Решение № 80757911, 19.03.2019, Ямпільський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2019 р. Справа153/1214/17

Провадження2/153/418/17-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Гулковської Т.Т.

представника позивача (відповідача) – адвоката - ОСОБА_1

представника відповідача (позивача) ОСОБА_2

та відповідача ОСОБА_2 – адвоката – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину спільно нажитого майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання права на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивує наступним: 01 травня 1998 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. 03 грудня 2014 року рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області шлюб між нею та відповідачем розірвано. 22 грудня 2006 року рішенням виконавчого комітету Ямпільської міської ради за №512 ОСОБА_2 був надано дозвіл на будівництво гаража по вул.Ворошилова, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області та дозвіл на виконання будівельних робіт за №27 будівництво гаража по вул.Ворошилова, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області. За час шлюбу за спільні сімейні кошти та спільною працею, маючи на руках дозвіл на будівництво вони побудували гараж розміром 7х9м із мансардою по вул.Ворошилова, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області. Почали будівництво в 2006 року та закінчили будівництво 2007 року. Гараж побудований із блоків, зсередини і ззовні поштукатурений, вкритий шифером, із встановленими вікнами та дверима, із проведеним електропостачанням, повністю придатний до експлуатації. 04 липня 2008 року представником Ямпільського ЕМ подано письмову заяву за № 89 щодо перевірки виконання технічних умов на електропостачання для проведення допуску на підключення електропостачання гаража. 04 липня 2008 року представником Ямпільського ЕМ за участю відповідача складено акт огляду і допуску в експлуатацію електрообладнання до гаража по вул. Ворошилова, 86а в м. Ямпіль, Вінницької області. На день звернення до суду гараж повністю експлуатується лише одним відповідачем за його функціональним призначенням, однак останній на її думку навмисно не приймає гараж у встановлений законом спосіб до експлуатації і не бажає оформляти на себе право власності, з тією метою, щоб вона не змогла реалізувати своє право на отримання у власність Ѕ частини набутого за час шлюбу спірного гаража. Згоди про добровільний поділ спірного майна між ними не досягнуто. Позивач вважає, що має право просити суд як співзабудовник визнати за собою право власності на Ѕ частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об’єкта незавершеного будівництва - спірного гаража.

Крім викладеного вище вважає, що поділ у рівних частинах підлягає поділу автомобіль НОМЕР_1, білого кольору, 2008 року випуску, який був придбаний в період шлюбу за спільні кошти та спільною працею. Також в період шлюбу було придбано мопед Вайпер та легковий причем. Позивач просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частину спільно нажитого у шлюбі майна, а саме автомобіля НОМЕР_1, білого кольору, 2008 року випуску, причепа та мопед Вайпер, 2008 року випуску.

Позивач звернулась до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог. Зазначила, що при зверненні до суду із даним позовом їй не було відомо про відчуження відповідачем спірного автомобіля шляхом продажі батькові відповідача ОСОБА_2, згідно довідки-рахунку серії ААЕ №22378 від 18 червня 2015 року. Ціна проданого спірного автомобіля, згідно довідки-рахунку серії ААЕ № 22378 від 18 червня 2015 року становила 49 500 грн., Ѕ частка становить 24750 грн.

Після розірвання шлюбу відповідач не питаючи її згоди з метою зменшення обсягу спільно нажитого ними майна, яке підлягає розподілу на власний розсуд відчужив автомобіль НОМЕР_2 на ім’я свого батька ОСОБА_6, який є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Спірний автомобіль перебуває у повному розпорядженні та володінні у відповідача ОСОБА_2, яким як відомо їй користується ОСОБА_2.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати недійсною угоду про продаж автомобіля НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_6, який здійснено на підставі довідки-рахунку серії ААЕ№ 223378 від 18 червня 2015 року. Стягнути із відповідача на її користь грошову компенсацію ринкової вартості спірного автомобіля НОМЕР_2 у розмірі Ѕ частини, яка буде визначена відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права на Ѕ частку спільно нажитого майна подружжя. Свої вимоги мотивує наступним: з моменту розірвання шлюбу і до пред’явлення даного позову, він із ОСОБА_4 перебували у дружніх стосунках. Він всіляко допомагав їй матеріально та їх спільній дитині, а тому питання про розподіл спільно нажитого за час подружнього життя майна не виникало. Тому все нажите ними за час подружнього життя майно належить їм на праві спільної сумісної власності й після розірвання шлюбу. Наразі у зв’язку із поданням ОСОБА_4 позовної заяви просить суд не застосовувати ст. 72 СК України з огляду на те, що фактично його право на спільну сумісну власність з боку ОСОБА_4 було порушено не в час розірвання шлюбу, а з моменту пред’явлення позову про визнання за нею права власності на майно, яке вони за взаємною мовчазною згодою погодились залишити в його користуванні.

Ввесь час їхнього спільного подружнього життя, тобто з 04 жовтня 1999 року по 03 грудня 2014 року вони проживали у квартирі матері ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1. У вказаній квартирі за час подружнього життя за згодою матері ОСОБА_4 вони здійснили суттєві поліпшення, а саме відремонтували квартиру шляхом проведення електро-водного опалення з підігрівом підлоги, під’єднання трифазного електропостачання, ремонтні роботи з переплануванням ванної кімнати, кухні, двох кімнат і коридору. Всього на ремонтні послуги було витрачено приблизно 30 тис. грн., а на матеріали – 100 тис. грн. У 2005 році вони придбали в магазині «Гуси-Лебеді» в м. Могилів-Подільському духову шафу «Gorenie» на суму 49 тис.грн., холодильник двохкамерний на суму 50 тис. грн., кухонні меблі та кімнатну стінку зі спальнею на суму 100 тис. грн.. У 2005 році придбали комп’ютер за 7 тис. грн., у 2007 році придбали за 400 доларів США ліжко та кутові меблі, які виготовлені під замовлення за збільшеними стандартами у майстра із с.Цекинівка, Ямпільського району, Вінницької області.

У 2010 році в квартирі був вистелений провоскований ламінат німецького виробництва, здійснено опускання стель, прокладено в квартирі незалежного від будинку енерго- та водопостачання. Крім цього, ним було придбано для ОСОБА_4 норкову шубу за 3000 дол. США. Всі вищеперераховані речі та поліпшення нерухомого майна відповідають ознакам визначеним в ст.ст.60-63 СК України, а отже є його з ОСОБА_4 спільною сумісною власністю.

Окремо просить суд прийняти до уваги, що автомобіль НОМЕР_2 придбаний за кошти позичені в його сестри, які він досі не виплатив (сума боргу становить 3000 євро). Таким чином, визнання права власності на цей об’єкт потягне за собою для ОСОБА_4 прийняття на себе пов’язаних з ним обтяжень, а саме зобов’язальних відносин щодо виплати коштів, позичених для його придбання.

Просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частину спільно нажитого у шлюбі з ОСОБА_4 майна, а саме духової шафи «Gorenie», холодильника двохкамерного, кухонних меблів і кімнатної стінки зі спальнею, комп’ютера, ліжка та кутових меблів, а також відшкодувати Ѕ всіх витрат понесених на ремонт квартири в якій спільно проживали під час подружнього життя, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Представник позивача (відповідача) ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_1 діючий в суд на підставі ордеру серії ВН №063827 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити. По суті заявлених позовних вимог пояснив наступне: сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, що підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу.

Що стосується висновку експерта №382, який підано сумніву стороною відповідача, оскільки експертом не вказаний вид палива, зазначив наступне: будучи допитаним в судовому засіданні експерт, який попереджений про кримінальну відповідальність вказав, що при здійсненні дослідження брався до уваги автомобіль аналогіних характеристик з об’ємом двигуна 2685, якому відповідає лише дизельний тип двигуна. Тому висновок експерта слід вважати належним доказом, який підтверджує середньоринкову вартість транспортного засобу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, позивач використала всі необхідні правові засоби доказування, однак відповідач в свою чергу не скористався своїм право та не клопотав перед судом щодо призначення повторної чи додаткової експертизи. Згідно інструкції про порядок проведення експертиз – висновок експерта відповідає вимогам інструкції, а отже є належним доказом.

Зустрічний позов сторона позивача (відповідача) вважає необґрунтованим, а обставини викладені ОСОБА_2 ними не визнаються, вважають їх надуманими. Оскільки останній не надав жодних доказів, які б підтверджували, що дані речі були придбані в шлюбі та їх вартість.

Представник відповідача (позивача) ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 діючий в суді на підставі ордеру серії АА №016465 та ордеру серії ХМ №016309 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав та вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

З свідоцтва про одруження встановлено, що шлюб було зареєстровано між Каланедей Рітою Григорівною та ОСОБА_7. Тобто не можна встановити, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Судове рішення про розірвання шлюбу не підтверджує факт перебування ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4.

Позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних доказів про те, що майно було набуте в шлюбі за спільні кошти, право власності за ОСОБА_2 на гараж не зареєстровано, будь-яких належних доказів, які підтверджують наявність мопеда та легкового причепа у власності відповідача відсутні.

Позивачем не було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, для визначення факту набуття права власності на гараж, його вартість, ступінь готовності до експлуатації об’єкта незавершеного будівництва.

Що стосується висновку експерта №382, адвокат ОСОБА_3 вважає його неналежним доказом, оскільки експертне дослідження було проведено неповно та експерт в судовому засіданні не дав чітких відповідей щодо результатів проведення експертизи. Тому просить суд відмовити в задовленні позову в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась. Надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Окрім цього, надала суду письмові пояснення щодо зустрічного позову ОСОБА_2 з яких встановлено, що ОСОБА_5 заперечує проти його задоволення, оскільки усі наведенні у позові обставини є надуманими і такими, що не відповідають дійсності. Із зустрічного позову вона зрозуміла, що ОСОБА_2 намагається через суд відшкодувати Ѕ всіх витрат, які він поніс на ремонт квартири за її згодою, коли проживав із її донькою ОСОБА_4. Однак квартира, що розташована АДРЕСА_3 є її особистою власністю. Так, дійсно, тимчасово вона надавала можливість проживати дочці та її колишньому чоловікові ОСОБА_2 в її квартирі, поки вони самі не придбають собі житла.

Її квартира була повністю облаштована меблями, холодильником, кухнею, ванною, туалетом, тобто повністю пристосована для проживання сім’ї. У квартирі, ще до проживання її доньки з ОСОБА_2, нею був зроблений гарний ремонт, який не потребував ніяких змін і поліпшень. Проведенням трифазного електропостачання до квартири вона займалась особисто в 2009 році і сплачувала усі необхідні кошти. За її кошти робилась документація на приєднання трифазного електропостачання, що підтверджується робочим проектом від 28 січня 2009 року.

ОСОБА_2 проживав у її квартирі до січня 2007 року, а трифазне підключення до квартири вона робила в 2009 році, тобто коли останній уже в її квартирі з ОСОБА_4 не проживав. Щодо іншого ремону, теплої підлоги, перепланування ванної кімнати, кухні, коридору, які нібито робились ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за час їхнього проживання в квартирі, також не відповідає дійсності. Щодо комп’ютера, то їй відомо, що це подарунок для їх спільної дитини Юлії, однак у її квартирі комп’ютера немає.

