Постановление суда № 80947021, 04.04.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2019 Справа №607/18795/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Хамелко О.Ю., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 адвоката - ОСОБА_19 , представника відповідача ОСОБА_20 центру «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви - адвоката ОСОБА_21, під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_22 до ОСОБА_20 центру «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 Ярославовича, ОСОБА_18, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест», про захист честі, гідності і ділової репутації, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач пред’явив вищевказаний позов , у якому просить визнати недостовірною інформацію в публікації, розміщеній 03 травня 2017 року на веб-сайті «http://news.ugcc.ua/» інформаційного ресурсу УГКЦ за назвою «Заява з приводу «об’явлень» с. Марії Баран, які поширює о. ОСОБА_23» та зобов’язати власника домена – ОСОБА_20 центр «Патріяршої курії» УГКЦ, – видалити накопичену, поширену, збережену та розміщену негативну інформацію щодо його особи, яка містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та ділову репутацію.

В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що 03 травня 2017 року на веб-сайті відповідачі розмістили ОСОБА_24 ОСОБА_25 Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з приводу «об'явлень» с. Марії Баран, які поширює о. Антоній-Григорій ОСОБА_23 від 27.04.2017 року.

Викладена в заяві ОСОБА_25 інформація про те, що канонічні візити-перевірки: “виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей.»;

особи, які їх поширюють, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням цих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися упродовж останніх десяти років.»;

що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції, про що прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим;

“Подаємо до загального відома, що с. Марія Баран і о. Антоній- Григорій ОСОБА_23 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об'явлення» чи «послання». Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю».

Позивач зазначає, що вищевикладена інформація безспірно ідентифікує особу, яка була доведена до відома багатьом людей; стосується його, оскільки його ім'я як священослужителя є Антоній-Григорій, і є такою, що порочить честь та гідність, як служителя церкви і негативно впливає на його ділову репутацію, чим завдає шкоди особистим немайновим благам, оскільки його видалили з монашого стану і позбавили посади влади, служіння в церкві.

Саме тому він вважає, що має право вимагати визнання інформації, яка викладена в ОСОБА_24 УГКЦ недостовірною, та зобов'язання видалити відповідачів накопичену, поширену, збережену та розміщену на веб-сайті інформацію, відповідно до обраного ним способу захисту.

Кожен із відповідачів подав відзив на даний позов та клопотання про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В обґрунтування своїх доводів зазначено, що спір є внутрішньо церковним і не стосується цивільної діяльності релігійних організацій чи цивільних відносин між священнослужителями, а тому потребує врегулювання відповідно до внутрішніх настанов УГКЦ (Кодексу Східних Церков) та повинен вирішуватись церковними інституціями (а.с. 98-101, 129-131, 166-170).

Заперечуючи проти закриття провадження у цивільній справі представник позивача подала заперечення на відзив (а.с. 224-228) та доповнення до заперечень на відзив ( с. с. 248-266) у яких зазначає, що позивач – фізична особа; відповідачі – також фізичні особи, які одночасно є посадовими особами юридичної особи, яка має організаційно-правову форму релігійної організації; предметом спору є особисті немайнові права, що належать кожній фізичній особі від народження та за законом і захищаються відповідно до вимог Конституції України, ЦК і ЦПК України.

Надаючи правову оцінку клопотанням відповідачів про закриття провадження у даній справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 та 2 ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Водночас, відповідно до частини 3 ст. 35 Конституції України, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Аналогічна правова норма міститься у статті 35 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Окрім цього, частиною 4 ст. 35 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Релігійні організації мають право використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. (частина 7 ст. 35 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»)

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина 1 ст. 1 ЦПК України)

Відповідно до частини 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Визначивши істинне джерело спору позивача та відповідачів, його природу та наслідки для сторін суд вважає, що його компетенція не поширюється на правовідносини, котрі виникли між сторонами з огляду на таке.

Законом України, а саме статтею 277 ЦК України, визначено механізм захисту прав особи, порушених внаслідок недотримання світських законів та моральних засад суспільства.

Інформація, яка викладена на веб-сайті, є заявою ОСОБА_25 Києво-Галицього Верховного Архієпископства УГКЦ, який є колегіальним органом релігійного об’єднання – УГКЦ і підписана її керівником- Верховним Архієпископом Києво-Галицього Верховного Архієпископства УГКЦ - ОСОБА_3.

Відомості про позивача у цій статті викладені як про священнослужителя, що частково підтверджує й він сам, вказавши у позовній заяві, що інформація, яка у ній викладена порочить його честь та гідність як служителя церкви і негативно впливає на його ділову репутацію.

Також це підтверджується і самою формою висловлювань де мова про позивача йде виключно із застосуванням його церковного сану (отець) та імені, наданого йому після висвячення (духовного імені).

Посилаючись на наслідки, до яких призвело розповсюдження вказаної інформації позивач вказує на видалення його з монашого сану і позбавлення влади служіння, тобто уряду чи посади, що він вважає своїм особистим немайновим благом.

Не вдаючись в оцінку обґрунтованості таких доводів та обмежуючись лише аналізом їх формулювання є очевидним, що вказані наслідки мали відношення до позивача виключно як до священнослужителя.

Отже, з описаних у позовній заяві обставин вбачається, що спір у даній справі виник між позивачем як священнослужителем та релігійною організацією в особі її представницького органу – ОСОБА_25 Києво-Галицього Верховного Архієпископства УГКЦ, тобто всередині церкви. При цьому, внаслідок дій, котрі позивач вважає неправомірними, мали місце негативні для нього наслідки, котрі знову ж таки, пов’язані з його священнослужінням.

Такі спори підлягають розгляду в порядку, визначеному Кодексом Канонів Східних Церков.

Варто зазначити, що аналізуючи наведені позивачем підстави позову суд неминуче зобов’язаний буде дослідити правдивість та вірогідність фактів, викладених у статті, дотримання субординації серед церковних ієрархів щодо права трактування певних обставин в світлі християнського вчення, зокрема: чи мали місце факти зловживання духовним саном у монастирі в селі Колодіївка, Підволочиського району Тернопільської області, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров’я багатьох людей; чи мали місце маніпуляції поняттями чернечого послуху та духовного проводу; чи має (мав) право о. Антоній- Григорій ОСОБА_23 від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об’явлення» чи «послання» і інші.

Суд не вправі давати оцінку метафізичним явищам (явищам нематеріального світу) щодо їх достовірності.

Оцінити вказані доводи та дати відповіді на питання, котрі виникають в цьому процесі без дослідження канонічних догм УГКЦ неможливо.

Водночас, у випадку, якщо ці дії таки будуть здійснені державою і судом, як представником однієї із гілок її влади, це однозначно свідчитиме про втручання останньої в діяльність церкви, шляхом перебирання на себе функції церковного суду, що є неприпустимим позаяк порушує Конституцію України та Закони України.

Пунктом першим ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічно, відповідно до вимог пункту 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України – за результатами підготовчого судового засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у даній справі слід закрити.

Керуючись пунктом 1 ч. 1 ст. 255, статтями 200, 258, 260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_22 до ОСОБА_20 центру «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» про захист честі, гідності і ділової репутації.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду, в п'ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 04 квітня 2019 року.

Головуючий суддяОСОБА_26