Решение № 81725532, 15.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

Справа № 160/3495/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання Зіненко А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Оскаленко М.Ю.

від відповідача: Шустров Є.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" до Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови ВП №58004381 від 15.04.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" звернулося з адміністративним позовом до Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни та просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця в розмірі 170608,23 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача фактично стягнуту основну винагороду в сумі 14882,84 грн.

Ухвалою суду від 06.05.2019р. вказаний адміністративний позов в частині позовних вимог про стягнення з Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" фактично стягнутої основної винагороди в сумі 14882,84 грн. було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.60).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана постанова ВП №58004381 від 15.04.2019р. про стягнення основної винагороди приватного виконавця у розмірі 170608,23 грн. була прийнята згідно до вимог ст.3, ч.3 ст.40, ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/9713/17 від 11.06.2018р., за яким, у тому числі, і було відкрито виконавче провадження від 03.01.2019р. про стягнення з позивача заборгованості в сумі 1680869,24 грн. Однак, у зв'язку зі скасуванням судового рішення у справі №904/9713/17 за постановою ВП Верховного Суду від 26.03.2019р., відповідачем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №58004381 на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає вказану постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця протиправною та просить її скасувати, оскільки виконавче провадження №58004381 було закінчено у зв'язку із скасуванням судового рішення, що підлягало виконанню в межах даного виконавчого провадження, а отже, на думку позивача, за приписами ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» відповідач протиправно винесла оспорювану постанову, оскільки за вказаною нормою у зв'язку зі скасуванням судового рішення, що підлягало виконанню, винагорода приватного виконавця не стягується, а стягнута повертається. Окрім того, позивач вказує на те, що зі змісту оспорюваної постанови вбачається, що при її прийнятті відповідач керувався ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», якою регламентовані наслідки закінчення виконавчого провадження, проте виконавче провадження ВП №58004381 було закінчено з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», що також свідчить про протиправність оспорюваної постанови.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовано Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів». Окрім того, представник відповідача зазначає, що вимоги ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо заборони стягнення виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню відповідачем не порушені, так як ніякі суми основної винагороди приватного виконавця після скасування рішення суду вже не стягувалися. Окрім того, на думку представника відповідача, ч.3 ст.45 Закону України "Про виконавче провадження" регулює лише питання стягнення виконавчого збору та прирівнює до цього стягнення основної винагороди приватного виконавця, при цьому, у даній нормі не визначені питання повернення основної винагороди. Враховуючи зазначене, представник відповідача вказує на те, що оспорювана постанова прийнята відповідачем правомірно, а отже скасуванню не підлягає. Окрім того, відповідач вважає, що до участі у даній справі необхідно залучити в якості третьої особи - ПАТ «ІМЕКСБАНК», так як ця особа є учасником виконавчого провадження (а.с.70-71).

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

03.01.2019р. приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58004381 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/9713/17 про стягнення з ТОВ "Нива-2000" на користь ПАТ "ІМЕКСБАНК" 1 680 869,24 грн., в тому числі: прострочену заборгованість за кредитом в сумі 720 000,00 грн., строкову заборгованість за відсотками в сумі 20 712,30 грн., прострочену заборгованість у відсотках у сумі 561 697,43 грн. та пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 378 459,51 грн. та судовий збір у сумі 25 213,04 грн., що підтверджується копією відповідною постанови, наявною у справі (а.с.10).

Також, відповідачем 15.04.2019р. було винесено постанову ВП №58004381 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" основної винагороди у сумі 170608,23 грн. відповідно до ст.3, ч.3 ст.40, ст.45 Закону України "Про виконавче провадження", що підтверджується змістом копії відповідної постанови (а.с.12,32).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019р. у справі №904/9713/17 було, зокрема, скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2018р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2018 року у вказаній справі, на підставі яких було видано судовий наказ, примусове виконання якого здійснювалося в межах виконавчого провадження ВП №58004381, що підтверджується її копією (а.с.43-47,50-55).

У зв'язку із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 26.03.2019р. у справі №904/9713/17, відповідачем 15.04.2019р. була прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №58004381 відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується її копією (а.с.11,31).

Даний спір виник у зв'язку з незгодою позивача із прийняттям приватним виконавцем 15.04.2019р. оспорюваної постанови ВП №58004381 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 170608,23 грн. у зв'язку з чим позивач просить визнати її протиправною та скасувати посилаючись на те, що у разі скасування судового рішення, що підлягало виконанню, така винагорода не стягується згідно до вимог ч.7 ст.27 та ч.3 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1404) встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, судових наказів.

Пунктом 5 ч.1 ст.39 Закону №1404 передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно до ч.3 ст.40 Закону №1404 встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ч.7 ст.27 Закону №1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Згідно до ч.3 ст.45 Закону №1404 визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основна винагорода приватного виконавця стягується у порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, при цьому, наведеними нормами встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням судового рішення, що підлягало виконанню, виконавчий збір (основна винагорода приватного виконавця) не стягується.

