Решение № 80098954, 15.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року м.Київ справа № 810/2556/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась з позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, у якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 року № 0005911702, прийняте Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 року № 0005931702, прийняту Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 року №0005921702, прийняте Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої було складено акт №2197/1703/НОМЕР_3 від 26.11.2015.

В акті перевірки відповідач дійшов висновків про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат за 2013-2014 роки вартості наданих позивачу ТОВ «Рено Транс Україна», ТОВ «Фастів-Автотранс», ТОВ «Новий ресурс» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, а також витрат з придбання у ТОВ «Новий ресурс» шин та послуг з шиномонтажу та витрат по авансовим звітам, оскільки такі витрати в силу вимог Податкового кодексу України не можуть бути включені до складу витрат.

Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу, оскільки вважає, що придбані ним у відповідних контрагентів товари та послуги були безпосередньо використані у власній господарській діяльності позивача у 2013-2014 роках, а тому, на думку позивача спірні податкове повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Зокрема, відповідач стверджує, що позивач відніс до складу витрат, на суму яких зменшується загальний оподатковуваний дохід, витрати, які відповідно до вимог пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

За цих обставин відповідач вважає, що прийняття спірних податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій відповідає вимогам чинного законодавства.

Присутній у судовому засіданні 27.06.2018, 28.08.2018 та 01.10.2018 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 27.06.2018 та 28.08.2018 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Присутній у судовому засідання 01.10.2018 позивач заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання, призначене на 01.10.2018 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно з ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання представника позивача та неявку у судове засідання відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, протокольною ухвалою суду від 01.10.2018 року було постановлено здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1) 24.02.1999 зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.05.2018 №23632624 (т.1, а.с.22-23) та свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_10 (т.1, а.с.24).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.05.2018 №23632624 видами господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД 2010 є: Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 05.12.2005 №2201 позивач взятий на податковий облік 26.02.1999 (т.1, а.с.26).

Судом встановлено, що у період з 30.10.2015 по 19.11.2015 посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт №2197/1703/НОМЕР_3 від 26.11.2015 (т.1, а.с.28-50).

В акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначили про те, що перевіркою правильності віднесення вартості витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, які відображені у декларації за 2013 та 2014 року, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, встановлено завищення суми валових витрат на загальну суму 57027,17 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 20647,93 грн., за 2014 рік на суму - 36379,24 грн. за рахунок того, що до валових витрат віднесені витрати по технічному обслуговуванню автомобілів, витрати, понесені у зв'язку із заміною шин, придбання запасних частин до автомобілів, які є власністю фізичної особи ОСОБА_1 та витрати по авансовим звітам. Відповідач зазначив, що фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування).

В акті перевірки вказано, що позивачем занижено суму чистого оподатковуваного доходу на 57027,17 грн., у т.ч. в 2013 році на 20647,93 грн. та у 2014 році на суму 36379,24 грн.

Також в акті перевірки зазначено про те, що ФОП ОСОБА_1 не було утримано та перераховано суму єдиного соціального внеску, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 19788,44 грн., у т.ч. за 2013 рік в сумі 7164,83 грн., за 2014 рік - 12623,61 грн. В акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

- пп.138.4, п.138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.11 ст.138, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач занизив суму податку на доходи фізичних осіб на суму всього 8554,08 грн., у т.ч. в 2013 році на 3097,19 грн. та у 2014 році на суму 5456,89 грн.;

- пп.1 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого позивач не утримав та не перерахував єдиний внесок на загальну суму 19788,44 грн., у т.ч. за 2013 році у сумі 7164,83 грн., за 2014 році у сумі 12623,61 грн. На підставі висновків вищевказаного акту перевірки Фастівським відділенням Васильківської об'єднаної державної податкової інспекцією Головного управління ДФС у Київській області були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 №0005911702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 10692,60 грн., з яких за податковим зобов'язанням на суму 8554,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2138,52 грн. (т.1, а.с.55);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702, якою позивачу нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 19788,44 грн. (т.1, а.с.56);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702, яким позивачу нараховано штрафні санкції на суму 989,42 грн. (т.2, а.с.60). Не погоджуючись з правомірністю прийняття Фастівським відділенням Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 15.04.2016 №0005911702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005931702, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Судом встановлено, що між приватним перевізником ОСОБА_1 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фастів-Автотранс» (Виконавець) були укладені договори про надання послуг автопідприємством.

