Решение № 80098771, 01.02.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року справа № 811/1600/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Петренко О.С. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Заваллівське управління комунального господарства"

до відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення – рішення №0000911304 від 22.03.2018 року про сплату 379073,20 грн. податку на доходи фізичних осіб, штрафних санкцій на суму 279337,04 грн. та пені в сумі 84640,76 грн.;

- податкове повідомлення – рішення №0000921304 від 22.03.2018 року про сплату 510,00 грн. штрафу;

- податкове повідомлення – рішення №0000931304 від 22.03.2018 року про сплату 29945,55 грн. податку на доходи фізичних осіб, штрафних санкцій на суму 2583,33 грн. та пені в сумі 7265,20 грн.;

- рішення №0000431304 від 22.03.2018 року про застосування штрафних санкцій на суму 1429,75 грн.;

- вимогу №Ю-0000141304 від 22.03.2018 року про сплату недоїмки в розмірі 2666,57 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, серед іншого, зазначає про порушення контролюючим органом правил проведення перевірки, а саме вказана перевірка проведена не відповідно до плану - графіку перевірок. При цьому, перевірка проведена без належних правових підстав, нарахування податкових зобов'язань за результатами проведеної перевірки здійснено за період поза межами строку 1095 днів, відсутність порушення сплати податку на доходи фізичних осіб і неправомірність визначення грошового зобов'язання, що свідчить про протиправність прийнятих податкових повідомлень – рішень.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Ухвалою суду від 19 червня 2018 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.1).

Ухвалою суду від 23 серпня 2018 року за клопотання представника позивача призначено експертизу у справі №811/1600/18 (а.с.140-142).

Згідно супровідного листа від 10.09.2018 року адміністративну справу направлено до Кропивницького відділення Київського НДІСЕ (а.с.146).

22.12.2018 року на адресу суду від позивача надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової економічної експертизи (а.с.184-186).

Ухвалою суду від 01.02.2019 року провадження в справі поновлено.

В судове засідання, представники сторін не прибули, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі у порядку письмового провадження.

Частиною 1 статті 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи те, що позивачем подано клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з наказом від 24.01.2018 року №136 посадовими особами ГУ ДФС у Кіровоградській області проведено документальну виїзну планову перевірку ДП "Заваллівське управління комунального господарства" з питань правильності обчислення, нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., дотримання законодавства про збір та ведення єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2017р., за результатом якої складено акт перевірки від 02.03.2018 року №5/11-28-13-04/31143622 (а.с.14-49), за висновками якого було встановлено порушення п.п.168.1.2, п.п.168.1.1, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України щодо несвоєчасного перерахування ПДФО у загальній сумі 633843,45 грн., що підтверджується змістом наведеного акту (а.с.47).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000911304 від 22.03.2018 форми «Д» за яким позивачеві було визначено суму грошового зобов'язання з ПДФО за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 743051,00грн. на підставі п.127.1 ст.127 ПК України, що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку фінансових санкцій (а.с.9);

- податкове повідомлення-рішення №0000921304 від 22.03.2018 форми «ПС» за яким позивачеві було визначено суму грошового зобов'язання з ПДФО за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн. на підставі п.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку фінансових санкцій (а.с.10);

- податкове повідомлення-рішення №0000931304 від 22.03.2018 форми «Д» за яким позивачеві було визначено суму грошового зобов'язання з ПДФО за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 63 041,08 грн. на підставі п.127.1 ст.127 ПК України, що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку фінансових санкцій (а.с.11);

- рішення №0000431304 від 22.03.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів, яким застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 1 429,75 грн. (а.с.12);

- вимогу №Ю-000141304 від 22.03.2018 року на суму 2666,57 грн. (а.с.13).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України).

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом (п. 3.1 ст. 3 ПК України).

Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України визначено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно із п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Аналіз наведених вище норм податкового законодавства свідчить про те, що на позивача, як на податкового агента, покладено обов'язок по перерахуванню до бюджету утриманого податку під час виплати доходу (заробітної плати), а якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то такий податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені Податковим кодексом для місячного податкового періоду.

