Решение № 81237231, 18.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 року Чернігів Справа № 620/383/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1М.) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі – ТУ ДСА), в якому просить:

- визнати протиправним повернення відповідачем 13.11.2018 заяви ОСОБА_1 від 08.11.2018 про повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених нею в якості застави за ОСОБА_2, на депозитний рахунок відповідача;

- зобов'язати відповідача повернути ОСОБА_1 кошти в розмірі 85 000,00 грн, внесених згідно квитанції від 01.11.2013 №45/47 на депозитний рахунок відповідача в якості застави за ОСОБА_2.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що на даний час набрав законної сили вирок Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2018 у справі №751/12515/13-к, яким залишено без змін резолютивну частину вироку Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.10.2014 про повернення застави в сумі 85 000 грн. заставодавцю. О отже, відповідно до ст.21 та ст.533 КПК України виконання вироку щодо повернення застави заставодавцю є обов’язком відповідача. Позивач вважає, що отримавши заяву від 08.11.2018, відповідач повинен був діяти відповідно до п.7 та п.8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15, однак вимоги п.8 Порядку відповідачем не виконані.

Ухвалою судді від 25.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою про відкриття провадження строк, відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, зазначаючи, що ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 суд прийняв рішення про звернення застави в сумі 85 000,00 (вісімдесят п’ять тисяч) гривень в дохід держави через ухилення обвинуваченого від суду відповідно до ст.182 КПК України. Предметом оскаржень в наступних судових рішеннях було посилення покарання для обвинуваченого, а питання застави не було порушено, оскільки підстави для повернення застави були відсутні. Відтак, останнім рішенням Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2018 було лише посилено покарання для обвинуваченого. А отже, оскільки обвинувачений порушив умови виплати застави, застава була звернена в дохід держави, а тому не має жодних законних підстав для її повернення заставодавцю. Крім того, на момент надходження заяви до ТУ ДСАУ у Чернігівський області з суду про необхідність звернення застави в дохід держави рішення апеляційного суду набрало законної сили, що свідчить про обов’язковість його виконання, а тому ТУ ДСА України у Чернігівській області не мало жодних законних підстав для невиконання рішення суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

01.11.2013 позивачкою була внесена застава в розмірі 85 000,00 грн за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у кримінальному провадженні № 12013260010003136, що підтверджується квитанцією від 01.11.2013 №45/47.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.10.2014 у справі № 751/12515/13-к ОСОБА_2 визнано винним. У резолютивній частині вироку зазначено, що заставу в сумі 85 000,00 грн слід повернути заставодавцю, після набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 у справі № 751/12515/13-к вирок Новозаводського районного суду від 29.10.2014 залишений без змін. Заставу в розмірі 85 000,00 грн звернуто в дохід держави.

08.06.2016 на адресу ТУ ДСАУ у Чернігівський області надійшов лист Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.06.2016 № 1-кп-120/14 про направлення копії ухвали суду від 30.05.2016 по кримінальному провадженню № 12013260010003136 для виконання в частині звернення застави в сумі 85 000,00 грн в дохід держави.

На виконання ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 у справі №751/12515/13-к ТУ ДСАУ у Чернігівський області перерахувало кошти в дохід держави, що підтверджується платіжним дорученням від 13.06.2016 №33.

При цьому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.12.2016 ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 у справі № 751/12515/13-к скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

В подальшому, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25.04.2017 у справі №751/12515/13-к вирок Новозаводського районного суду від 29.10.2014 знову залишено без змін, а заставу в розмірі 85 000,00 грн звернуто в дохід держави.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.06.2018 ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25.04.2017 у справі №751/12515/13-к скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2018 у справі №751/12515/13-к вирок Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.10.2014 скасовано в частині призначеного ОСОБА_2 покарання та призначено більш суворе покарання, в іншій частині вироку суду першої інстанції залишено без змін.

Оскільки, вироком Чернігівкього апеляційного суду від 26.10.2018 залишено без змін вирок Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.10.2014 в частині повернення заставодавцю застави в розмір 85 000,00 грн, 08.11.2018 позивачка звернулася до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області із заявою про повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених як заставу за ОСОБА_2 До заяви, зокрема, було додано копію квитанції, що підтверджує внесення застави та копії вироків Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.10.2014 та Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2018 у справі № 751/12515/13- к.

Листом відповідача від 13.11.2018 заяву про повернення коштів було повернуто без виконання та зазначено, що ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 у справі №751/12515/13-к було винесено рішення про звернення застави в сумі 85 000,00 грн в дохід держави. На виконання даної ухвали Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області перерахувало кошти в дохід держави, що підтверджується платіжним дорученням від 13.06.2016 №33.

Вважаючи повернення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області 13.11.2018 без виконання заяви щодо повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених в якості застави на депозитний рахунок відповідача, протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст.6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, визначається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Частиною першою ст.182 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) визначено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.182 КПК, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

З наведеного слідує, що поверненню підлягає виключно застава, яка не була звернута в дохід держави.

Механізм внесення, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави, який обраний з метою забезпечення належної поведінки особи, щодо якої застосовано запобіжний захід, її явки за викликом до слідчого, прокурора або суду, а також виконання інших покладених на неї обов'язків, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України, визначає Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15.

Відповідно до п.2 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15 (далі - Порядок), застава вноситься в національній грошовій одиниці на спеціальний рахунок територіального управління ДСА, яке здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, або апеляційного суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах Казначейства в установленому законодавством порядку.

В силу приписів ч.3 Порядку застава може бути внесена: підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені (далі - особа); заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені.

Пунктом 7 Порядку визначено, що кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п.8 Порядку, застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв'язку.

Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов'язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв'язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п'яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжне доручення про повернення коштів.

Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня надходження платіжних доручень територіального управління ДСА або апеляційного суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.

Суд зазначає, що у випадку юрисдикційної визначеності розгляду спірного питання щодо повернення внесених коштів в якості запобіжного заходу у вигляді застави в порядку кримінального судочинства, спір повинен вирішуватися відповідно до правил такого судочинства. Тобто, повинно бути пряма законодавча вказівка на можливість вирішення саме такого питання в порядку КПК України.

В той же час, якщо ж такий порядок прямо не визначений та не встановлений, тоді спір, що виник між такими особами з такого питання підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, внаслідок відсутності можливості вирішення такого спору у іншому судовому порядку.

Як вбачається з правових норм, що регулюють питання застави, в тому числі її повернення, ст.176, ч.11 ст.182, 203 КПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15 "Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу", законодавчо не визначено, що спір, який може виникнути щодо повернення застави між заставодавцем та іншими суб'єктами владних повноважень, які здійснюють таке повернення, вирішується в порядку кримінального судочинства та за правилами КПК України.

При цьому, вирішення цього питання можливо умовно розділити дві стадії. Одна з яких, перебуває у стадії вирішення кримінального судочинства. В такому випадку усі спірні питання та випадки щодо прийняття рішення про повернення застави, що можуть виникнути між підозрюваним, обвинуваченим, заставодавцем та іншими суб'єктами кримінального процесу вирішуються в порядку кримінального судочинства.

В іншому випадку, коли вже настали певні умови, як то закінчення строку дії застави визначений в ухвалі, ухвалення виправдувального вироку, набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України, тоді питання щодо повернення коштів особі, що внесла заставу перебуває у площені правових відносин між іншими суб'єктами, тобто виникає конфлікт інтересів між особою, яка претендує на отримання коштів та суб'єктом, який зобов'язаний здійснити таке повернення, що в свою чергу вказує на перебування спору за межами вирішення кримінального судочинства.

А отже, зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначені в п.8 Порядку умови позивачкою дотримані. Втім, слід зазначити, що КПК України та Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15, не містять чіткого правового регулювання порядку повернення застави заставодавцю у разі скасування (через незаконність чи необґрунтованість) чи зміни судом вищої інстанції рішення суду нижчої інстанції, на підставі якого заставу було звернуто в дохід держави.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій пп.3.1 п.3 мотивувальної частини).

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (п.24). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014.

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п.50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп.79 та п.82, ЄСПЛ 2000-XII).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою №38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.39). Також у п.54 рішення у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ наголошує, що Конвенція вимагає, щоб усе право (писане чи неписане) було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою, за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Таким чином, практика Європейського Суду встановлює необхідність тлумачення норм національних законодавств учасників Конвенції на користь особи, а не Уряду, якщо існує правова невизначеність.

Судом встановлено, що на даний час набрав законної сили вирок Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2018 у справі №751/12515/13-к, яким залишено без змін резолютивну частину вироку Новозаводського районного суду м.Чернігова від 29.10.2014 про повернення застави в сумі 85 000,00 грн заставодавцю.

Тобто, відповідно до ст. 21 та 533 КПК України виконання вироку щодо повернення застави заставодавцю є обов’язком відповідача, в силу прямої дії норм Конституції України про обов'язковість судових рішень та КПК. Рішення апеляційного суду (ухвала від 30.05.2016), на яке посилається відповідач у своєму листі від 13.11.2018 та відзиві на позов, та на підставі якого заставу було звернуто в дохід держави, скасовано ухвалою суду касаційної інстанції (ухвала ВССУ від 08.12.2016). Тобто, заставу в дохід держави було звернуто на підставі рішення суду апеляційної інстанції, що в подальшому визнано незаконним та скасовано, відповідно – порушено право позивачки на мирне володіння своїм майном у вигляді коштів в сумі 85 000,00 грн, внесених як застава та які підлягають поверненню згідно рішення суду, яке набрало законної сили.

За таких обставин, отримавши заяву від 08.11.2018, відповідач повинен був діяти відповідно до п.7 та п.8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15.

А отже, дії відповідача щодо повернення заяви ОСОБА_1 від 08.11.2018 про повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених нею в якості застави за ОСОБА_2, на депозитний рахунок відповідача є протиправними.

Суд звертає увагу, що позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути кошти в розмірі 85 000,00 грн, внесені згідно квитанції від 01.11.2013 №45/47 на депозитний рахунок відповідача в якості застави за ОСОБА_2. Втім, на думку суду, позивачем обрано невірний матеріально-правовий спосіб захисту порушених прав, оскільки відповідно до п.8 Порядку, повернення коштів здійснюється виключно після подання до органу Казначейства платіжного доручення про повернення коштів. Таким чином, позовні вимоги в цій частині – задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи наведене, суд, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов'язати відповідача подати до органу Казначейства платіжне доручення про повернення коштів.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки обставини, на які посилається відповідач як на правомірність своїх дій визнані судом необґрунтованими, а саме, заставу в дохід держави було звернуто на підставі рішення суду апеляційної інстанції, що в подальшому визнано незаконним та скасовано, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії належить задовольнити частково.

Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ДСА у Чернігівській області на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати у розмірі 384,20 грн відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо повернення 13.11.2018 заяви ОСОБА_1 від 08.11.2018 про повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених нею в якості застави за ОСОБА_2, на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подати до органу Казначейства платіжне доручення про повернення коштів в розмірі 85 000,00 грн, внесених ОСОБА_1 в якості застави за ОСОБА_2.

В решті позову – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 384,20 грн відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_1 (вул. Фабрична, 20, м.Чернігів, 14017, паспорт серії НМ №266931);

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412).

Повне рішення суду складено 18.04.2019.

Суддя Л.О. Житняк