Так, відповідно до вказаних договорів виконавець зобов'язався:

- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО №АІ1917ВР, ДАФ НОМЕР_11, Рено НОМЕР_9 (резерв) (договір №8 від 01.10.2012) (т.1, а.с.70);

- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО №АІ1917ВР, ДАФ НОМЕР_11, Рено НОМЕР_5 (резерв) (договір №8 від 01.10.2013) (т.1, а.с.71);

- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО №АІ1917ВР, ДАФ НОМЕР_11, Рено НОМЕР_5 (резерв) (договір №8 від 01.06.2014) (т.1, а.с.72).

Пунктом 2.1 вказаних договорів визначено, що виконавець зобов'язується: виконувати вимоги ст.12 Закону України «Про дорожній рух» по відношенню до водіїв та транспортних засобів замовника; проводити передрейсовий контроль технічного стану автомобілів, не випускати на лінію автомобілі, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, передбачені з порушеннями вимог законодавства або не пройшли державний технічний огляд; проводити медичний контроль водія перед виїздом на лінію, не допускати керування ТЗ осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, або у хворобливому стані, що знижують їх реакцію і увагу; проводити технічне обслуговування №1, №2 та ремонт автомобілів (за додаткову оплату), перелік робіт з ТО 1, 2, що складається згідно вимогам заводу-виробника та наказу Міністерства транспорту України №102 від 30.03.1998 (положення про ТО і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту). Після проведення робіт з ТО чи ремонту виконавець гарантує відповідність технічного стану ТЗ вимогам заводу виробника; проводити інструктаж водіїв з дотримання вимог законодавства щодо безпеки та якості перевезень пасажирів, забезпечувати контроль за дотриманням ними режиму праці та відпочинку, не допускати керування транспортними засобами осіб, які не мають право керувати ТЗ відповідної категорії (за додаткову плату); надати місце для стоянки автомобілів та забезпечити їх охорону; проводити з водіями інструктаж з безпеки руху (автоперевезень) охорони праці та протипожежної безпеки (за додаткову оплату).

Відповідно до п.3.1 договорів за виконані згідно з договорами роботи замовник сплачує виконавцю 400,00 грн. на місяць.

Відповідно до п.5.1 договорів термін дії договору:

- з « 01» жовтня 2012 року по « 30» вересня 2013 року (договір №8 від 01.10.2012);

- з « 01» жовтня 2013 року по « 30» вересня 2014 року (договір №8 від 01.10.2013);

- з « 01» червня 2014 року по « 31» травня 2015 року (договір №8 від 01.06.2014).

На виконання умов вказаних договорів, ТОВ «Фастів-Автотранс» було надано, а позивачем прийнято медичні та технічні послуги на загальну суму 9600,00 грн., про що сторонами складені та підписані наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- за 2013 рік: за договором №8 від 01.10.2012: за січень 2013 року на суму 400,00 грн., за лютий 2013 року на суму 400,00 грн., за березень 2013 року на суму 400,00 грн., за квітень 2013 року на суму 400,00 грн., за травень 2013 року на суму 400,00 грн., за червень 2013 року на суму 400,00 грн., за липень 2013 року на суму 400,00 грн., за серпень 2013 року на суму 400,00 грн., за вересень 2013 року на суму 400,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 400,00 грн., за листопад 2013 року на суму 400,00 грн. та за грудень 2013 року на суму 400,00 грн.;

- за 2014 рік: за договором №8 від 01.10.2013 : за січень 2014 року на суму 400,00 грн., за лютий 2014 року на суму 400,00 грн., за березень 2014 року на суму 400,00 грн., за квітень 2014 року на суму 400,00 грн., за травень 2014 року на суму 400,00 грн.; за договором №8 від 01.06.2014: за червень 2014 року на суму 400,00 грн., за липень 2014 року на суму 400,00 грн., за серпень 2014 року на суму 400,00 грн., за вересень 2014 року на суму 400,00 грн., за жовтень 2014 року на суму 400,00 грн., за листопад 2014 року на суму 400,00 грн. та за грудень 2014 року на суму 400,00 грн. (т.1, а.с.114-136).

