Решение № 81273785, 12.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року Справа № 160/1198/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

за участі секретаря судового засідання Вербного Д.С.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В» №0029391411 від 26.10.2018 року, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 59 010,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмежною відповідальністю «НАДІЯ» з питання дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Проджект Буд Інвест» за період з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки № 50362/04-36-14-11/13425445 від 07.09.2018 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач зазначає, що податковий орган протиправно дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Проджект Буд Інвест» у вересні 2015 року, оскільки факт виконання договору підтверджується податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Отже, прийнятим податковим повідомленням-рішенням неправомірно збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на 59 010,00 грн. Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком його неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 05 березня 2019 року.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу п'ять днів з дня отримання відзиву на позов.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзові на позов, в якому посилався на те, що в ході проведення перевірки за період з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року встановлені взаємовідносини з ТОВ «Проджект Буд Інвест» щодо надання послуг пусконалагодження автоматики газової безпеки на котлах, однак надані до перевірки акти приймання виконаних підрядних робіт не містять точного місця складання документа та місця проведення робіт, послуг, тобто не зрозуміло де саме проводились будівельні роботи, на якому об’єкті та вартість експлуатації машин. Також, в ході перевірки встановлено, що ТОВ «Проджект Буд Інвест» не могло самостійно виконати роботи у зв’язку з недостатньою кількістю трудових ресурсів для виконання робіт (основних засобів, інструментів, спеціалізованих приладів), недостатня кількість працівників для такого обсягу виконання робіт. Крім того, ТОВ «Проджект Буд Інвест» є фігурантом ряду кримінальних проваджень. У зв’язку з чим, надані первинні документи не можуть належним чином підтверджувати реальність взаємовідносин позивача з даним контрагентами. Відповідач вважає, що викладені висновки в акті перевірки № 50362/04-36-14-11/13425445 від 07.09.2018 року відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та такими, що прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» зареєстроване 16.09.1991 року Дніпропетровським міським управлінням юстиції, є платником податку на додану вартість.

У період з 27.08.2018 року по 31.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області відповідно до п. 19-1.1 ст. 19-1 п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 п.п. 78.1.1 п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 22.08.2018 року № 4780-п, направлення від 22.08.2018 року № 10227, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НАДІЯ» з питання дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Проджект Буд Інвест» за період з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 07.09.2018 року № 50362/04-36-14-11/13425445.

Перевіркою встановлені порушення п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого у жовтні 2015 року підприємством завищено відємне значення на суму 59 010 грн.

На підставі вказаного акта від 07.09.2018 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.10.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем 14010100 податок на додану вартість в сумі 59 010,00 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленнями-рішеннями ТОВ «НАДІЯ» 15.11.2018 року звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою з вимогою переглянути та скасувати прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.10.2018 року.

За результатами розгляду скарги Державна фіскальна служба України рішенням від 24.01.2019 року залишила без змін податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.10.2018 року, а скаргу – без задоволення.

Правомірність винесеного Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області податкового повідомлення-рішення є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з положенням пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Позивач та його контрагент на момент складання податкових накладних, зазначених в акті перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п. 2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Із змісту статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «НАДІЯ» мало взаємовідносини з ТОВ «Проджект Буд Інвест».

Так, 08.09.2015 року між ТОВ «НАДІЯ» (замовник) та ТОВ «Проджект Буд Інвест» (підрядник) укладено договір №08-09/15-3, відповідно до якого підрядник зобов’язується за завданням замовника виконати роботи (послуги) в порядку та на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано копії:

- актів приймання виконаних робіт від 24.09.2015 року на суму 78 600,00 грн., від 16.09.2015 року на суму 29 640,00 грн., від 21.09.2015 року на суму 35 940,00 грн., від 23.09.2015 року на суму 39 150,00 грн., від 30.09.2015 року на суму 48 570,00 грн., від 30.09.2015 року на суму 122 160,00 грн.;

- податкових накладних № 923007 від 23.09.2015 року на суму 6 525,00 грн, № 924005 від 24.09.2015 року на суму 13 100,00 грн., № 916004 від 16.09.2015 року на суму 4 940,00 грн., №921005 від 21.09.2015 року на суму 5 990,00 грн., № 930040 віл 30.09.2015 року на суму 8 095,00 грн., №930039 від 30.09.2015 року на суму 20 360,00 грн.

