Постановление суда № 81475306, 18.04.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

18 квітня 2019 року м. Рівне №460/834/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринець Д.Є., після одержання позовної заяви

Виконавчого комітету Рівненської міської ради до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковського Андрія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В :

Виконавчий комітет Рівненської міської ради звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковського Андрія Івановича в якому просить суд, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковського А. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер;40896181 від 02.05.2018.

Відповідно до п.п.4,6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1-2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Так, предметом спору є правомірність рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40896181 від 02.05.2018, на об'єкт нерухомого майна: квартира, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 за громадянином - ОСОБА_1

Вирішуючи питання про належність спору до юрисдикції адміністративних судів, враховані правові висновки Верховного Суду, зокрема, постанови від 14.03.2018 справа №396/2550/17, від 21.03.2018 справа №802/1792/17-а, від 17.04.2018 справа №815/6956/15.

Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо оскарження реєстраційних дій висловила позицію, згідно якої, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Встановлено, що у справі, що розглядається, оскаржуються дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Необхідно зазначити, що спори про захист права власності підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Слід зазначити, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається, на те, що державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 105, стосується прав і обов'язків виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Рівного, яка є власником земельної ділянки за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 105.

У розглядуваних правовідносинах хоча позивач і оспорює рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, однак наслідки цього рішення призвели до зміни (виникнення, припинення) цивільних правовідносин і мають майновий характер.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником нерухомого майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру прав відомостей про наявність права власності іншої особи. Тому спір про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності стосується права цивільного.

Державна реєстрація прав проводиться відповідачем не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Отже, у даних правовідносинах відповідач, маючи повноваження на вчинення реєстраційних дій, лише реалізував волю третьої особи, яка звернулася до нього за вчиненням реєстраційної дії.

Таким чином, суд приходить до висновку, що розглядуваний спір хоча й зумовлений владними функціями відповідача як суб'єкта владних повноважень, однак має за мету захист приватного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Суддя Махаринець Д.Є.