Постановление суда № 80719472, 27.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

27 березня 2019 року Справа № 160/1778/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова Вікторія Станіславівна , перевіривши матеріали адміністративного позову Громадська організація "Самозахист підприємців" до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2019 р. Громадська організація "Самозахист підприємців" звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №636 "Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста" від 05.07.2018 року.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/1778/19 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 р. позовну заяву було залишено без руху з наданням 10-денного строку з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків шляхом надання доказів поважності пропуску строку на звернення до суду та доказів порушених прав Громадської організації "Самозахист підприємців".

18.03.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем подано заяву про виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 27.02.2019 р.

В заяві позивач вказує, що ним було пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а рішення Дніпровської міської ради безпосередньо порушує права ГО «Самозахист підприємців», про що надані наступні пояснення.

Підприємці, тимчасові споруди яких було демонтовано на підставі оскаржуваного рішення, отримали приписи щодо надання документів та демонтажу споруд 10.07.2018, отже цей день вважається початком відліку процесуального строку. Кінцевий термін для звернення до суду - 10.01.2019 р. Позивач звернувся з адміністративним позовом 17 грудня 2018 року, тобто строк пропущено не було. Проте, 17 грудня 2018 року суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Врона О.В., перевіривши матеріали справи № 160/9362/18 повернула позовну заяву позивачеві через те, що ним не було надано документів, які б підтверджували повноваження представника та підписанта позивача - голови Громадської організації «Самозахист підприємців». Позивач повторно звернувся до суду 22.02.2019 р.

Громадська організація була заснована 18.12.2008 р. підприємцями міста Дніпро. Основною метою організації є представництво інтересів членів об’єднання у економічних, соціально-трудових та інших відносинах, захист їх законних прав і інтересів, а також координація та консолідація діяльності членів об’єднання для досягнення позитивних результатів та посилення впливу на процеси формування соціально-економічної політики в Україні. Об’єднання для досягнення мети своєї діяльності має право від свого імені укладати угоди, набувати майнових прав, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді, господарському суді або третейському суді. Міська рада міста Дніпро протягом довготривалого часу грубо порушує права членів громадської організації «Самозахист підприємців», намагаючись припинити її діяльність шляхом знищення тимчасових споруд, що належать її членам. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 200/17359/16- а від 13.06.2017 визнано дії Комунального підприємства «Управління з організації контрою благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпровської міської ради стосовно порушення строків розгляду питань та необґрунтованої відмови щодо укладання договорів членам ГО «Самозахист підприємців» протиправними. 25 квітня 2018 р. Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська Рішенням по справі №200/200/20336/16-а за позовом ГО «Самозахист підприємців» зобов’язав Дніпровську міську раду скасувати два своїх рішення та визнав діяльність Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпропетровської міської ради протиправною. Отже є документальне підтвердження того факту, що Дніпровська міська рада порушує права членів ГО «Самозахист підприємців» з метою знищення громадської організації. 23.11.2016 р. за заявою ГО «Самозахист підприємців» була відкрита кримінальна справа №12016040030001004 відповідно до ст. 170 ККУ «Перешкоджання законній діяльності громадської організації». Оскаржуване рішення Виконавчого комітету №636 винесено також стосовно членів ГО «Самозахист підприємців», і у додатку про демонтаж споруд були перелічені тимчасові споруди виключно членів ГО «Самозахист підприємців».

Отже, на думку позивача, оскаржуване рішення безпосередньо порушує інтереси позивача.

Позивач крім іншого зауважує, що право ГО «Самозахист підприємців» звертатись з позовом на захист членів організації вже неодноразово розглядалось на судових засіданнях, рішення яких долучені до матеріалів справи.

Дослідивши надані пояснення та докази на їх підтвердження, матеріали справи, вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі суд виходить з наступного.

Положенням статті 129 Конституції України та ст. 8 КАС України, відповідно до яких усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Необхідною умовою для реалізації права на звернення до адміністративного суду є пред’явлення адміністративного позову шляхом подання позовної заяви із дотриманням вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, насамперед його статтями 122, 160-161.

Згідно з п. 9 ч. 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного кодексу України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Таким чином позов, предметом якого є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, обов'язково повинен містити обґрунтування порушених оспорюваним рішенням, діями або бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Як вбачається з поданого позову, предметом розгляду даної справи є рішення Дніпровської міської ради №636 «Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста» від 05.07.2018 р., яким вирішено усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпропетровська, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 р. №44/43 шляхом припинення функціонування та демонтажу встановлених тимчасових споруд, холодильного обладнання, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків у місцях загального користування згідно з переліком (додатком).

У додатку вказаний перелік тимчасових спору, а саме адреси, тип споруди, назви (без назви) та вид діяльності.

Отже, оспорюване розпорядження у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є індивідуальним актом, який стосується прав або інтересів певного кола осіб.

В даному випадку суд має встановити, що позивач як громадська організація діє в інтересах членів такої громадської організації, які провадили підприємницьку діяльність, використовуючи тимчасові споруди, перелік яких міститься у додатку до рішення Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018 р.

Проте матеріали справи таких даних не містять, що унеможливлює встановити порушення прав оскаржуваним рішенням безпосередньо членів ГО.

За відсутності фактів порушеного права особи, яка звернулась, питання щодо дотримання строку звернення до суду розгляду не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” має один і той же зміст.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Креуз проти Польщі», (заява № 28249/95) вказав, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.

КАС України визначає вимоги до подання позовної заяви, які закріплені ст.ст. 160, 161 цього кодексу, які позивачем не були додержані та не усунуті під час залишення позовної заяви без руху. У зв’язку із чим, подані відомості недостатні для відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У відповідності до ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві на підставі п. 1 ч.4 ст. 169 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 76, 160, 161, 169 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Громадської організації "Самозахист підприємців" до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, - повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295 КАС України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) ОСОБА_1Ухвала не набрала законної сили 27.03.2019 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_2