Так, як вбачається зі змісту постанови відповідача ВП №58004381від 15.04.2019р. про закінчення виконавчого провадження, видно, що зазначене виконавче провадження закінчено відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404, а саме: у зв'язку із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 26.03.2019р. про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2018р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2018 року у справі №904/9713/17 (а.с.11,31).

Разом з тим, оспорювана постанова ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 170608,23 грн. прийнята відповідачем відповідно до ст.3, ч.3 ст.40, ст.45 Закону №1404 у зв'язку із невиконанням боржником рішення виконавчого документа самостійно, що підтверджується її копією (а.с.12,32).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми матеріального права у сукупності із встановленими обставинами, які слугували підставами для прийняття постанов приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження та про стягнення основної винагороди, суд приходить до висновку, що за умови закінчення приватним виконавцем виконавчого провадження ВП№58004381 у зв'язку із скасуванням судового рішення, що підлягало виконанню в межах даного виконавчого провадження, основна винагорода приватного виконавця не стягується, а тому відповідачем було прийнято оспорювану постанову з порушенням вимог ч.7 ст.27, ч.3 ст.45 Закону №1404, у зв'язку з чим оспорювана постанова ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 170608,23 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних належних, достатніх і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття приватним виконавцем оспорюваної постанови ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 170608,23 грн. з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених норм Закону №1404.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання представника відповідача на те, що порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовано Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», оскільки механізм та порядок примусового виконання виконавчих документів, як і порядок стягнення та повернення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, врегульовано саме Законом України «Про виконавче провадження», про що свідчить і зміст оспорюваної постанови, оскільки вона прийнята саме на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, слід зазначити, що наведений вище Закон не був підставою для прийняття оспорюваної постанови, а тому за ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Також і відхиляються судом посилання представника відповідача на те, що вимоги ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо заборони стягнення виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням судового рішення, що підлягало виконанню відповідачем не порушені, так як ніякі суми основної винагороди приватного виконавця після скасування рішення суду вже не стягувалися, оскільки вказане спростовується наявністю прийнятої відповідачем оспорюваної постанови про стягнення основної винагороди одночасно із прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження в один день - 15.04.2019р. відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404 та за нормами п.5 ч.1 ст.3 Закону №1404 постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, а, відповідно, підлягають примусовому виконанню, що свідчить про можливість стягнення відповідачем основної винагороди за оспорюваною постановою ВП№58004381 від 15.04.2019р. у сумі 170608,23 грн. в межах примусового виконання вказаної постанови.

Окрім того, слід зазначити, що прийняття оспорюваної постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП№58004381 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/9713/17 від 11.06.2018р. у розмірі 170608,23 грн. не обгрунтовано взагалі жодними розрахунками, які б підтверджували вчинення відповідачем виконавчих дій, пов'язаних з примусовим виконанням наведеного наказу, що б давало можливість стягнути з боржника на користь приватного виконавця суму основної винагороди саме у розмірі 170608,23 грн. у відповідності до вимог ч.3 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», за якою передбачено, що основна винагорода приватного виконавця залежить від вчинених ним виконавчих дій.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору стягувача - ПАТ «ІМЕКСБАНК» з підстав того, що ця особа є учасником виконавчого провадження, з огляду на те, що наведені відповідачем обставини не є підставами для залучення вказаної юридичної особи до розгляду справи, оскільки до участі у справі може бути залучено особу лише у разі, якщо судове рішення у такій справі може вплинути на його права, інтереси та обов'язки згідно до вимог ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України, проте таких доказів відповідачем суду не надано, а виходячи з того, що виконавче провадження уже закінчено, а предметом спору у цій справі є лише стягнення основної винагороди приватного виконавця, суд приходить до висновку, що судове рішення у цій справі ніяким чином не може вплинути на права та обов'язки ПАТ «ІМЕКСБАНК» з урахуванням того, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/9713/17 постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019р. було скасовано.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 170608,23 грн., суд приходить до висновку, що приймаючи вищенаведену оспорювану постанову відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, відповідач, приймаючи оспорювану постанову про стягнення з позивача основної винагороди одночасно із постановою про закінчення виконавчого провадження з підстав скасування судового рішення, що підлягало примусовому виконанню в один день - 15.04.2019р., допустив порушення вимог ч.7 ст.27, ч.3 ст.45 Закону №1404, що призвело до порушень прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання оспорюваної постанови ВП№58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 170608,23 грн. протиправною та її скасування.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, та приймаючи до уваги наявність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1328319988.1 від 17.04.2019р. у розмірі 1921 грн. 00 коп. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 268-287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" до Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови ВП №58004381 від 15.04.2019р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни ВП №58004381 від 15.04.2019р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" основної винагороди у сумі 170608,23 грн.

Стягнути з Приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-2000" (51927, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вул. Гайдамацька, буд.4В, код ЄДРПОУ 30740621) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення відповідно до вимог статті 295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва