Решение № 80685684, 18.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Справа № 0440/6975/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу “Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи” Дніпропетровської обласної ради” про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.09.2018р. ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» та просить:

- визнати неправомірними дії Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» щодо встановлення 09.01.2018р. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 другої групи інвалідності, безстроково за віком;

- зобов’язати Комунальний заклад «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» скасувати рішення Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 від 09.01.2018р. щодо встановлення 09.01.2018р. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 другої групи інвалідності, безстроково за віком.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що її у примусовому порядку без її згоди було госпіталізовано до психіатричної лікарні де вона протягом трьох місяців проходила лікування та 09.01.2018р. проти її волі працівниками медичного закладу вона була представлена на огляд Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 та їй була встановлена ІІ група інвалідності безстроково, з погрозами не виписки із лікарні її змусили підписати медичні документи, проте не видали ні довідку про встановлення групи інвалідності, ні індивідуальної програми реабілітації інваліда. Позивач вважає дії відповідача по встановленню їй ІІ групи інвалідності протиправними та такими, що порушують її права, оскільки позивач не зверталася до відповідача для встановлення їй групи інвалідності, оскільки за станом здоров’я не потребує її встановлення, більше десяти років, а саме: з 2007 року знаходиться на пенсії за віком, на протязі багатьох років самостійно веде домогосподарство за адресою: вул. Кропивницького, 6 у м. Дніпрі, з 2010 року знята з диспансерного обліку та група інвалідності з вказаного часу їй ніколи не встановлювалась, тоді як за п.3.3.18 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011р. №561 (далі – Інструкція № 561) ІІ група інвалідності встановлюється внаслідок психічного захворювання, яке триває більше десяти років. За викладеного, позивач вважає, що відповідачем вчинено дії по встановленню їй ІІ групи інвалідності з порушенням вимог п.п.15, 17, 19, 20, 26, 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317 (далі – Положення про медико-соціальну експертизу) та з порушенням п.2.2, п.3.3.18 Інструкції №561. У відповіді на відзив від 14.03.2019р. позивач посилається на ті ж самі обставини, які зазначені у позові.

Ухвалою суду від 21.01.2019р. було відкрито провадження за вказаним адміністративним позовом та зобов’язано відповідача надати відзив на позов з дотриманням вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.70-71).

29.01.2019р. на вимогу вищезгаданої ухвали суду відповідачем було надано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що психіатрична МСЕК №1 проводила огляд позивача за її згодою на підставі документів, які надійшли з ЛКК Дніпропетровської клінічної психіатричної лікарні Дніпропетровської обласної ради, рішення було прийнято у відповідності до чинного законодавства згідно із вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317 та Інструкції №561. У зв’язку із незгодою із рішенням психіатричної МСЕК №1 28.08.2018р. позивач була оглянута обласною МСЕК №1, яка підтвердила рішення психіатричної МСЕК №1. Окрім того, відповідач зазначив, що позивачеві було видано довідку МСЕК 12ААА №734722 та індивідуальна програма реабілітації 09.01.2018р. під особистий підпис позивача та при зверненні позивача їй неодноразово надавались роз’яснення, проте в силу хвороби позивач не сприймає жодних роз’яснень чинного законодавства. За викладеного, відповідач вважає, що Міжрайонною психіатричною МСЕК №1 при встановленні позивачеві ІІ групи інвалідності не порушено жодних вимог діючого законодавства. Окрім того, відповідач у відзиві просив розглянути дану справу без присутності представника центру (а.с.81-84).

Згідно до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Позивач в судове засідання не з’явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином 22.02.2019р., що підтверджується наявною в матеріалах справи особистою розпискою позивача (а.с.125).

У відповідності до п.1 ч.3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без повідомлення причин неявки, за умови, якщо учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Частиною 9 ст.205 наведеного Кодексу, визначено, що у разі, якщо не маж перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Враховуючи наведене, належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи (особиста розписка позивача від 22.02.2019р.) неявку позивача у судове засідання, не повідомлення про причини своєї неявки, висловлене відповідачем у відзиві клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні з урахуванням наведених вимог, передбачених ст.ст.194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих учасниками справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, з 31.07.2007р. є пенсіонером за віком, що підтверджується копією паспорту та копією пенсійного посвідчення, наявних у справі (а.с.108-109).