Експерт Вінницького НДЕКЦ МВС України ОСОБА_8 в судовому засіданні надав пояснення стосовно висновку експерта № 382 від 06 грудня 2018 року, а саме вказав, що в дослідницькій частині висновку була допущена механічна помилка в написанні д.н.з. траспортоного засобу АВ3349АН, що є відмінним від реєстраційного номера спірного автомобіля НОМЕР_3. Однак ним, як експертом безпосередньо не був досліджений спірний автомобіль марки DODGE Sprinter, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, оскільки ОСОБА_2 не надано його для огляду. На підставі ухвали суду визначалась середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу DODGE Sprinter, 2006 року випуску, а тому описка державного номерного знаку не впливає на висновок експерта. Окрім цього, ОСОБА_8 в судовому засіданні вказав, що при проведенні експертизи ним досліджувались три максимально ідентичні автомобілі DODGE Sprinter, 2006 року випуску, на основі яких було виведено середньоринкову вартість спірного автомобіля. Експерт визнає, що дійсно в дослідницькій частині висновку не вказано тип двигуна, разом з цим зазначався об’єм двигуна 2685, який відповідає об’єму двигуна спірного автомобіля та передбачений лише для дизельного типу двигуна.

Із досліджених судом письмових доказів встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який зареєстровано 01 травня 1998 року виконавчим комітетом Северинівської сільської ради Ямпільського району, Вінницької області – розірвано (копія рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року (а.с.8).

Із копії паспорта ОСОБА_2 серії НА№077986 (10 стор. сімейний стан) встановлено, 01 травня 1998 року Северинівською сільською радою було зареєстровано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.86).

Із копії свідоцтва про одруження серії І-АМ № 024143 встановлено, що 01 травня 1998 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9( а.с.7) – даний доказ суд вважає таким, що не підтверджує факт реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем.

Із копії рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради № 512 від 22 грудня 2006 року та із копії дозволу на виконання будівельних робіт №27 від 22 грудня 2006 року встановлено, що в 2006 році ОСОБА_2 було надано дозвіл на будівництво гаража по вул. Ворошилова, 86а в м. Ямпіль, Вінницької області (а.с.9-10).

Із листа голови правління ВАТ «ЯПЗ» від 27 серпня 2007 року встановлено, що адміністрація ВАТ «ЯПЗ» не заперечує про видачу технічних умов Ямпільським ЕМ на підключення гаража по вул.Ворошилова, 86а ОСОБА_2 до РУ-0,4 кв ТП№91 загальною потужністю 4,0 кВт (а.с.11).

Із копії заяви №89 встановлено, що ОСОБА_2 04 липня 2008 року звертався до Ямпільського ЕМ із заявою про перевірку виконання технічних умов та електропостачання для проведення допуску на підключення електропостачання гаража по вул. Ворошилова, 86 а в м.Ямпіль, Вінницької області (а.с.12).

04 липня 2008 року представником Ямпільських ЕМ за участю ОСОБА_2 (як споживача) складено акт огляду і допуску в експлуатацію електрообладнання до гаража по вул.Ворошилова,86а в м.Ямпіль, Вінницької області (а.с.13).

Із копії технічного паспорта на гараж по вул. Замостянська (бувша Ворошилова), 86 а в м.Ямпіль, Вінницької області (а.с.15-17) та з фотознімків гаража з мансардою (а.с.19), судом встановлений загальний вигляд гаража по вул.Замостянська, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області та загальну площу, яка становить 81.4 кв.м.

Фотознімки мопеда (а.с.18), суд вважає недостатнім доказом, окільки він не підтверджує факт набуття даного транспортного засобу сторонами в період шлюбу, а також і те, що він належить на праві власності ОСОБА_2. Таким чином, суд не може вважати даний доказ достовірним, оскільки на його підставі відсутня можливість встановити дійсні обставини справи.

Із відповіді на запит ТСЦ 0543 РСЦ МВС у Вінницькій області встановлено, що за ОСОБА_2 транспортні засоби не зареєстровані (а.с.42).

Із облікової картки транспортного засобу (зняття з обліку та реалізація), а саме автомобіля НОМЕР_4 встановлено, що первинною датою реєстрації даного транспортного засобу є 25 вересня 2012 року, власником якого являвся ОСОБА_2 (а.с.67).

Із заяви № 66381430 від 19 червня 2015 року встановлено, що була здійснена вторинна реєстрація автомобіль НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_6 (а.с.65-66).

Із довідки-рахунку серії ААЕ № 22378 від 18 червня 2015 року встановлено, що автомобіль НОМЕР_2 було продано за суму 49 500 грн. (а.с.69).

Із реєстраційної картки транспортного засобу встановлено, що з 20 червня 2015 року власником автомобіля НОМЕР_2 являється ОСОБА_6 (а.с.43).

Із копії домової книги для реєстрації громадян, які проживають ІНФОРМАЦІЯ_2 по вул. Яблунева в м.Ямпіль Вінницької області встановлено, що у вищезазначеному будинку з 04 жовтня 1999 року по 22 січня 2007 року був зареєстрований ОСОБА_2 (а.с.87-89).

Із договору о/р № 32710026 про користування електричною енергією встановлено, що споживачем виступала ОСОБА_5, яка проживає за адресою вул.Яблунева (бувша Рокосовського), 3а кв.14 в м.Ямпіль, Вінницької області (а.с.98-99)

Із робочого проекту від 28 січня 2009 р./17–ЕП зовнішнього електропостачання трифазного вводу житлового будинку по вул. Яблунева (бувша Рокосовського), 3а кв.14 в м.Ямпіль, Вінницької області встановлено, що на житловий будинок ОСОБА_5 по вул.Яблунева (бувша Рокосовського), 3а кв.14 в м. Ямпіль, Вінницької області було розроблено технічні умови №5/9 для підключення зовнішнього електропостачання трифазного вводу житлового будинку (а.с.100 – 108).

Із копії договору дарування від 15 березня 2004 року встановлено, що власником квартири №14 по вул. Яблунева (бувша Рокосовського), 3а в м.Ямпіль, Вінницької області з 15.03.2004 року являється ОСОБА_5.

Із висновку експерта № 382 від 06 грудня 2018 року встановлено, що середня ринкова вартість аналогічного КТЗ DODGE Sprinter, 2006 року випуску, з об’ємом двигуна 2685, тип кузова вантажопасажирський, складає 303 008 грн. 24 коп. (а.с.189-197).

Оцінюючи даний висновок експерта, суд приймає до уваги, що при проведенні експертизи не були дотримані вимоги Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 66. А саме, з дослідницької частини висновку експерта № 382 від 06 грудня 2018 року слідує, що експертом при встановленні середньої ринкової вартості аналогічного КТЗ DODGE Sprinter, 2006 року випуску, не враховано відповідно до вимог п.6 Методики тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо). Таким чином, інформація вказана у висновку експерта № 382 не дає можливості виділити комплекс ознак, необхідний для вирішення питання в категоричній формі, тому ці ознаки достатні лише для ймовірного висновку. Отже, висновок експерта у даній справі не є категоричним, а містить лише припущення, що середня ринкова вартість аналогічного КТЗ DODGE Sprinter, 2006 року випуску, з об’ємом двигуна 2685, тип кузова вантажопасажирський, складає 303 008 грн. 24 коп..

За вказаних обставин, оцінивши висновок експерта, суд вважає, що він не є беззаперечним доказом для визначення середньої ринкової вартості аналогічного КТЗ DODGE Sprinter, 2006 року випуску.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Висновок експерта складено не враховуючи всіх ознак і параметрів аналогічних автомобілів, що визнавалось самим судовим експертом ОСОБА_8 в судовому засіданні.

Пояснення експерта про те, що ним досліджувались аналогічні транспортні засоби DODGE Sprinter, 2006 року випуску з дизельним типом палива, оскільки з об’ємом двигуна 2685 аналогічна марка автомобіля може бути лише з дизельним типом палива – суд вважає недостатнім доказом, а тому у відповідності до ч.4 ст. 60 ЦПК України не може прийматися як докази по цій справі.

Оцінюючи наведені у справі аргументи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з’ясованих обставин, об'єктивно та безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, наявних у справі, суд дійшов висновку.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із відмітки в паспорті відповідача та з судового рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року, яке вступило в законну силу було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 травня 1998 року. 03 грудня 2014 року рішенням суду - шлюб між сторонами розірвано. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області справа №153/1564/14 від 03 грудня 2014 року в даній справі має преюдиційне значення та є достатнім доказом, який підтверджує факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Преюдиційно встановлений факт пребування сторін у зареєстрованому шлюбі не підлягає доказуванню, оскільки його істинність вже встановлена у рішенні і немає необхідності встановлювати її знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, доводи представника відповідача про те, що позивачем не було доведено в судовому засіданні жодними належними та допустими доказами факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі – суд не приймає до уваги.

Частиною 4 ст.55 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) визначено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так, ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні питання про поділ майна між подружжям надає суду право відступити від засад рівності часток подружжя, зокрема, якщо один з них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Частка чоловіка або дружини може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК).

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто, перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Стаття 372 ЦК України передбачає, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. При поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному майні.

Пунктами 22-24 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено: «Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК).

Частиною 2 ст.60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.

Аналізуючи зазначену норму, суд вважає, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності встановив, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі - 22 грудня 2006 року рішенням виконавчого комітету Ямпільської міської ради за №512 ОСОБА_2 був надано дозвіл на будівництво гаража по вул.Ворошилова (нині Замостянська), 86а в м. Ямпіль, Вінницької області та дозвіл на виконання будівельних робіт за №27 будівництво гаража по вул.Ворошилова, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області. 04 липня 2008 року представником Ямпільського ЕМ подано письмову заяву за № 89 щодо перевірки виконання технічних умов на електропостачання для проведення допуску на підключення електропостачання гаража. 04 липня 2008 року представником Ямпільського ЕМ за участю відповідача складено акт огляду і допуску в експлуатацію електрообладнання до гаража по вул.Ворошилова, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області. Гараж не прийнято належним чином в експлуатацію та право власності на нього не зареєстровано, а тому він являється об’єктом незавершеного будівництва.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 Цивільного кодексу України).

У Цивільному кодексі України, крім понять "нерухомість", "нерухоме майно", "об'єкт нерухомого майна" (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: "об'єкт незавершеного будівництва" (стаття 331), "об'єкт будівництва" (статті 876, 877, 879 - 881, 883).

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу гараж після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи гаражем з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом одного з подружжя суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

При поділі спільного майна подружжя в даному спорі, суд застосовує принцип рівності.

Стороною відповідача не доведено наявність обставин, на підставі яких можливо відступити від засади рівності часток подружжя, зокрема: один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме, що спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; він не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки і визнання за нею права на 1/2 частину збудованого в шлюбі з ОСОБА_2, але не прийнятого в експлуатацію гаража, що розташований по вул.Замостянська, 86а в м.Ямпіль, Вінницької області, загальною площею 81.4 кв.м..

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При цьому, в силу ст.65СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

В судовому засіданні було встановлено, що автомобіль НОМЕР_5 був набутий сторонами в період шлюбу, а саме 25 вересня 2012 року, а тому вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Спірний автомобіль НОМЕР_5 є цінним майном, правочин вчинений відповідачем (після розірвання шлюбу із ОСОБА_4Г) від 18 червня 2015 року у виді його продажу виходить за межі дрібного побутового і згідно ч.3 ст.65 СК України позивач, як дружина, повинна була надати письмову згоду на відчуження даного майна відповідачем. Так як, перереєстрація автомобіля на іншу особу потребує державної реєстрації, то письмова згода іншого з подружжя мала бути посвідчена нотаріально.

ОСОБА_2 відчужив автомобіль, придбаний у шлюбі ОСОБА_6 з метою зменшення обсягу майна, що підлягає поділу. Враховуючи те, що дружина не давала письмової згоди на таке відчуження, вона звернулася до суду з вимогами визнати вказану угоду недійсною. Судом було встановлено, що ОСОБА_2 уклав договір щодо спільного майна третя особа (контрагент за таким договором) відповідач 2 по справі (батько ОСОБА_2О.) ОСОБА_6 діяли недобросовісно. Зокрема за обставинами справи останній не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а ОСОБА_2 (відповідач 1 (позивач)) відчуджуючи автомобіль НОМЕР_5, не отримав згоду на це від ОСОБА_4. Тому суд вважає, що угода про продаж автомобіля НОМЕР_6 на ім’я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, була укладена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому вона має бути визнана недійсною.

Що стосується вимоги позивач про визання за нею Ѕ права власності на легковий причіп та мопед «Вайпер», 2008 року випуску суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що легковий причіп та мопед «Вайпер», 2008 року випуску були придбані в період шлюбу із відповідачем та за спільні грошові кошти подружжя. Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що легковий причіп та мопед «Вайпер», 2008 року випуску не можуть бути визнанні спільним майном подружжя, а тому у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити за безпідставністю, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач при подачі первісного позову заявила вимогу про визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_5. При зверненні до суду з заявою про збільшення позовних вимог – ОСОБА_4 просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію ринкової вартості спірного автомобіля НОМЕР_6 у розмірі Ѕ частини, яка буде визначена відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи.

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; обов'язок доказування позову лежить на позивачеві, який повинен належно довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред'явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень.

Таким чином, позивачем не чітко сформульовані вимоги щодо розподілу спірного автомобіля НОМЕР_6, при цьому суд не може самостійно визначити спосіб захисту прав позивача, оскільки відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Тому в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя, а саме духової шафи «Gorenie», холодильника двохкамерного, кухонних меблів і кімнатної стінки зі спальнею, комп’ютера, ліжка та кутових меблів, а також відшкодувати Ѕ всіх витрат понесених на ремонт квартири в якій спільно проживали під час подружнього життя, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4. Суд визначаючись щодо даного позову суд бере до уваги, що жодного доказу, в тому числі чеків, квитанції, на підтвердження вартості товару та відповідно ціни позову щодо того, що саме даний товар придбано саме сторонами спору суду не надано.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку про те, що предмети побутової техніки, перелічені в зустрічній позовній заяві, не можуть бути включені до переліку майна, що підлягає поділу між сторонами, оскільки відсутні докази того, що таке майно було набуте подружжям у власність, існує в натурі на момент судового розгляду і перебуває у користуванні або володінні ОСОБА_4 на момент поділу. Наявність спірних предметів на момент поділу та вартість, вказана в позовній заяві первісним позивачем заперечувалась. Оскільки згоди щодо вартості спірного майна між сторонами не досягнуто, ОСОБА_2 в силу ст. 81 ЦПК України мав надати суду докази дійсної вартості спірного рухомого майна на час розгляду справи.

Таких належних та допустимих доказів ОСОБА_2, суду не надано. Як і не підтверджено згоди первісного позивача на сплату грошової компенсації половини вартості спірного майна. Виходячи з наведеного, заявлені ОСОБА_2 вимоги про визнання права на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя не підлягають задоволенню за їх недоведеністю.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення ухвалено частково в інтересах позивача, судові витрати в справі слід стягнути із відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні зустрічного позову відповілено, тому судові витрати покладаються на ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 62, 63, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 355, 368, 372, 625 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину спільно нажитого майна подружжя - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право як співзабудовника на Ѕ частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об’єкта незавершеного будівництва – гаража, що розташований по вул. Замостянська, 86 а в м. Ямпіль, Вінницької області.

Визнати недійсною угоду про продаж автомобіля НОМЕР_6 на ім’я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який здійснено на підстав довідки-рахунку серії ААЕ № 223378 від 18 червня 2015 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 992 гривні 40 копійок судових витрат.

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 352 гривні 40 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання права на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя – відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, жителька вул. Подільська, 21 б кв.31 в м.Ямпіль, Вінницької області, паспорт серії СМ 731742.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, житель ІНФОРМАЦІЯ_6 б кв.31 в м.Ямпіль, Вінницької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7.

Відповідач: ОСОБА_6, житель ІНФОРМАЦІЯ_7.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, жителька АДРЕСА_5.

Повний текст судового рішення складено 28 березня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ М.М.ДЗЕРИН