Решение № 80923370, 04.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року Справа № 160/29/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у спрощеному провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- скасувати рішення Державної міграційної служби Українивід 14.12.2018 року № 424-18 про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу Україниповторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що він прибув до України для отримання освіти, яку спочатку отримував в Донецькому національному медичному університеті, потім у зв'язку з подіями в Донецькій області перевівся до Одеського національного медичного університету. Після закінчення навчання в Одеському національному медичному університеті проходив спеціалізовану підготовку з медицини (клінічна ординатура) в Державному закладі «Дніпропетровська медична академія МОЗ України».Під час законного перебування в Україні, на території Сирійської Арабської Республіки розпочався внутрішній збройний конфлікт, який охопив всю країну. В ході збройного конфлікту здійснюються обстріли та бомбардування населених пунктів, мирні жителі тієї ж громадянської належності, до якої відноситься позивач, піддаються тортурам, катуванням, вбивствам. Деякі громадяни сидять в спеціально облаштованих тюрмах, в яких особи піддаються стратам, катуванням, нелюдському поводженню. Багатьох знайомих позивача було вбито, їх будинки знищенні в результаті обстрілів та бомбардувань.В ході збройного конфлікту міжнародними організаціями та спостерігачами були зафіксовані випадки застосування до мирних жителів хімічної зброї, в результаті чого загинуло багато мирних жителів.З огляду на побоювання стати жертвою переслідувань, в тому числі, бути підданим тортурам та жорстокому поводженню в своїй країні, позивач звернувся із заявою про наданням статусу біженця. Також зазначає, що не може повернутися в країну свого походження, оскільки у випадку повернення його буде призвано до армії. Він або буде змушений вбивати мирних жителів, або буде підданий тортурам чи страті у випадку відмови виконувати накази про вбивство мирних жителів, серед яких є діти, жінки та особи похилого віку.За час перебування в Україні позивач одружився з українкою ОСОБА_2, яка сповідує християнську віру. Одруження на особі, яка сповідує іншу релігію, може бути сприйнята як зраду зі сторони позивача, а тому, в нього є обґрунтовані підстави зважати, що він може стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи, яка не сприймається нинішнім режимом, який склався в його країні. Вважає, що рішення відповідача від 14.12.2018 року № 424-18 про відмову громадянину Сирії ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним, оскільки під час його прийняття не було здійснене повне та всебічне вивчення усіх документів, не врахованого того факту, що в країні його походження наразі існує збройний конфлікт, здійснюються обстріли і бомбардування по мирним жителям, що є підтвердженням наявності умов для визнання біженцем. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 р. відкрито спрощене провадження у адміністративній справі та призначено її розгляд без виклику сторін.

Представником відповідача надано письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено,що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством, оскільки позивачем не надано жодних переконливих доказів, які б свідчили про його переслідування або наявність будь-яких підстав щодо побоювань за своє життя та життя своїх рідних на батьківщині. Відповідно до актуальної інформації по країні походження позивача, зокрема,у його рідному містіДараа військовий конфлікт не спостерігається.Таким чином, твердження заявника щодо наявності збройного конфлікту в м. Дараа Сирії є неправдоподібним, з огляду на що просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03.08.2018 року громадянин Сирії ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши причину неможливості повернення до країни походження тим, що на даний момент існує загроза його життю в країні його походження Сирії через військові дії.

За результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця в Україні Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області складено висновок щодо доцільності прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_3.

Рішенням Державної міграційної служби України від 14.12.2018 року № 424-18 відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Не погоджуючись із рішенням Державної міграційної служби України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2018 року позивачем подано власноручно заяву до ГУДМС в Дніпропетровській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій він зазначив, що (мовою оригіналу) «в моем городе (Дараа) идет война, если я вернусь в Сирию, меня забирают в армию и заставят убивать людей, либо убьют меня, я этого боюсь и не хочу»

Відповідно до п.1, п.4 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 03.08.2018 року заяву громадянина Сирії ОСОБА_3 прийнято до розгляду та видано заявнику довідку про звернення за захистом в Україні № 003215.

Після проведення співбесід на аналізу наданих позивачем документів було встановлено наступне.

Громадянин Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дараа, Сирія, за національністю сирієць, за віросповіданням мусульманин-суніт, одружений, військовозобов'язаний.

15.12.2009 року до України прибув вперше м. Донецьк, за візою типу НОМЕР_2, терміном дії 15.12.2009-31.12.2009, по запрошенню на навчання в Донецький національний медичний університет ім. М.Горького.

За територію України позивач виїжджав у 2010 році в Сирію на канікули на 1 місяць, та в 2013 році їздив до Саудівської Аравії до Мекки на 1 місяць, де зустрівся з батьком.

З 2009 по 2014, він навчався в Україні у м. Донецьку в університеті, потім там почалась війна і він перевівся до м. Одеси.

30.09.2014 ОСОБА_3. був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії ТР083115, ГУДМС України в Одеській області терміном дії до 15.07.2015, відповідно до частини 12 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (студент Одеського національного медичного університету).

14.06.2015 позивач отримав диплом спеціаліста серії ДІ № 032603, за спеціальністю «стоматологія», присвоєно кваліфікацію лікар-стоматолог.

11.09.2015 вказаний громадянин був знятий з обліку ГУДМС України в Одеській області, у зв'язку з відрахуванням з Одеського національного медичного університету. З його слів, в листопаді 2015 року він переїхав з м. Одеси до м. Дніпропетровська, де був зареєстрований, як студент.

Громадянин Сирії ОСОБА_3 надав копію наказу Дніпропетровської медичної академії від 30.11.2017 №1165ос про продовження навчання у клінічній ординатурі іноземного громадянина, відповідно до якого він зарахований з 01.12.2015 по 30.11.2017, наказано продовжити навчання в клінічній ординатурі з 01.12.2017 по 30.11.2018 з фаху «ортодонтія» на кафедрі дитячої стоматології ДЗ «ДМА».

За відомостями обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Дніпропетровській області 16.11.2015 АбаЗедОбадах станом на 07.08.2018 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 Дніпропетровської медичної академії по посвідці на тимчасове проживання ТР 083115, виданій ГУ ДМС в Одеській області, терміном дії з 30.09.2014 до 01.10.2017.

24.12.2016 ОСОБА_3 одружився на громадянці України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та 20.01.2017 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, Подільским РВ ГУДМС України в м. Києві, терміном дії до 05.01.2018, на підставі возз'єднання сім'ї з громадянкою України.

Починаючи з 05.01.2018 року позивач не звернувся для продовження строку дії в установлений термін, у зв'язку з чим не маючи інших законних підстав на перебування в Україні та не залишивши території України, перейшов на нелегальне становище. Громадянин Сирії ОСОБА_3 звернувся лише 03.08.2018 з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач в своїй заяві-анкегі про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.08.2018 зазначив: що (мовою оригіналу) «в Сирийской Арабской Республике в городе котором я проживаю Дараа идет война».

В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.08.2018 він повідомив (мовою оригіналу):«я не могу вернуться в Сирию, потому что в моемгороде (Дараа) идет война.»

З оскаржуваного рішення вбачається, що в співбесіді від 06.09.2018 ОСОБА_3. повідомив наступну інформацію, щодо подій які відбуваються в його рідному місті (мовою оригіналу):

«Война, государственная армия вместе с Россией они бомбят, хотят захватить город, много деревней разбомбили. У нас два дома в разных районах и один их них разбомбили его в 2015 году...три года назад общался с родителями они мне расказывали. Всего есть в центре города 2 части, которые делятся на несколько районов. В части где я жил Дараа Аль Махатах, в районе Аль Кусур власть государственная. В этой же части есть район Аль Сад, там находился наш второй дом, который разбомбили, этот дом считается дачей, в этом районе находится Свободная Армия, в этой части бомбит АльАсад, Сирийская Армия это я знаю из новостей. Именно сейчас АльАсад и Россия стараються захватить наш город и бомбят его, вы можете находить это в новостях, там сейчас идут разборки, город бомбят».

Проте, як встановлено відповідачем відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 06.09.2018 № 71/ВКЗ/16-500-65252 з інформацією Посольства України у Ліванській Республіці стосовно актуальної ситуації в Сирії:

«За інформацією Посольства України в Ліванській Республіці, урядові війська Сирії продовжують вживати активних заходів з метою знищення терористичної організації Ісламська Держава, і станом на серпень цього року контролюють близько 75% території своєї країни. Терористичні формування займають близько 5% території Сирії, ще близько 20% припадає на курдський автономний регіон.

На територіях провінцій Тартус, Хомс, Дараа та Аль Кунейтра. які повністю перебувають під контролем урядових військ, внутрішній збройний конфлікт не спостерігається».

Відповідно до актуальної інформації по країні походження заявника, місто Дараа підконтрольне сирійській владі.

Згідно інформації по країні походження заявника, підтверджується що в м.Дараа відбувався військовий конфлікт. Твердження заявника, щодо в його місті велась боротьба між сирійською владою та опозицією, є правдоподібним.Проте, відповідно до актуальної інформації по країні походження у м.Дараа військовий конфлікт не спостерігається.

Таким чином, твердження заявника, щодо наявності збройного конфлікту в м. Дараа Сирії, є неправдоподібним.

Крім того,згідно рішення № 424-18 від 14.12.2018 р. в своїй заяві-анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.08.2018 позивач зазначив (мовою оригіналу): «Если я вернусь в Сириюменязабирают в армию и заставятубивать людей либоубьютменя, я этого боюсь и не хочу».

В співбесіді від 06.09.2018 позивач повідомив, що йому приходили повістки призову в армію у Сирії. Повідомив наступну інформацію щодо призову його до армії (мовою оригіналу):«Да приходили. Я должен был пойти с 18 лет в армию, в 2010 году я должен был идти в армию, но я принессправку, что я учусь в Донецке, в Сирийском посольстве в Киеве мне подтвердили справку. Лично принес справку в военкомат, и мне разрешили год не служить. Больше я в Сирию не возвращался. После я не отправлял справки.»

Твердження шукача захисту про обов'язковий призив до урядової армії підтверджується інформацією, що міститься в Інтернет джерелах.

Він повідомив, що особисто отримував повістки про призов до армії. Проте, документальних підтверджень ОСОБА_3 не надав.

Відповідно до пункту 167 глави V Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, в країнах, де військова служба обов'язкова, факт ухилення від цього обов'язку або непокори найчастіше є порушенням, що карається по закону. Що стосується дезертирства, то воно завжди і в усіх країнах - обов'язкова чи ні військова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання варіюються з залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування. З іншої сторони, дезертирство або ухилення від призиву не є перепоною для отримання статусу біженця.

Відповідно до пункту 164 глави V Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особи, які вимушені покинути країну походження із-за внутрішніх і міжнародних конфліктів, зазвичай не кваліфікуються як біженці по змісту Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року. Однак вони користуються захистом, передбаченою іншими міжнародними документами, такими як Женевські Конвенції 1949 року про захист жертв війни та Додатковий протокол 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних конфліктів.

При цьому, згідно оскаржуваного рішення, заявник не стверджував, що на території Сирії існує факт переслідування його особи за конвенційними ознаками. Відповідно до матеріалів справи, доказів особистої участі та участі його сім'ї у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях заявник не надав, що також свідчить про прийняття ДМС законного рішення про відмову у наданні статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо наявності підстав для надання додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до пункту 13 статті 1 Закону.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україні або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Відповідно до статті 15 Директиви ЄС 2011/95/ЕІІ від 13.11.2011 р., яка визначає підстави для надання додаткового захисту, як ризик отримання серйозної шкоди у формі: а) смертна кара: в) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, с) серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, факти дискримінації та можливого подальшого переслідування.

Відповідачем після аналізу справи позивача та інформаційних джерел стосовно його країни та міста походження були співвіднесені всі факти з яких було встановлено, що:

1) він на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявника в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня;

2) громадянин Сирії ОСОБА_3 проживав на території України з 2009 по теперішній час, не продовжив термін дії документів у строки встановлені законодавством, з 05.01.2018 проживав на території України нелегально.

Позивач звернувся до ГУДМС України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише у серпні 2018 року.

Таким чином, за тривалий час перебування в Україні позивач не виявив бажання звернутися до міграційної служби як шукач захисту, у зв'язку із ситуацією в країні громадянського походження.

Звернення із заявою відбулося з порушенням терміну, визначеного порядком звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 5 Закону України «Про біженців га осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вже було зазначено вище, АбаЗедО.І. є вихідцем з м. Дараа, у якому відповідно до актуальної інформації по країні походження внутрішній збройний конфлікт не спостерігається.

Враховуючи викладене, у заявника відсутні умови щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», необхідні для надання додаткового захисту.

Щодо наявності побоювань переслідування внаслідок факту одруження з християнкою в ході співбесід позивач не зазначав.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зволікання зі зверненням за захистом свідчить про незацікавленість особи в питанні отримання міжнародної форми захисту, а наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що при винесенні рішення від 14.12.2018 року № 424-18 про відмову громадянину Сирії ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тесту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 04.04.2019 року.

Суддя О.С. Рябчук