Також матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 у період з 13.08.2017р. по 10.01.2018р. знаходилася на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Дніпропетровський клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», що підтверджується як змістом позову, так і копіями наданих медичних документів (а.с.97, 133-136).

Згідно направлення на МСЕК від 04.01.2018р. ОСОБА_2 09.01.2018р. була представлена на огляд Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» та за результатами відповідного огляду було прийнято рішення у формі акту №16 огляду медико-соціальною експертною комісією за висновком якого видно, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з нездатністю до трудової діяльності встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а.с.86-89,131-132).

У зв’язку із незгодою із висновком акту №16, 22.06.2018р. ОСОБА_2 була оглянута повторно комісією Обласної МСЕК №1 якою було прийнято рішення у формі акту №789 огляду медико-соціальної експертної комісії від 22.06.2018р. за яким попереднє рішення Міжрайонної психіатричної МСЕК №1, яке оформлене актом №16 від 09.01.2018р. підтверджено (а.с.90-93).

Позивач не погоджується із діями відповідача щодо встановлення їй ІІ групи інвалідності безстроково та просить визнати такі дії неправомірними і зобов’язати відповідача скасувати рішення Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 від 09.01.2018р. та встановлення позивачеві інвалідності посилаючись на протиправність таких дій, оскільки позивач не зверталася до МСЕК про встановлення їй групи інвалідності, самостійно багато років веде домогосподарство, з 2010 року знята з диспансерного обліку та група інвалідності до цього їй ніколи не встановлювалась, а тому встановлення їй групи інвалідності безстроково відбулося з порушеннями вимог п.п.15, 17, 19, 26, 27 Положення про медико-соціальну експертизу та п.2.2., п.3.3.18 Інструкції №561.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог на підставі ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України та наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову шляхом визнання протиправним та скасування прийнятого Міжрайонною психіатричною МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» рішення у формі акту №16 огляду медико-соціальною експертною комісією від 09.01.2018р., виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до п.2 ч.2, ч.1 ст.245 наведеного Кодексу, передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що адміністративний суд наділений повноваженнями при перевірці правомірності прийняття акта індивідуальної дії визнати його протиправним та скасувати з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин та з урахуванням того, що відносно прав і обов’язків позивача відповідачем було прийнято рішення у формі акта №16 огляду медико-соціальною експертною комісією від 09.01.2018р., яке є актом індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень, а тому саме вказаний акт огляду, як рішення індивідуальної дії, підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню виходячи з наведених вище норм ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повноваження, порядок та умови встановлення групи інвалідності визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (у редакціях чинних на момент встановлення позивачеві інвалідності), Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317, а також Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від 05.09.2011р. №561 (далі – Інструкції №561).

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза – це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров’я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров’я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Згідно ст.3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи МОЗ України.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно п.15 наведеного Положення про медико-соціальну експертизу, комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я після пред’явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

За п.п.17, 18 згаданого вище Положення про медико-соціальну експертизу, передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації та наявності даних, що підтверджують стійне порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм та вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п.19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

У відповідності до п.20 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 5 вересня 2011р. №561 затверджена Інструкція про встановлення груп інвалідності (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011р. за №1295/20033) – (далі – Інструкція №561).

За п.2.1 Інструкції №561 визначено, що до основних видів порушення функцій організму людини, які визначаються медико-соціальною експертизою, належать, зокрема, порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоцій, волі).

Згідно п.2.2 згаданої Інструкції №561 критеріями життєдіяльності людини є: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Здатність до самообслуговування - можливість ефективно виконувати соціально-побутові функції і задовольняти потреби без допомоги інших осіб.

Параметри оцінки - інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць),регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень - регульована або декілька разів на день – нерегульована допомога).

Здатність до орієнтації - можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух (за умови нормального стану психічної діяльності та мови).