Так, як встановлено судом у ході судового розгляду справи, позивачем у період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. допускались випадки несвоєчасної сплати ПДФО через затримку у виплаті заробітної плати працівникам підприємства, однак позивачем сплачувався до бюджету ПДФО разом із виплатою доходу (заробітної плати), а саме: за 2015р. - сплачено ПДФО в сумі -84238,05 грн., за 2016р. - сплачено ПДФО у сумі - 124506,25 грн., за 2017р. – 180089,03 грн., що також підтверджено і змістом акту перевірки від 02.03.2018р. (а.с.21-22).

Також зі змісту акту перевірки вбачається, що заборгованість по виплаті заробітної плати на кінець перевіряємого періоду у позивача відсутня та у ході проведення перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п.п.168.1.1;168.1.2;168.1.4;168.1.5;168.1.6 п.168.1 п.168 ПК України, а саме: утримання, але не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 388 833,33 грн., в тому числі за 2015 рік – 84238,05 грн., за 2016 рік – 124506,25 грн., за 2017 рік – 18089,03 грн. (стор. 9 Акту перевірки).

При цьому, слід зазначити, що акт перевірки від 02.03.2018 р. не містить жодних посилань на обставини, які б свідчили про ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податку позивачем до або під час виплати доходу (заробітної плати) своїм працівникам.

Таким чином, із наведеного аналізу змісту акту перевірки від 02.03.2018 р. можна дійти висновку, що відповідачем під час проведення перевірки позивача були встановлені факти перерахування позивачем ПДФО за перевіряємий період несвоєчасно через затримку у виплаті доходу (заробітної плати), водночас, вказаним актом перевірки обставини ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податку до або під час виплати доходу (заробітної плати) взагалі не досліджувались, оскільки такі обставини у акті перевірки від 02.03.2018 р. відсутні.

Так, відповідно до ч.1 п.127.1 ст.127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, в тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Отже, з аналізу наведеного, можна дійти висновку, що вказані вище положення підлягають застосуванню до платників податків контролюючим органом у разі встановлення фактів та обставин, які свідчать про те, що нарахування, утримання та/або сплата (перерахування) податку до чи на момент виплати доходу взагалі не відбулися.

Разом з тим, враховуючи, що проведеною перевіркою за актом перевірки від 02.03.2018 р. таких обставин як ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) ПДФО позивачем до або під час виплати доходу (заробітної плати) працівникам позивача встановлено не було (навпаки, перевіркою встановлено перерахування позивачем ПДФО до бюджету за 2015-2017рр. несвоєчасно), тому застосування штрафу відповідачем за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням на підставі п.127.1 ст.127 ПК України є безпідставним, та, відповідно, протиправним.

Таким чином, оскільки обов'язок сплати ПДФО у випадку, якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, не пов'язується з фактом виплати доходу, а має встановлений для місячного податкового періоду строк сплати, то норми п.127.1 ст.127 ПК України не передбачають відповідальності за порушення строків сплати податку, встановленого п.п.168.1.5 п.168.1ст.168 ПК України.

Відповідальність за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань передбачена п.126.1 ст.126 ПК України згідно з яким, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що норми ст.126 ПК України застосовуються у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник притягується до відповідальності відповідно до ст.126 ПК України.

Вищенаведена правова позиція адміністративного суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України викладеній у постанові від 10.11.2015р. у справі №813/6793/13-а, від 10.11.2015р. у справі №21-2919а15, а також у постановах Верховного Суду від 27.03.2018р. у справі №П/811/618/17, від 03.04.2018р. у справі №П/811/616/17, яка є обов'язковою для застосування адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Спростовуючи допущене порушення позивач зазначив, що виплата доходів проводилась підприємством через банківську установу. Так, позивач зазначив, що відповідно до п.3.10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ 21.01.2004 №22: «банк приймає розрахункові документи про виплату оподаткованого доходу, визначеного розділом IV Податкового кодексу України, лише за умови одночасного подання податковим агентом розрахункового документу на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб із суми доходу або документального підтвердження їх сплати раніше».

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001р. № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 цього Закону ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001р. № 2346-III, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Пунктом 1.29 статті 1 вищевказаного Закону передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 того ж Закону, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

За правилами пункту 129.6 статті 129 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.

Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Cудом встановлено, що платіжні доручення ДП "Заваллівське управління комунального господарства" під час планової перевірки взагалі не досліджено, що підтверджено таб. 2.7 на сторінці 4 Акту перевірки (а.с.17).

За викладених обставин та враховуючи, що відповідачем під час проведення перевірки позивача не було встановлено фактів ненарахування, неутримання та/або несплати позивачем ПДФО до бюджету у перевіряємий період до чи під час виплати доходу (заробітної плати), суд приходить до висновку про безпідставність застосування до позивача за несвоєчасне перерахування (сплату) ПДФО до бюджету (що встановлено актом перевірки від 02.03.2018р.) штрафних санкцій, передбачених ст.127 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили, що позивачем було не нараховано, не утримано та/або не сплачено (не перераховано) ПДФО взагалі до чи під час виплати доходу (заробітної плати) з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм вищенаведеного податкового законодавства.

Навпаки, акт перевірки від 02.03.2018р. свідчить про те, що позивачем було перераховано до бюджету ПДФО, проте несвоєчасно, що спростовує посилання представника відповідача на порушення податкового законодавства, за яке передбачена відповідальність саме за п.127.1 ст.127 ПК України.

При цьому, слід зазначити, що акт перевірки від 02.03.2018р. взагалі не містить посилань на обставини ненарахування, неутримання та/або несплату позивачем ПДФО до чи під час виплати доходу (заробітної плати) на користь іншого платника податків (а.с.21).

Тобто, наведені обставини не були підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

А, виходячи з вимог абз.2 ч.2 ст.77 КАС України, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Отже, відповідач як суб'єкт владних повноважень у даних правовідносинах не може посилатися на докази, які не були встановлені під час проведення перевірки 02.03.2018 р. та які не відображені у акті перевірки від 02.03.2018р., висновки якого були підставами для прийняття податкового повідомлення – рішення №0000911304 від 22.03.2018 року.

Також слід зазначити, що за приписами п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України встановлено, що банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету, проте відповідачем жодних доказів, які б свідчили про те, що банком прийняті від позивача платіжні документи на виплату заробітної плати (доходу) без подання розрахункового документа на одночасне перерахування ПДФО до бюджету, суду не надано в порушення вимог ст.ст.73-76 КАС України.

Так, судом при з'ясуванні обставин у даній справі, яка з дій сталася першою (виплата доходу чи сплата податку, хоч і з порушенням строку) було встановлено, що наведених фактів та обставин акт перевірки від 02.03.2018 р. не містить, представником відповідача у відзиві про те, яка з дій сталася першою (виплата доходу чи сплата податку) суду не надано, матеріалами справи не встановлено, а лише встановлено згідно змісту акту перевірки від 02.03.2018 р., що позивачем за перевіряємий період було перераховано несвоєчасно суми ПДФО, що свідчить лише про несвоєчасність перерахування позивачем вказаного податку та не підтверджує факту ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податку до чи під час виплати доходу, що є підставою для відповідальності платника податку саме за нормами п.127.1 ст.127 ПК України.

Що стосується правомірності винесення податкового повідомлення-рішення - від 22.03.2018р. №0000931304, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем військовий збір на суму 63041,08 грн., у т.ч. за податковим зобов’язанням у сумі 29945,55 грн., за штрафними санкціями у сумі 25830,33 грн. та пені – 7265,20 грн., суд звертає увагу, що висновки на підставі яких прийнято вказане рішення ґрунтуються аналогічних порушеннях щодо перерахування податку на доходи фізичних осіб, однак такий висновок визнаний судом безпідставним з вище вказаних підстав.

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Позивач є платником військового збору.

Відповідно до п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX інші перехідні положення Податкового кодексу України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

При цьому, як встановлено судом, відрахування військового збору відбувалось одночасно з виплатою заробітної плати, що не спростовано відповідачем.

Відтак суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018р. №0000931304 у зв’язку з відсутністю підстав для донарахування військового збору та застосування штрафних санкцій та пені.

Щодо рішення №0000431304 від 22.03.2018 року про застосування штрафних санкцій на суму 1429,75 грн. судом встановлено наступні обставини.

Зі змісту Акту перевірки встановлено, що в січні 2017 року по працівнику ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в сумі 1988,12 грн. (в тому числі відпустка в сумі 1827,12 грн. та заробітна плата за фактично відпрацьований час – 161,00 грн.) . В звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень 2017 року підприємством було подвоєно нараховану в січні 2017 року по ОСОБА_1 – в результаті чого підприємством відображено суму заробітної плати 1988,12 грн. та відображено в відпустку за січень 2017 року в сумі 1827,12 грн.

В звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за лютий 2017 року підприємством проведено коригування по застрахованій особі ОСОБА_1 (зменшено нарахування в сумі 1827,12 грн. та нараховано єдиний внесок в сумі 401,97 грн.), однак підприємством в Звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, не проведено коригування по нарахованій заробітній платі на яку зайво нарахований єдиний внесок в січні 2017 року в сумі 1827,12 грн. по працівнику ОСОБА_1 Вказане порушення призвело до завищенні в звітності по єдиному внеску загальної суми нарахованої заробітної плати за січень 2017 року (стор. 13 Акту перевірки).

Крім того, перевіркою встановлено, що підприємство виплачено та нараховано лікарні по працівнику ОСОБА_2, що призвело до заниження нарахування єдиного внеску за липень 2013 року на суму 1716,87 грн., в тому числі на суму 1619,32 грн. (4877,46 х 33,2 %) та на суму 97,55 грн. (4877,46 грн. х 2 %) (стор.20 Акту перевірки).

Також, під час перевірки встановлено, що у Звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень 2017 року по найманим працівникам нараховувалась заробітна плата менше мінімальної, встановленої законом на місяць та в січні 2017 року було донараховано єдиний внесок в сумі 949,70 грн. по працівникам - ОСОБА_3 (245,70 грн.), ОСОБА_4 (176 грн.), ОСОБА_5 (352,00 грн.), ОСОБА_6 ( 176 грн.) .

При цьому, в Звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за лютий 2017 року безпідставно знято нарахування єдиного внеску нарахованого з кодом типу «з» за січень 2017 року на загальну суму 949,70 грн. по працівникам – ОСОБА_3 в сумі 245,70 грн., ОСОБА_7 – 176,00грн., ОСОБА_5 – 352,00 грн., ОСОБА_6 – 176,00 грн. Зазначене порушення призвело до заниження нарахування та сплати єдиного внеску за лютий 2017 рік в сумі 949,70 грн. (стор. 30 Акту перевірки) (а.с.42).

Також посадовими особами податкового органу під час перевірки встановлено, що підприємство у Звітах про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за лютий 2015 року та липень 2015 року було донараховано єдиний внесок за попередні періоди на загальну суму 964,67 грн., в тому числі за січень 2015 року - 710,23 грн., за червень 2015 року – 254,44 грн. (стор. 31 Акту перевірки)(а.с.43).

Вказані порушення позивачем не спростовано.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 вказаного Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Частиною 14 статті 25 того ж Закону визначено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи підтверджено встановлені перевіркою порушення, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.03.2018р. № Ю - НОМЕР_1 щодо сплати суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 2666,67 грн. та рішення №0000431304 від 22.03.2018р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1429,75 грн. є законними і обґрунтованими, тому позовні вимоги про визнання їх неправомірними задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11.

Окрім того, такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що спірні податкові повідомлення – рішення №№0000911304,0000921304, НОМЕР_2 є протиправним та такими, що підлягають скасуванню, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 243, 245, 248, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати:

- податкове повідомлення – рішення №0000911304 від 22.03.2018 року про сплату 379073,20 грн. податку на доходи фізичних осіб, штрафних санкцій на суму 279337,04 грн. та пені в сумі 84640,76 грн.;

- податкове повідомлення – рішення №0000921304 від 22.03.2018 року про сплату 510,00 грн. штрафу;

- податкове повідомлення – рішення №0000931304 від 22.03.2018 року про сплату 29945,55 грн. податку на доходи фізичних осіб, штрафних санкцій на суму 25830,33 грн. та пені в сумі 7265,20 грн.

В задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь Державного підприємства "Заваллівське управління комунального господарства" (код – 31143622) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 10049,77 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ – 39393501).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2019 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_8