Оплата підрядних робіт підтверджена наступними платіжними дорученнями: № 152 від 07.10.2015 року на суму 17 030,00 грн., № 216 від 05.10.2015 року на суму 177 030,00 грн., № 218 від 07.10.2015 року на суму 160 000,00 грн.

Таким чином, факт реальності господарської операці позивача з ТОВ «Проджект Буд Інвест» підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг даної господарської операції.

Разом з тим, податковим органом зроблено висновок про нереальність господарських операцій з даним контрагентом, оскільки акти приймання виконаних підрядних робіт не містять точного місця складання документа та місця проведення робіт, послуг, тобто не зрозуміло де саме проводились будівельні роботи, на якому об’єкті та вартість експлуатації машин; у зв’язку з недостатньою кількістю трудових ресурсів для виконання робіт (основних засобів, інструментів, спеціалізованих приладів), недостатня кількість працівників для такого обсягу виконання робіт та у зв’язку з тим, що ТОВ «Проджект Буд Інвест» є фігурантом ряду кримінальних проваджень.

Проте, суд не може погодитись з висновками податкового органу віходячи з наступного.

Судом встановлено, що на момент здійснення договору підряду позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку – покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Як вбачається із акту перевірки, під час здійснення останньої, податковим органом таких обставин не встановлено.

Судовим оглядом встановлено, що первинні бухгалтерські документи ПП «Дінар» в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, судом встановлено, що складені податкові накладні за спірною операцією заповнені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується копіями квитанцій про прийняття.

Крім того, щодо отриманої податкової інформації слід зазначити, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту, про що також зазначено в рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Суд звертає увагу, що у позивача на час розгляду справи наявні всі первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагент - ТОВ «Проджект Буд Інвест» на час здійснення операції перебував на обліку в податкових органах та не припинений, мають усі необхідні реквізити відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств». Факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договору підряду, укладеного між позивачем та його контрагентом, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилок та недоліків у їх оформленні не є підставою беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Контролюючий орган в акті перевірки стверджує, що позивачем при проведені перевірки надані акти приймання виконаних підрядних робіт, які не містять точного місця складання документа та місця проведення робіт, послуг, тобто не зрозуміло де саме проводились будівельні роботи, на якому об’єкті та вартість експлуатації машин.

Проте, такі твердження відповідача спростовуються актами приймання виконаних підрядних робіт, які містять місце їх складання – м. Дніпропетровськ, та документами з інформацією про замовників будівельних робіт, про об’єкти, на яких виконувались будівельні роботи, їх адреси, зміст, та обсяг виконаних робіт, а саме: договорами про надання послуг, локальними кошторисами, підсумковими відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних послуг та витрати, актами приймання виконаних послуг, підсумковими відомостями ресурсів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагента позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагентів, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).

Також, суд зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів.

Стосовно доводів відповідача щодо факту відкриття кримінальних проваджень щодо контрагента позивача - ТОВ «Проджект Буд Інвест», суд зазначає, що в даному випадку відсутні вироки, що набрали законної сили, а сам по собі факт відкриття кримінального провадження не має правового значення та жодним чином не стосується предмету доказування в даній справі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 року у справі № 2а-7075/12/2670 та від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарська операція між ТОВ «НАДІЯ» та його контрагентом ТОВ «Проджект Буд Інвест» не була спрямована на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26.10.2018 року № НОМЕР_1 прийняте відповідачем не обґрунтовано, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1921,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням від 31.01.2019 року № 328 на суму.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1921,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» (вул. Косіора, 35, к. 2, м. Дніпро, 49051, код ЄДРПОУ 13425445) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0029391411 від 26.10.2018 року, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 59 010,00 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» (код ЄДРПОУ 13425445) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 328 від 31.01.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 20 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_4