Параметри оцінки - можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах (наявність або відсутність перешкод, знайомство з обстановкою), розрізняти звуки та усну мову (слухова орієнтація) за відсутності або наявності перешкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами (письмо, невербальні форми); необхідність використання технічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності (у побуті, навчанні, на виробництві).

Здатність до спілкування (комунікативна здатність) - можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв'язки (порушення спілкування, пов'язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються).

Основним засобом комунікації є усна мова, допоміжним - читання, письмо, невербальна мова (жестова, знакова).

Параметри оцінки - характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допомозі інших осіб у процесі навчання та трудової діяльності.

Здатність контролювати свою поведінку - можливість поводитись відповідно до морально-етичних і правових норм суспільного середовища.

Параметри оцінки - здатність усвідомлювати себе і дотримуватися установлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об'єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати і адекватно реагувати на традиційну і незвичну ситуації, дотримуватися особистої безпеки, особистої охайності.

Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю. Професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, встановленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Параметри оцінки - збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Порушення професійної працездатності – найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати первинно, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторинно на основі обмеження життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією у інвалідів з обмеженням інших критеріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частково чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створених умовах з повною чи неповною тривалістю робочого часу.

Висновок про нездатність до трудової діяльності готується лише у разі згоди інваліда (крім випадків, коли інваліда визнано недієздатним).

Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II або III група інвалідності.

Критерії встановлення інвалідності визначені пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317 – п.2.3 Інструкції №561.

У відповідності до п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561 встановлено, що група інвалідності ІІ встановлюється при таких захворюваннях, зокрема, інвалідність внаслідок психічного захворювання, яка триває більше десяти років.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що у разі, якщо комісія приходить до висновку про встановлення групи інвалідності через нездатність особи до трудової діяльності, комісія повинна керуватися такими критеріями життєдіяльності як здатність особи, яка оглядається, до трудової діяльності з урахуванням таких параметрів оцінки, а саме: збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах, при цьому, висновок про нездатність до трудової діяльності готується комісією лише у разі згоди інваліда. Окрім того, вищенаведеними нормами передбачено, що ІІ група інвалідності встановлюється лише за умови, якщо інвалідність внаслідок психічного захворювання триває більше десяти років.

Разом з тим, як свідчать зміст копії довідки №9 та висновку ВКК №369 від 11.08.2010р. міської психіатричної лікарні, розташованої у м. Дніпрі по вул. Фучика,12-а, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка мешкає за адресою: вул. Кропивницького, 6/1 у м. Дніпрі на диспансерному обліку у лікаря-психіатра не знаходиться, знята з диспансерного обліку (а.с.116).

Отже, зазначені обставини підтверджують факт того, що позивач з серпня 2010р. була знята з диспансерного обліку, тобто з серпня 2010р. позивач ніякого лікування з приводу психічного розладу не отримувала, під наглядом відповідного фахівця не перебувала, а тому, вказані вище докази спростовують те, що інвалідність позивача внаслідок психічного захворювання триває більше десяти років, так як до 09.01.2018р. позивачеві не встановлювалась інвалідність взагалі, відповідачем відповідних доказів суду не надано.

З огляду на викладене, та те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту того, що інвалідність позивача внаслідок психічного захворювання тривала більше десяти років станом на 09.01.2018р., суд приходить до висновку, що встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково за актом №16 від 09.01.2018р. не відповідає та суперечить вимогам п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561.

Окрім того, зі змісту акту огляду № 16 від 09.01.2018р., а також і зі змісту акту психіатричного огляду №7475/2017р. видно, що психічна хвороба у позивача триває з 10-річного віку згідно виписки дільничного психіатра, проте, відповідна виписка у медичних матеріалах позивача відсутня.

Також вказаним актом встановлено, що позивач працювала у Ленінській АТС в «Укртелекомі» електромонтером та з 2006 року не працює, висновок містить посилання на те, що позивачеві встановлено діагноз зі слів доньки та у зв’язку з конфліктом з сусідами, що стався у грудні 2016р. (а.с.86-89,131-135).

Проте, самі слова доньки та конфлікт з сусідами взагалі не є критеріями для встановлення ІІ групи інвалідності безстроково у відповідності до вимог п.2.2 Інструкції №561.