Судом встановлено, що позивач оплатив отримані від ТОВ «Фастів-Автотранс» послуги у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення від 18.12.2012 №163 на суму 400,00 грн., №10 від 23.01.2013 на суму 400,00 грн., №25 від 25.02.213 на суму 400,00 грн., №43 від 27.03.2013 на суму 400,00 грн., №52 від 13.05.2013 на суму 400,00 грн., №59 від 21.05.2013 на суму 400,00 грн., №80 від 26.06.2013 на суму 400,00 грн., №88 від 19.07.2013 на суму 400,00 грн., №99 від 02.09.2013 на суму 400,00 грн., №108 від 23.09.2013 на суму 400,00 грн., №116 від 22.10.2013 на суму 400,00 грн., №126 від 27.11.2013 на суму 400,00 грн., №134 від 27.12.2013 на суму 400,00 грн., №7 від 11.02.2014 на суму 400,00 грн., №15 від 07.03.2014 на суму 400,00 грн., №19 від 28.03.2014 на суму 400,00 грн., №27 від 25.04.2014 на суму 400,00 грн., №38 від 10.06.2014 на суму 400,00 грн., №40 від 09.07.2014 на суму 400,00 грн., №49 від 07.08.2014 на суму 400,00 грн., №52 від 26.08.2014 на суму 400,00 грн., №63 від 29.09.2014 на суму 400,00 грн., №72 від 30.10.2014 на суму 400,00 грн. та №79 від 04.12.2014 на суму 400,00 грн. (т.1, а.с.114-136).

13.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №13/02/13, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автомобільні шини, комплектуючі та запасні частини до автотранспорту, шиномонтажні послуги у кількості і асортименті відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.3 договору підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації.

Згідно з п.6.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (т.6, а.с.135).

Судом встановлено, що позивачем по видатковій накладній від 13.02.2013 №217 на суму 8518,01 грн. (у т.ч. ПДВ - 1419,67 грн.) було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» автошину (2 штуки) (т.2, а.с.10).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» на підставі акту надання послуг від 13.02.2013 №217 на суму 1,99 грн. (у т.ч. ПДВ - 0,33 грн.) було надано послуг з шиномонтажу автошини (т.2, а.с.8).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі платіжного доручення №22 від 12.02.2013 на суму 8520,00 грн. сплатив вказаному контрагенту кошти за отриманий товар та за надані ним послуги (т.2, а.с.9).

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рено Тракс Україна» було надано позивачу послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів на загальну суму 6837,73 грн., про що сторонами складені та підписані акти виконаних робіт на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту №301739 від 16.05.2013 на суму 1704,24 грн. (у т.ч. ПДВ - 284,04 грн.), №302386 від 05.07.213 на суму 1553,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 258,92 грн.), №304339 від 09.12.2013 на суму 3354,97 грн. (у т.ч. ПДВ - 559,16 грн.), №300178 від 18.01.2013 на суму 225,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 37,50 грн.) (т.2, а.с.11, 13, 15, 17).

Позивач у повному обсязі розрахувався за отримані послуги, про що свідчать платіжні доручення №56 від 15.05.2013 на суму 1704,24 грн., №82 від 04.07.2013 на суму 1553,52 грн., №124 від 26.11.2013 на суму 3354,97 грн. та фіскальний чек від 18.01.2013 на суму 225,00 грн. (т.2, а.с.12, 14, 16, 17).

