майданчика першого поверху зони відпочинку з фонтанним комплексом площею 114,2 м2. Майно, що передавалось в оренду перебувало на балансі відокремленого підрозділу «Господарська служба» державного підприємства «Південна залізниця».

В подальшому, у відповідності до частини 3 статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування (у тому числі ДП «Південна залізниця»), в наслідок реорганізації шляхом злиття, було утворено ПАТ «Укрзалізниця» (далі – Товариство), як публічне акціонерне товариство.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону до статутного капіталу Товариства було внесено майно залізничного транспорту загального користування. Об`єкти оренди, що є частинами нежитлової будівлі «площа з фонтанами», що розташована у місті Харкові за адресою: майдан Привокзальний 1-А була внесена до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця» згідно «ЗВЕДЕНОГО ПЕРЕЛІКУ МАЙНА Державне підприємство «Південна залізниця», що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця»» (затверджений Міністром інфраструктури України 18.09.2015) під 526 позицією.

Протоколом №1 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 21.10.2015 датою початку фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрзалізниця» було визначено 01.12.2015.

Згідно зі статтею 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, яким можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

При цьому слід зазначити, що у відповідності до пункту 21 Статуту акціонерного товариства "Українська залізниця" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938)) Товариство має у власності акції господарських товариств, внесені до його статутного капіталу, та інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством.

Розпорядження таким майном, згідно з підпунктом 6) пункту 105 Статуту належить до компетенції правління Товариства.

Таким чином, держава в особі Кабінету Міністрів України, затверджуючи Статут, делегувала Товариству (в особі правління) право володіти, користуватися та розпоряджатись майном внесеним до статутного капіталу Товариства, що у свою чергу відповідає змісту права власності, визначеному частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України.

Відтак, майно у вигляді внеску до статутного капіталу Товариства належить йому на праві власності, а статтею 319 Цивільного кодексу України прямо наголошено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать Закону.

Класифікатор організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004 (затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 №97) пунктом 3.2.1 визначає акціонерне товариство, як господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Тобто, організаційно-правова форма господарювання ПАТ «Українська залізниця» не дозволяє віднести відповідача до категорії державних підприємств.

Відповідно до приписів частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди, аналогічний припис містить стаття 770 Цивільного кодексу України. З урахуванням наведеного 22.02.2016 року до договорів оренди нерухомого (або іншого) майна від 11.03.2014 №5714-Н та від 31.03.2014 №5715-Н ПАТ «Укрзалізниця», як правонаступником ДП «Південна залізниця», та ТОВ «ЕВРО ИНВЕСТ» 22.02.2016 були укладені додаткові договори №П/НА-16250/НЮ та №П/НА-16251/НЮ відповідно, пунктом 1 яких встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 11.03.2014 №5714-Н та від 31.03.2014 №5715-Н є ПАТ «Укрзалізниця».

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що за змістом позовної заяви позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та просить суд зобов`язати відповідача до обов`язку укласти з позивачем нові договори оренди.

Як зазначено статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» він регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Класифікатор організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004 (затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 №97) пунктом 3.1.4 визначає державне підприємство, як підприємство, що діє на основі державної власності.

У відповідності до припису статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, відтак, з моменту переходу права власності на майно, що було предметом договорів оренди від 11.03.2014 №5714-Н та від 31.03.2014 №5715-Н, до ПАТ «Укрзалізниця» правовідносини між сторонами за наголошеним договором не підпадають під регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відтак у орендодавця відсутній обов`язок укладати з орендарем новий договір оренди або завчасно надавати будь-які пояснення стосовно того, в яких цілях ним витребовується майно.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно спонукання до укладання договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "27" травня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін