Постановление суда № 80865621, 02.04.2019, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1859/17

Провадження № 2/172/29/19

У Х В А Л А

Іменем України

02.04.2019 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі:

секретаря судового засідання – Глушко О.М.

прокурора – Скрипник К.Ю.

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача 2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Васильківка цивільну справу за позовом керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ПАТ «Синельниківський ресорний завод», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача виконавчий комітет Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_7 про визнання права власності, скасування свідоцтва про право власності та витребування майна із чужого володіння та клопотання представника відповідача – ОСОБА_3 про залишення позовної заяви без розгляду, -

В С Т А Н О В И В

У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду оскільки провадження у справі відкрито на підставі позовної заяви, яка не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України. А саме, у позовній заяві прокурором не обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в суді, не зазначено з яких саме причин Фонд Державного майна України не здатний самостійно представляти інтереси держави в суді. При цьому за результатами досудового розслідування правоохоронними органами не встановлено порушень у діях службових осіб товариства.

Прокурор у судовому засіданні та представник позивача проти задоволення клопотання заперечували оскільки провадження у справі вже відкрито та саме під час вказаного рішення перевірено наявність підстав для представництва інтересів прокурором. Підстав для залишення позову без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження не встановлено. Підстави для представництва інтересів прокурором достатньо обґрунтовані у позовній заяві, іншого способу захисту інтересів держави у даному випадку не існує. Не зважаючи на отримання Фондом запитів прокуратури під час проведення перевірки та повідомлення про представництво інтересів вказаний орган не вжив представницьких повноважень, що свідчить про його бездіяльність. При цьому жодних заходів кримінально-правового чи дисциплінарного реагування з приводу зазначеної бездіяльності не вживалось. Крім того, представник позивача пояснив, що у Фонду відсутні кошти для сплати судового збору, що і стало причиною бездіяльності.

Вислухавши учасників судового провадження та вивчивши матеріали справи суд приходить до такого.

Керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся з позовом до суду в інтересах Фонду Державного майна України. Предметом позову є визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме гуртожитку за адресою: м. Синельникове, вул. Центральна (колишня Леніна), 185-Б.

Разом з цим, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який, відповідно до пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України, є однією з засад правосуддя.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з’ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках:

1 - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2 - у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб’єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб’єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з’ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який, всупереч вимог закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб’єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позовної заяви до розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цих посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків тощо).

У позовній заяві прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді законодавчим закріпленням такого права для прокурора, а також порушенням майнових інтересів держави, оскільки спірний гуртожиток після передачі його до статутного фонду ПАТ «Синельниківський ресорний завод» залишився у власності держави та був незаконно відчужений товариством. Зазначені обставини становлять суспільний, публічний інтерес, а ФДМУ, що визначений суб’єктом управління об’єктами державної власності не здійснює свої повноваження як власника майна.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що спірний гуртожиток у процесі корпоратизації за рішенням ФДМУ був переданий до статутного фонду ПАТ «Синельниківський ресорний завод». Відповідно до вимог чинного законодавства майно засновника, яке передане ним до статутного фонду підприємства є власністю цього підприємства. Засновник втрачає право власності на це майно, отримуючи натомість корпоративні права та право на отримання частки від прибутку товариства. Зазначені обставини підтверджені листом ФДМУ від 31.08.17 (т. 1 а.с. 88-89)

При цьому гуртожитки, що увійшли до статутних фондів підприємств під час корпоратизації, як особливий вид майна, з метою захисту прав їх мешканців, відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» в редакції від 09.05.2014 року повинні бути передані у власність територіальних громад відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей визначених цим законом.

Однак згідно зі ст. 1 вказаного Закону сфера його дії поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Преамбула зазначеного Закону встановлює, що він регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Виходячи з викладеного вказаний Закон спрямований не на захист майнових чи інших інтересів держави або суб’єкта господарювання, а саме на захист прав громадян, які мешкають у гуртожитку та не мають іншого житла, а також членів їх сімей.

За інформацією ПАТ «Синельниківський ресорний завод» в 2003 році всі мешканці спірного гуртожитку були виселені з нього у зв’язку з непридатністю для проживання та переселені до іншого гуртожитку. З того часу вказане приміщення як житлова будівля не використовувалось.

Таким чином встановлено, що приміщення гуртожитку з 2003 року перебуває в нежитловому, аварійному стані та не використовується для проживання будь-яких осіб, внаслідок чого значно втратило свою вартість. ФДМУ неодноразово підтверджував той факт, що вказане приміщення перейшло у власність підприємства та держава не має жодних претензій на це майно.

7 березня 2019 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження за фактом незаконного відчуження будівлі спірного гуртожитку службовими особами ПАТ «Синельниківський ресорний завод» у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Процесуальний керівник погодився з прийнятим рішенням.

У зв’язку з викладеним у вказаній справі судом не встановлено «суспільного», «публічного» інтересу чи порушень прав мешканців гуртожитків, порушення інтересів держави які б давали прокуратурі право представництва інтересів у суді. Крім того, прокурором та позивачем не наведені будь які поважні причини неможливості представництва інтересів держави у даній цивільній справі безпосередньо Фондом Державного майна України чи іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, не вказано жодного факту притягнення посадових осіб ФДМУ до відповідальності за бездіяльність щодо витребування спірного гуртожитку з чужого володіння. Той факт, що у кошторисі державного органу не передбачено кошти для сплати судового збору під час представництва інтересів держави у суді не може бути визнаний поважною причиною бездіяльності, так як є наслідком неналежного планування витрат державного органу. Також суд враховує тривалість існування вказаних у позові порушень та відсутність будь-яких перешкод для передбачення відповідних коштів для сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

За правилами ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Статтею 257 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, серед іншого, провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Таким чином, з урахуванням встановленого факту відсутності достатніх підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді у даній цивільній справі, позовна заява повинна бути залишена без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 56, 175, 177, 257 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Позов керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ПАТ «Синельниківський ресорний завод», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача виконавчий комітет Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_7 про визнання права власності, скасування свідоцтва про право власності та витребування майна із чужого володіння залишити без розгляду.

Скасувати арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: будівлю гуртожитку з реєстраційним номером 271495312130, що розташований за адресою: м. Синельникове, вул. Центральна (колишня Леніна), буд. 185-Б, який накладений ухвалою суду від 30.11.2018 року.

Залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.Г. Битяк