З матеріалів справи слідує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольво Україна» на підставі актів виконаних робіт, списання запасних частин та паливно-мастильних матеріалів від 22.01.2014 №SR-VU1400664 на суму 4163,46 грн. (у т.ч. ПДВ - 693,91 грн.), від 08.08.2014 №SR-VU1408572 на суму 5198,69 грн. (у т.ч. ПДВ - 865,75 грн.), від 31.12.2014 №SR-VU1414697 на суму 2382,90 грн., від 30.09.2014 №SR-VU1410578 на суму 3691,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 615,25 грн.), від 29.08.2014 №SR-VU1408974 на суму 780,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 130,00 грн.) були виконані на користь позивача ремонтні роботи транспортних засобів на загальну суму 16216,57 грн. (т.2, а.с.18, 20, 22, 24, 26).

В свою чергу, позивач розрахувався за отримані послуги на суму 13833,67 грн., про що свідчать платіжні доручення від 15.01.2014 №2 на суму 4163,46 грн., від 06.08.2014 №46 на суму 5198,69 грн., від 16.10.2014 №70 на суму 9,20 грн., від 25.09.2014 №59 на суму 3682,32 грн.), від 23.07.2014 №44 на суму 780,00 грн. (т.2, а.с.19, 21, 25, 27).

Відповідно до звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт загальна сума витрат, які були понесені позивачем становить 1133343,19 грн.,з яких витрати на паливо - 707088,84 грн. та інші витрати - 426254,35 грн. Сума понесених позивачем витрат, яка вказана у звітах, підтверджується квитанціями, фіскальними та товарними чеками, копії яких долучені до матеріалів справи (т.1, а.с.137-250, т.2, а.с.1-7).

Відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3 ст.177 Податкового кодексу України).

Пунктом 177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат (п.138.3 ст.138 Податкового кодексу України).

Пунктом 138.4 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Згідно з п.138.7 ст.138 Податкового кодексу України фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

За приписами п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку; до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; платники податку - ліцензіати з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут, до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг протягом року до прямих матеріальних витрат замість вартості витраченого в технологічному процесі вугілля та/або мазуту, включають суму резерву запасу палива (вугілля та/або мазуту), який створюється для безперебійного постачання електричної енергії споживачам.

До складу загальновиробничих витрат включаються: а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій); д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства; ж) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності"; з) суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу); и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, нормативами; витрати з придбання природного газу, що формують собівартість послуг гарантованого постачальника з постачання природного газу споживачам за регульованим тарифом у звітному податковому періоді, визначаються в розмірі суми коштів, що перераховані власнику природного газу з відкритого у банку відповідно до закону гарантованим постачальником поточного рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Відповідно до п.138.9 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Пунктом 138.10 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

В акті перевірки відповідач зазначив про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2013-2014 роки на суму 85544,08 грн.

Так, відповідач, посилаючись на порушення позивачем пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України зазначив, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно віднесла до складу валових витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування).

Так, відповідно до додатку №2 до акту перевірки від 26.11.2015 №2197/1703/НОМЕР_3 завищення позивачем валових витрат за період 2013-2014 роки на загальну суму 57027,17 грн. зумовлено віднесенням позивачем до складу витрат оплати послуг, наданих ТОВ «Рено Транс Україна», ТОВ «Фастів-Автотранс», ТОВ «Новий ресурс» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», та витрат по авансовим звітам ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.1, а.с.45-50).

Відповідно до пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником наступних транспортних засобів:

- напівпричіпу марки SCHWARZMUELLER, реєстраційний номер НОМЕР_4, 2008 р.в., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_12;

- тягача Renault, реєстраційний номер НОМЕР_5, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_14;

- напівпричіпу марки Kogel, 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_6, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_13;

- сідлового тягача марки DAF, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_17;

- тягача Renault, 2006, р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_15;

- напівпричіпу марки Schmatz, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_8, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_16;

- сідлового тягачу Renault, 2003 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_9, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_18 (т.1, а.с.58-61).

Відповідно до пп.14.1.138 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Отже, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що транспортний засіб, який перебуває у власності платника податків та використовується ним у господарській діяльності, належить до основних засобів.

Порядок проведення технічного обслуговування і ремонту дорожніх транспортних засобів, який розповсюджується на юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів (за винятком тролейбусів, мопедів і мотоциклів) незалежно від форм власності визначається Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Мінтрансу України від 30.03.1998 №102 (далі - Положення №102), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1998 за № 268/2708.

Згідно з п.1.3 Положення №102 у цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування; ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.

Відповідно до п.3.1 Положення №102 система технічного обслуговування та ремонту ДТЗ передбачає: підготовку до продажу; технічне обслуговування в період обкатки; щоденне обслуговування; перше технічне обслуговування (ТО-1); друге технічне обслуговування (ТО-2); сезонне технічне обслуговування; поточний ремонт; капітальний ремонт; технічне обслуговування під час консервації ДТЗ; технічне обслуговування та ремонт ДТЗ на лінії.

Згідно з пунктом 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством

Пунктом 15 вказаного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначено, що витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно відніс до складу витрат за 2013-2014 роки понесені ним витрати за отримані від ТОВ «Фастів-Автотранс, ТОВ «Рено Транс Україна» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів позивача.

Крім того, відповідно до п.3.19 Положення №102 операції щодо заміни на дорожньому транспортному засобі шин не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення транспортного засобу.

Отже, операції по заміні шин не пов'язані з поліпшенням, модернізацією та ремонтом об'єкта, оскільки транспортний засіб у даному випадку не змінює потужності, така заміна не призводить до збільшення майбутніх економічних вигод.

За таких обставин, суд вважає, що понесені позивачем на придбання у ТОВ «Новий ресурс» витрати на придбання шин, були правомірно не враховані при обчисленні суми витрат, пов'язаних з ремонтом та поліпшенням основних засобів, з огляду на те, що вказане придбання запасних матеріалів не пов'язано з ремонтом, реконструкцією, модернізацією та іншими видами поліпшення основних засобів, а пов'язані лише з підтриманням їх належного стану, які не збільшували первісної вартості основних засобів і не відображались як капітальні інвестиції у створення необоротних матеріальних активів, у зв'язку з чим, витрати на придбання матеріалів, які використовуються при здійсненні технічного обслуговування транспортних засобів були правомірно віднесені позивачем до складу витрат у 2013 році.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17.04.2018 (справа №816/246/17).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо висновків контролюючого органу щодо безпідставного віднесення позивачем до валових витрат витрати, які зазначені в авансових звітах ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач уклав трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю із водіями ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (т.1, а.с.62-69).

За умовами трудових договорів вказані особи зобов'язались здійснювати міжнародні та міжміські автомобільні перевезення, ремонт та технічне обслуговування автомобілів.

З матеріалів справи вбачається, що вказаними особами були складені звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, відповідно до яких загальна сума витрат, які були понесені позивачем становить 1133343,19 грн., з яких витрати на паливо - 707088,84 грн. та інші витрати - 426254,35 грн.

До складу інших витрат, серед іншого включено витрати на придбання змивачів скла, лампочок, шайб, шланги для перекачування пального та тосолу.

Сума понесених позивачем витрат, яка вказана у звітах, підтверджується квитанціями, фіскальними та товарними чеками, оригінали яких долучені до матеріалів справи.

На думку суду, придбання водіями під час відрядження змивачів скла, лампочок, шайб, шланг для перекачування пального та тосолу, в даному випадку, було спрямовано на забезпечення якісної роботи транспортних засобів, а тому суд вважає, що понесені позивачем витрати на їх придбання правомірно були включені до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до абз.10 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, договори, видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Таким чином, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Абзацом 4 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вже встановлено судом видами господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД 2010 є: Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Під час розгляду справи позивач зазначив про те, що він зареєстрований на веб-сайті «lardi-trains.com» з підключенням пакету послуг «Без обмежень», який дозволяє розмішувати на веб-сайті заявки про перевезення вантажів та наявність транспорту. Пошук майбутніх контрагентів здійснюється позивачем шляхом ознайомлення із заявками про перевезення вантажів інших користувачів вказаного веб-сайту.

Судом встановлено, що 01.03.2007 між Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (Асоціація) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено договір з асоційованим учасником Асоціації (допущеним до роботи в системі МДП) №71221, за умовами якого асоціація зобов'язалась надати послуги по забезпеченню перевізника необхідною інформацією і матеріалами для здійснення перевезень вантажів за процедурою МДП.

Пунктом 2 договору визначено, що до обов'язків асоціації належить, зокрема, сприяти перевізникові в допуску до процедури міжнародного перевезення вантажу із застосуванням книжки МДП та забезпечувати перевізника необхідними матеріалами для здійснення перевезень вантажів за процедурою МДП.

Згідно з п.7.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і дії до 31 грудня 2007 року.

Відповідно до п.7.2 договору договір вважається пролонгованим на невизначений строк, якщо за місяць до його закінчення жодна із сторін не заявить про розірвання (т.2, а.с.95).

З матеріалів справи слідує, що 19.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СканТек» (Експедитор-Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено договір надання та організації послуг №19/01, за умовами якого перевізник зобов'язався перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом з місця відправлення до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій особі експедитора-замовника на його одержання та надати при цьому інші додаткові послуги, передбачені договором (т.1, а.с.73-75).

На виконання умов вказаного договору ФОП ОСОБА_1 було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «СканТек» послуги з перевезення вантажу, про що сторонами складені та підписані акти прийняття виконаних робіт, оригінали яких долучені до матеріалів справи.

04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено договір перевезення №241115, за умовами якого перевізник зобов'язався надати замовнику послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України та по території іноземних держав згідно заявок замовника. Перевізник зобов'язується доставити зазначений у заявках замовника вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену у заявках плату (т.1, а.с.76-77).

Також 28.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено договір перевезення №Zop318, за умовами якого перевізник зобов'язався надати послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок замовника (т.1, а.с.78-79).

На виконання умов вказаних договорів ФОП ОСОБА_1 було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» послуги з перевезення вантажу, про що сторонами складені та підписані акти прийняття виконаних робіт, оригінали яких містяться в матеріалах справи.

Також позивачем долучені до матеріалів справи оригінали наступних договорів:

- договір надання та організації послуг №ЕП-01575 від 05.07.213, укладений з ТОВ «Пан Логістик» (т.6, а.с.81-84);

- договір на транспортно-експедиційне (агентське) обслуговування автомобільного транспорту в міжнародному сполученні №10/06/14-Пр від 10.07.2014, укладений з ТОВ «Вилтранс» (т.6, а.с.85);

- генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційне обслуговування №22 від 21.03.2014, укладений з ТОВ «Орлан-Транс-Експедиція» (т.6, а.с.86-87);

- договір на перевезення в міжнародному та регіональному сполученнях №09/01/14 від 09.01.2014, укладений з Фірма «Чернігівторгсервіс» (т.6, а.с.88);

- договір транспортного експедирування вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №93/п від 11.04.2014, укладений з ПП «Транслогістик» (т.6, а.с.89);

- договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №84П-2013 від 23.09.2013 (т.6, а.с.90-91);

- договір №ТЕО/ЕП-2111/1 від 01.06.2006, укладений з ДП «ІСТ Фрахт» (т.6, а.с.97-98);

- договір №ТЕО/ЕП-761/1-DP від 01.06.2006, укладений з ДП «ІСТ» з 100% іноземним капіталом (т.6, а.с.99-100);

- договір №ТЕО/ЕП-761/1-R від 01.06.2006, укладений з ТОВ І.С.Т. - Р.Е.Й.Л.» (т.6, а.с.101-102);

- договір на надання транспортно-експедиційних послуг №09/05/13 від 31.05.2013, укладений з ТОВ «Перший дім» (т.6, а.с.103-104);

- договір на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №44 від 18.06.2014, укладений з ТОВ «КІП-ТРАНС» (т.6, а.с.105);

- договір на перевезення автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №С/25/05/14П-2 від 25.05.2014, укладений з ТОВ «Паладін-М» (т.6, а.с.106-108);

- договір на виконання транспортних послуг №142 від 25.01.2013, укладений з ФОП ОСОБА_9 (т.6, а.с.109-111);

- договір на здійснення експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях №14/01/14 від 14.01.2013 (т.6, а.с.112-114);

- договір на надання послуг транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом на території України в міжнародному сполученні №156 від 18.09.2013, укладений з ФОП ОСОБА_10 (т.6, а.с.115-116);

- договір про надання послуг №36 від 04.08.2015, укладений з ФОП ОСОБА_3 (т.6, а.с.117-118);

- договір на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №13П/2014 від 17.10.2014 (т.6, а.с.119-120);

- договір на надання транспортних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні №UA002 від 15.02.2012, укладений з ФОП ОСОБА_11 (т.6, а.с.121-125).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем по актах прийняття виконаних робіт, оригінали яких також містяться в матеріалах справи, було здійснено міжнародні перевезення на замовлення наступних суб'єктів господарювання: ТОВ І.С.Т.-Рейл», ПП АВК-Логістик», ФОП ОСОБА_9, ТОВ «Перший дім», ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, ТОВ «СВК Транс», ТОВ «Паладін-М».

Також на підтвердження здійснення відповідних перевезень позивачем з вищевказаними контрагентами долучено до матеріалів справи оригінали маршрутних листів, підтвердження про прибуття транспортного засобу, міжнародні товарно-транспортні накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та уніфіковані митні квитанції.

На думку суду, укладення вказаних договорів та їх виконання є доказом надання позивачем транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, послуг транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом за період, що перевірявся, тобто здійснення господарської діяльності відповідно до основних видів господарської діяльності позивача.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що понесені позивачем витрати на придбання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, які були надані ТОВ «Фастів-Автотранс, ТОВ «Рено Транс Україна» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», витрати з придбання у ТОВ «Новий ресурс» товару (шини) та послуг з шиномонтажу, а також витрати щодо придбання водіями позивача відповідного товару (придбання змивачів скла, лампочок, шайб, шлангів для перекачування пального та тосолу) під час відряджень були понесені позивачем в ході надання послуг з перевезення вищевказаним суб'єктам господарювання, тобто безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат за 2013-2014 роки витрати з оплати послуг, наданих ТОВ «Рено Транс Україна», ТОВ «Фастів-Автотранс», ТОВ «Новий ресурс» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», та витрати по відповідним авансовим звітам на загальну суму 57027,17 грн.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені обставини.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2016 року №0005911702.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем єдиного соціального внеску за період 2013-2014 рр. в сумі 19788,44 грн., суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем було порушено вимогу пп.1 п.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в частині заниження позивачем ЄСВ на загальну суму 19788,44 грн.

На підставі такого висновку відповідачем була винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702, якою позивачу нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19788,44 грн., та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 989,42 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2013 рік на суму 20647,93 грн. та за 2014 рік на суму 36379,24 грн., що загалом становить 57027,17 грн.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2013-2014 рр., суд вважає неправомірним донарахування позивачеві суми єдиного соціального внеску на вказану суму доходу, що є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд наголошує на тому, що під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження висновків, які зазначені в акті перевірки.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією №10 від 21.05.2018, оригінал якої міститься в матеріалах справи (т.1, а.с.2).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області становить 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Фастівського відділення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 15.04.2016 №0005911702.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Фастівського відділення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Фастівського відділення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702.

5. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код: 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Вишневе, вул.Ломоносова, буд.34).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 15.02.2019.

Суддя Кушнова А.О.