Також слід зазначити, що згідно акту №16 від 09.01.2018р. ІІ група інвалідності встановлена позивачеві безстроково у зв’язку з нездатністю до трудової діяльності, проте, під час проведення комісією огляду не було враховано, що позивач і так не працювала, тобто, позивач і так є непрацездатною особою, оскільки з 31.07.2007р. є пенсіонером за віком довічно та отримувала пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача та копією довідки пенсійного фонду (а.с.109,111).

Окрім того, слід зазначити, що висновок про нездатність до трудової діяльності готується комісією лише у разі згоди інваліда згідно до п.2.2 Інструкції №561, однак відповідачем суду не надано жодних доказів, що підтверджують згоду позивача на надання такого висновку.

Відповідачем не було надано суду і доказів, які б свідчили про те, що, встановлюючи позивачеві ІІ групу інвалідності безстроково (з урахуванням того, що позивачеві до цього часу ніколи інвалідність не встановлювалася), комісією під час огляду позивача були оцінені такі критерії життєдіяльності позивача як виконання трудової діяльності та здатність трудової діяльності за параметрами оцінки, встановленими п.2.2 Інструкції №561 та дотримано вимог п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561.

Надані відповідачем копії документів таких доказів не містять.

З метою всебічного та об’єктивного розгляду даної справи, ухвалою суду від 20.02.2019р. у відповідача були витребувані додаткові документи, а саме: копію рішення (довідки МСЕК) від 09.01.2018р. про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності та копію медичної справи, яка була підставою для встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності; копію рішення за результатами експертного огляду, прийнятого відповідачем (акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписується головою комісії та її членами і завіряється печаткою) завірені належним чином з урахуванням того, що до відзиву додані копії документів, які не завірені належним чином; докази, які свідчать про те, що у ОСОБА_2 психічний розлад триває з 10-річного віку; докази знаходження ОСОБА_2 на диспансерному обліку у лікаря-психіатра більше 10 років станом на 09.01.2018р. у відповідності до вимог п.п.3.3.18 Інструкції №561, що підтверджується змістом відповідної ухвали (а.с.120-121).

Проте, відповідачем надана лише копія пенсійної справи ОСОБА_2 (а не медичної справи), яка не містить доказів, які б підтверджували, що психічний розлад ОСОБА_2 триває з 10-річного віку (виписка лікаря-психіатра відсутня), позивач знаходилася на диспансерному обліку у лікаря-психіатра, інвалідність позивача з приводу психічного захворювання тривала більше 10 років (до 09.01.2018р. взагалі позивачеві інвалідність ніколи не встановлювалась).

За таких обставин та враховуючи, що надані відповідачем матеріали не підтверджують фактів того, що психічний розлад позивача триває з 10-річного віку, не знаходження позивача на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з серпня 2010р., інвалідність з приводу психічного захворювання позивачеві ніколи не встановлювалась жодного разу до 09.01.2018р., тобто інвалідність позивача з приводу психічного захворювання не тривала більше десяти років, суд приходить до висновку, що встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково у зв’язку із нездатністю до трудової діяльності згідно акту №16 огляду медико-соціальною комісією 09.01.2018р. суперечить вимогам п.2.2, п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість та законність прийняття акту №16 огляду медико-соціальною комісією від 09.01.2018р. ОСОБА_2 та встановлення їй ІІ групи інвалідності безстроково у зв’язку з нездатністю до трудової діяльності з урахуванням обставин, встановлених у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються доводи відповідача про те, що різке погіршення здоров’я позивача сталося з 2010 року зі слів доньки та посилання на конфлікт з сусідами, оскільки вказані обставини не можуть бути підставами та критеріями для встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково згідно до вимог п.2.2, п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561.

При цьому, слід зазначити, що матеріали пенсійної справи, які були надані відповідачем на вимогу суду, не містять жодного письмового звернення ні доньки позивача, ні сусідів, що ставить під сумнів, відображені відповідачем обставини виходячи з вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також є необґрунтованими і доводи відповідача з приводу встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково через нездатність до трудової діяльності, оскільки вказане твердження жодними доказами станом на 09.01.2018р. не підтверджено, а копія трудової книжки позивача та довідки ПАТ «Укртелеком» від 14.06.2018р. №23/1564 свідчить про здатність позивача до трудової діяльності, оскільки позивач з 10.08.1970р. по 11.12.2006р. працювала на Укртелекомі електромонтером, була звільнена у зв’язку із скороченням штатів та з 2007р. отримує пенсію за віком згідно пенсійного посвідчення та довідки пенсійного органу про отримання позивачем пенсії (а.с.109-111,138-142).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії щодо прийняття посадовими особами відповідача рішення у формі акту №16 огляду медико-соціальною комісією 09.01.2018р. ОСОБА_2 та встановлення їй ІІ групи інвалідності безстроково, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законів України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, слід дійти висновку, що відповідачем при прийнятті рішення у формі акту №16 огляду медико-соціальною комісією ОСОБА_2 та встановлення їй ІІ групи інвалідності безстроково у зв’язку з нездатністю до трудової діяльності були порушені права та інтереси позивача (оскільки вказане рішення прийнято без згоди позивача з порушенням вимог п.2.2, п.п.3.3.18 п.3.3 Інструкції №561), які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування акту №16 огляду медико-соціальною комісією 09.01.2018р. про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності безстроково.

При цьому, слід зазначити, що при обранні способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із того, що довідка МСЕК серії 12ААА №734722 про встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково, яка була видана позивачеві під особистий підпис (проте позивач наполягала на її неотриманні та жодна зі сторін копії вказаної довідки суду не надала) носить інформаційний характер, а рішення відповідача про встановлення ІІ групи інвалідності безстроково міститься у акті №16 огляду медико-соціальної комісії від 09.01.2018р., тому саме вказаний акт огляду є рішенням суб’єкта владних повноважень, який і підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню з урахуванням вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного Суду України, яка викладена в ухвалі від 08.10.2014р. у справі №К/800/2340/14.

Між тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності безстроково, за віком та зобов’язання відповідача скасувати рішення Міжрайонної психіатричної МСЕК №1 від 09.01.2018р. щодо встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності, оскільки визнання дій протиправними та зобов’язання відповідача вчинити певні дії, у спосіб зазначений позивачем, без скасування акту індивідуальної дії, який породжує права і обов’язки у особи, є неефективним та не призведе до повного захисту порушеного права позивача та адміністративний суд наділений повноваженнями самостійно обрати ефективний спосіб захисту порушеного права виходячи з вищенаведених вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного суду України.

За таких обставин, у наведеній частині обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, а тому задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру позовних вимог.

Окрім того, у відповідності до вимог ч.2 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України у разі, якщо сплату судових витрат відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, такі витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі.

Так, виходячи з того, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та враховуючи те, що згідно ухвали суду від 21.01.2019р. позивачеві у даній справі відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у даній справі, суд приходить до висновку, що слід розподілити судові витрати по сплаті судового збору шляхом покладення вказаних витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог із розрахунку 704,80 грн. /2, що становить 352,40 грн. та саме ця сума підлягає стягненню з позивача та відповідача по 352 грн. 40 коп. з кожного з урахуванням вимог ст.ст.133,139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Міжрайонною психіатричною МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» рішення у формі акту №16 огляду медико-соціальною експертною комісією від 09.01.2018р. щодо встановлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, другої групи інвалідності безстроково.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (49035, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у м. Києві; код ЄДРПОУ (отримувача): 37993783; рахунок: 31211256026001 за кодом бюджетної класифікації доходів: 22030106; банк: Казначейство України (ЕАП); МФО: 899998) – судовий збір за подання даного позову, який було відстрочено судом до ухвалення судового рішення у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п’ятдесят дві грн. 40 коп.).

Стягнути з бюджетних асигнувань Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, площа Соборна, 14, ЄДРПОУ 13428538) на користь Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у м. Києві; код ЄДРПОУ (отримувача): 37993783; рахунок: 31211256026001 за кодом бюджетної класифікації доходів: 22030106; банк: Казначейство України (ЕАП); МФО: 899998) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п’ятдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва