Решение № 80221069, 04.03.2019, Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/1537/18

Провадження № 2/685/31/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 року

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Теофіполь

справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, мотивуючи його тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1 та проживає за вказаною адресою. Відповідач є його сином і також зареєстрований у будинку, однак з червня 2017 року за місцем реєстрації не проживає, оскільки 22 червня 2017 року він був призваний Теофіпольським районним військкоматом на військову службу за контрактом, а 17 січня 2018 року самовільно покинув військову частину та перебуває у розшуку. Тобто, з січня 2018 року відповідач відсутній без поважних причин понад один рік за місцем реєстрації місця проживання, ніякої домовленості про користування житловим приміщенням між ним та власником житла не встановлено і позивачу не відоме місце перебування відповідача. Через те, що в будинку зареєстрований відповідач, позивачу створюються перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження його майном, тому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно ст. 128 ЦПК України, до суду повернувся поштовий конверт з судовою повісткою надісланий відповідачу з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутності сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з довідкою про склад сім'ї від 02.10.2018 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований, зокрема, ОСОБА_2., який з червня 2017 року за вказаною адресою не проживає. Відповідно до довідок від 08.11.2018 та 18.01.2019 Теофіпольського райвійськкомату, солдат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 22.06.2017 року був призваний на військову службу за контрактом у військову частину В3950 м.Коломия, перебуває у розшуку з 17 січня 2018 року, оскільки самовільно покинув військову частину, з 17.01.2019 перебуває у широкомаштабному розшуку.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 та 4 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Оскільки відповідач не надав доказів того, що між ним та позивачем є інша домовленість про користування житлом, чи про поважність причин не проживання у будинку позивача протягом одного року, то суд встановив, що відповідач не проживає у АДРЕСА_1 більше одного року без поважних причин.

Згідно ч.1 ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України, ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, районний суд

ухвалив:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком задовольнити.

Визнанти ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 768,40 грн судового збору (отримувач коштів:ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримуача (МФО) 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий