Решение № 79881237, 18.02.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10039/18

пр. № 2/759/1414/19

18 лютого 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Шум Л.М.

при секретарі: Прокопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач у червні 2018 р. звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 23.03.2017 р. він був прийнятий на роботу до ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація», наказом від 11.04.2017 р. переведений на посаду начальника планово-економічного відділу. Наказом від 19.03.2018 р. №16к позивача звільнено з роботи на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з нез'явленням на роботу більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, та у зв'язку з тим, що відсутність працівника на роботі істотно впливає на діяльність підприємства. Даний наказ вважає незаконним, винесеним з порушенням норм чинного законодавства, оскільки документ видано під час перебування працівника на лікарняному, без погодження виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, крім того, працівнику встановлено 3 групу інвалідності, а тому звільнення за ініціативою роботодавця без згоди працівника не допускається. З наказом про звільнення позивача вчасно повідомлено не було, лише поставлено перед фактом. Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 08.1.0.2018 р.(а.с. 52-54), просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 19.03.2018 р. №16к, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.03.208 р. по день поновлення на роботі.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. В обгрунтування причин пропуску посилається на юридичну необізнаність, нервоний стрес, тривалу важку хворобу, наслідком якої є встановлення йому третьої групи інвалідності (а.с. 28).

Ухвалою суду від 06.07.2018 р. відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 31).

04.10.2018 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечує з підстав необгрунтованості та безпідставності позовних вимог, зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки наказ про звільнення видано 19.03.2018 р., позивачем наказ отримано 23.03.2018 р., проте до суду з позовом звернувся лише у червні 2018 р. Тимчасова непрацездатність була безперервною протягом більш ніж чотирьох місяців, з 17.11.2017 р. позивач не з'являвся на роботу, 19.03.2018 був звільнений. На день звільнення позивач не мав статусу особи з інвалідністю. Наказ про звільнення після винесення одразу був направлений рекомендованим поштовим відправленням працівнику та отримано адресатом 23.03.2018 р. З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог представник відповідача просить відмовити (а.с. 39-41).

Ухвалою суду від 08.10.2018 р. закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду (а.с. 58).

09.11.2018 р. позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, викладені вимоги у відповіді, аналогічні вимогам позовної заяви (а.с. 62-65).

12.02.2019 р. представник відповідача подав заперечення, зазначив про відсутність поважності пропуску позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимогами. Щодо відсутності згоди профспілкової організації, членом якої є працівник, на звільнення, то таку згоду або відмову суд запитує у профспілкового органу. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невірним, здійснені розрахунки не відповідають дійсності (а.с. 84-86).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посиючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав необгрунтованості та безпідставності позовних вимог, вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву підтримав.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №56к від 22.03.2017 р. ОСОБА_1 прийнято на посаду економіста фінансового відділу до ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація».

11.04.2017 р. на підставі наказу підприємства №71к позивача переведено на посаду начальника планово-економічного відділу (а.с. 5).

В період часу з 17.11.2017 по 08.12.2017, з 09.12.2017 р. по 04.01.2018 р., з 05.01.2018 р. по 28.01.2018 р., з 29.01.2018 р. по 07.02.2018 р., з 08.02.2018 р. по 07.03.2018 р., з 08.03.2018 р. по 04.04.2018 р., з 05.04.2018 р. по 02.05.2018 р., з 03.05.2018 р. по 23.05.2018 р. позивач перебувала на амбулаторному лікуванні (в період з 29.01.2018 р. по 07.02.2018 р. лікування було також стаціонарне). Вказані відомості підтверджуються листками непрацездатності (а.с. 17-24).

Відповідно до довідки МСЕК від 23.05.2018 р., ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності загального захворювання терміном до 01.06.2019 р. (а.с. 26).

19.03.2018 р. ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» видало наказ №16к про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців пдряд внаслідок тимчасової втрати непрацездатності, та у зв'язку з тим, що відсутність працівника на роботі істотно відбивається на інтересах підприємстьва (а.с. 11).

23.03.2018 р. ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв'язку наказ про звільнення (а.с. 43-45, 30.10.2018 р. отримав трудову книжку (а.с. 71-73).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового договору до закінчення строку його чинності, за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Зокрема, п.5 цієї статті передбачено розірвання трудового договору у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений тривалий строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що однією з умов звільнення є відсутність працівника на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. При цьому законодавство не містить виключень щодо переривання листка непрацездатності вихідними або святковими днями. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби. Вказана норма також не передбачає, що нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд повинно бути зумовлено непрацездатністю на підставі одного (єдиного) листка непрацездатності. Отже, перериванням встановленого законом чотирьохмісячного строку можливе лише виходом на роботу з виконанням трудових обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 17.11.2017 по день звільнення 19.03.2017 р. позивач не з'являвся на роботу, тобто більше чотирьох місяців. Позивач безперервно перебував на лікарняному, відповідно до копії листків непрацездатності і продовжував хворіти до 23.05.2018 р. Переривання перебігу перебування ОСОБА_1 на лікарняному не було. Вказані обставини не спростовані позивачем належними та допустимими доказами. За таких обставин, звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог ст. 40 п. 5 КЗпП України, тобто без порушенням вимог трудового законодавства, підстав для скасування наказу та поновлення на роботі судом не встановлено.

Посилання позивача, як на підставу обгрунтування своїх вимог відсутності згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на його звільнення, відповідно до ст. 43 КЗпП України, суд не приймає до уваги, оскільки, на час звільнення позивач перебував на посаді начальника планово-економічного відділу, а у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку звільнення керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Суд звертає увагу на те, зі змісту статті 43 ЗКпП України, вбачається, що навіть при виявленні в суді факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд не вправі поновити працівника на роботі, лише якщо немає інших порушень, які дають підстави на поновлення працівника на роботі.

Посилання позивача недопустимість звільнення за ініціативою адміністрації без згоди працівника з мотивів інвалідності, відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи національної захищеності осіб з інвалідністю в України», суд також не приймає до уваги, оскільки позивачу лише 23.05.2018 р. встановлено групу інвалідності, в той час коли звільнення працівника відбулось значно раніше, а саме, 19.03.2018 р., крім того таке звільнення відбулось не з мотивів інвалідності.

На підставі зазначеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що судом вирішено спір по суті про відмову в задоволенні позову, підстав для застосування строку позовної давності, суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, відповідно, ст.ст. 40, 43-1 КЗпП України, ст. ст. 13, 81, 258, 258, 265, 268, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя :