Решение № 81144048, 15.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року Справа № 212/9656/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 28 Рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яке оформлено протоколом №102 від 12 жовтня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 440500 гривень, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 28 протоколу №102 від 12.10.2018 р. Позивач з зазначеним рішенням не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року позовну заяву передано за підсудністю на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 15.02.2019 року прийнято до провадження адміністративну справу № 212/9656/18 та відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзиви на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена сторонам по справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Представник відповідача, Міністерства оборони України, проти позовних вимог заперечував, надав 22.03.2019 року відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що чинними нормативно-правовими актами чітко встановлений перелік документів, які можуть свідчити про причини та обставини одержання поранення (травми), контузії військовослужбовцем, що в повній мірі доводить той факт, що позивачем не було надано на адресу Міністерства оборони України необхідних та обов'язкових документів, передбачених Порядком, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 служив у Збройних Силах України понад 25 років та наказом № 157 від 27.04.2017р. був звільнений з військової служби за станом здоров'я.

17 січня 2017 року під час перебування на військовій службі госпітальна військово-лікувальна комісія військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за розпорядженням командира військової частини А 0201 № 3 від 05.01.2017 року, в якій позивач проходив військову службу, провела медичний огляд. Відповідно до додатку 11 Положення «Про військово-лікарську експертизу» в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України № 402 від 14.08.2008 року з наступними змінами було складено свідоцтво про хворобу № 14. В результаті медичного огляду військово-лікарська експертна комісія встановила наступні діагнози: наслідки закритої черепно-мозкової травми, отриманої позивачем в 1996 році у вигляді забою головного мозку середнього ступеню важкості, з розвитком кістозно-злипчевого арахноїдиту у вигляді лівобічної пірамідної недостатності, гіпертензивно-лікворного, астено-вегетативного синдромів, з помірним порушенням функцій. Центральна дегенерація сітківки правового ока. Комісія дійшла до висновку, що вказана травма пов'язана з проходженням служби.

Комісія встановила гіпертонічну хворобу першої стадії, ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, поодинока шлуночкова екстрасистолія, СНО, ангіопатія сітківки обох очей і дійшла висновку, що вищевказані захворювання пов'язані із захистом Батьківщини

Судом встановлено, що 25.05.2017 р. позивач пройшов огляд у Вінницькому обласному Центрі медико-соціальної експертизи, було встановлено 50% втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності (що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААА №589887 від 31.05.2017 та №099766 від 25.05.2017) та зазначено, що травма та захворювання, які зумовили настання інвалідності, перебувають у причинному зв'язку та пов'язані з проходженням військової служби.

Згідно пункту 28 виписки з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.10.2018 р. №102, відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми як це передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2013 р. №975.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Згідно приписів статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 ст. 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності третьої групи становить суму 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 (далі Постанова № 975) затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок). Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Підставою відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідачем зазначено пункт 11 постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11 постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Підпунктом 27 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" зазначено, що Міністерство оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно виписки з протоколу №102 від 12.10.2018 р., Міністерством оборони України відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми як це передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2013 р. №975.

Посилання відповідача на відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, з огляду на неподання позивачем документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530, передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву).

Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Отже, з аналізу вказаної норми вбачається, що копія акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Також суд зазначає, відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини встановлені рішенням суду у господарській цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Суд зауважує, що як на підставу прийняття оскаржуваного рішення відповідач посилається на відсутність довідки про причини та обставини травми. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач надав довідку державного архіву Міністерства оборони про відсутність даних, що травма пов'язана з вчиненням кримінального або адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, та не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Позивач звертався з адміністративним позовом до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням від 15 червня 2018 року по справі № 804/2594/18 Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано бездіяльність Дніпропетровського обласного військового комісаріату, яка полягає у неподанні до Міністерства оборони України висновку стосовно ОСОБА_1 за поданими ним документами від 12.02.2018р. щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, протиправною.

Зобов'язано Дніпропетровський обласний військовий комісаріат подати до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України висновок стосовно ОСОБА_1 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності Ш групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975.

Враховуючи те, що в рішенні від 15 червня 2018 року по справі № 804/2594/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд вже дослідив зазначені обставини та дійшов висновку про те, що жодними нормативно-правовими актами відповідна форма акту про нещасний випадок або форма довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) не визначена та не затверджена.

Також з цього приводу судом досліджено та матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про хворобу № 14 від 27 січня 2017 року , виданого військово-лікарською комісією Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону встановлено, що травми та захворювання, виявленні в ході медичного обстеження ОСОБА_1, пов'язані з проходженням військової служби та захистом Батьківщини.

Окрім того, судом встановлено, що у довідках МСЕК від 31.05.2017р. № 589887 та від 25.05.2017р. № 099766 зазначено про результати медичного огляду позивача. За результатами яких ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності, 50% втрати професійної працездатності, при цьому встановлено, що травма та захворювання, на підставі яких встановлена інвалідність та втрата працездатності, пов'язані з проходженням військової служби.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованими доводи Міністерства оборони України щодо ненадання позивачем необхідного документу про причини та обставини поранення для складання висновку про призначення одноразової грошової допомоги.

Враховуючи те, що Міністерство оборони України приймаючи оскаржуване рішення діяло всупереч приписів ч.2 ст.2 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування пункту 28 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яке оформлено протоколом №102 від 12 жовтня 2018 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 440500 гривень, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З огляду на висновки суду про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, суд, з метою належного відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 440500 гривень, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття рішення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 28 Рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яке оформлено протоколом №102 від 12 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 440500 гривень, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2019 року.

Суддя О.М. Неклеса