Постановление суда № 79608975, 05.02.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

05 лютого 2019 року м. Рівне №1740/2086/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВиконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентарізації" м. Вараш про визнання протиправним та скасування рішення,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення від 01.02.2018 № 20 "Про присвоєння адреси об'єктам нерухомого майна, що утворились шляхом поділу за адресою: АДРЕСА_1".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є власником житлових кімнат у приміщенні гуртожитку, що знаходиться у АДРЕСА_1. У вказаному будинку існують допоміжні приміщення, які, як стверджує позивач, покликаючись до положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", є спільною сумісною власністю власників житлових і нежитлових приміщень у гуртожитку. Спираючись на норму пункту 7 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 за № 396, стверджував, що допоміжні приміщення у гуртожитку, зокрема і №15 та № 16, належать на праві спільної сумісної власності мешканцям гуртожитку та передані їм одночасно з приватизацією квартир та жилих приміщень у гуртожитку, оскільки окремій приватизації не підлягають. Покликаючись до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомого майна, визначеного у Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 № 55, вважає, що присвоєння окремої поштової адреси можливе лише у разі поділу будинку в натурі та реєстрації права власності на самостійні об'єкти нерухомого майна. Оскільки позивач є, поряд з іншими мешканцями гуртожитку, власником допоміжних приміщень за № 15 та № 16, а згоди на поділ спільного майна, як це передбачено нормами ЦК України, він не надавав, спірне рішення відповідача порушує права позивача як співвласника вказаного будинковолодіння, яке відповідно до статті 393 ЦК України визнається судом незаконним та скасовується за позовом власника майна як таке, що не відповідає законові і порушує права власника.

Оскільки спірне рішення відповідача від 01.02.2018 № 20 "Про присвоєння адреси об'єктам нерухомого майна, що утворились шляхом поділу за адресою: АДРЕСА_1" є актом, який прийнято виконавчим органом місцевого самоврядування у розумінні Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", позивач звернувся до суду з позовом про захист свого права щодо нерухомого майна у АДРЕСА_1, як мешканця цього гуртожитку, стверджуючи, що поділ даного об'єкту нерухомості, як об'єкта спільної власності, можливий виключно за згодою усіх співвласників гуртожитку, та повинен відповідати умовам чинних будівельних норм і правил.

Ухвалою від 06.08.2018 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву (а.с.35-36, 82-83), у якому посилався на статтю 19 Конституції України та просив суд відмовити у позові у зв'язку з тим, що позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір пов'язаний і захистом цивільного права, що підлягає до розгляду за правилами ЦПК України.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.43-45), у якій зазначив про безпідставність доводів відповідача щодо непідсудності даного спору адміністративному суду з огляду на те, що позов обґрунтований незаконністю дій відповідача як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями приймати рішення щодо організації роботи, пов'язаної із створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів, з тих підстав, що відповідач присвоїв адресу об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунальної сфери України від 18.06.2007 № 55 та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127. Крім того позивач стверджував, що необхідно враховувати положення частини першої статті 19 ЦПК України, відповідно до якої вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій належать до юрисдикції загальних судів, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами. Оскільки будь-які спори з приводу права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна або земельної ділянки, на якій він розташований, в місцевому загальному суді відсутні, наразі відсутні підстави вважати спір щодо оскарження дій відповідача про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1, похідним від спору про право на це майно та передавати даний спір на вирішення судам цивільної юрисдикції.

Окрім того, позивач подав через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) заяву про уточнення позовних вимог (а.с.47-48), у якій просив суд визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення Виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області від 01.02.2018 № 20 "Про присвоєння адреси об'єктам нерухомого майна, що утворились шляхом поділу за адресою: АДРЕСА_1".

Відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.99-102), зазначаючи, що спір між сторонами не носить характеру публічно-правового, оскільки зміст заявлених позовних вимог, а також підстави заявленого позову свідчать про те, що спір виник з приводу захисту позивачем права цивільного, а саме права власності на нерухоме майно. Враховуючи те, що відповідно до пункту 10 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, позивач не позбавлений можливості порушити питання про скасування рішення відповідача у порядку цивільного судочинства.

По суті позовних вимог відповідач зазначив, що виконання рішення Кузнецовської (нині Вараської) міської ради від 12.06.2014 № 1468 "Про надання згоди на передачу державного майна у комунальну власність територіальної громади" рішенням Кузнецовської (нині Вараської) міської ради від 31.07.2015 № 2048 виконавчим комітетом Кузнецовської міської ради передано на баланс Кузнецовському міському комунальному підприємству гуртожиток "ІНФОРМАЦІЯ_1" разом з основними засобами та товарно-матеріальними цінностями, який розташований по АДРЕСА_1. Таким чином, відповідач стверджував, що після передачі гуртожитку "ІНФОРМАЦІЯ_1" з державної власності до комунальної власності, власником даного гуртожитку стала територіальна громада міста Кузнецовськ (нині м. Вараш) в особі Кузнецовської (нині Вараської) міської ради. Зазначив, що відповідно до частини шостої статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють володіння, використання, управління, експлуатацію переданих територіальним громадам згідно з цим Законом гуртожитків (майнових комплексів) (безпосередньо чи через визначеного виконавчим органом ради управителя), організовують їх належне обслуговування та ремонт, упорядкування, а також забезпечують утримання та облаштування прибудинкових територій. Оскільки згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, Вараська міська рада, як власник даного гуртожитку, звернулась до Кузнецовського МБТІ з листом від 26.12.2017 № 1774/02.3-28/05 про можливість виділення окремого нежитлового приміщення № 15 та № 16 в гуртожитку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зазначаючи, що необхідність поділу об'єкту нерухомого майна виникла за потребою власника щодо його раціонального використання.

Таким чином відповідач стверджував, що, реалізовуючи повноваження власника майна у відповідності з положеннями закону, спірне рішення щодо присвоєння окремої адреси об'єктам нерухомого майна є правомірним.

Ухвалою суду від 18.09.2018 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом.

Крім того, у судовому засіданні 18.09.2018 судом прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог, а також задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КП "Бюро технічної інвентаризації" м. Вараш.

Представник третьої особи Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" міста Вараш подав пояснення по суті справи (а.с.136), зазначивши, що КП "Бюро технічної інвентаризації" здійснювало тільки інвентаризацію об'єкта нерухомості з наданням заключення щодо можливості його поділу для прийняття управлінського рішення щодо поділу майна його власником.

У підготовчому судовому засіданні 10.10.2018 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання з розгляду справи по суті не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі, підтримавши позовну заяву з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи підтримали свої доводи та аргументи, наведенні в заявах по суті справи.

В подальшому від представників відповідача та третьої особи до суду надійшли заяви про розгляд та вирішення справи без їх участі.

У зв'язку з цим, відповідно до частини третьої статті 194 КАС України ухвалою від 09.01.2019 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та відпусткою головуючого судді повне рішення складене 05.02.2019.

З'ясувавши доводи позивача, наведені в позовній заяві, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи та наведені ними аргументи в заявах по суті справи, встановивши фактичні обставини спору, перевіривши їх дослідженими в справі доказами, суд встановив таке.

Рішенням Кузнецовської міської ради Рівненської області від 31.07.2015 № 2048 "Про передачу комунального майна з балансу виконавчого комітету на баланс КМКП (АДРЕСА_1)" міська рада вирішила Виконавчому комітету Кузнецовської міської ради передати на баланс Кузнецовському міському комунальному підприємству комунальне майно, а саме: гуртожиток "ІНФОРМАЦІЯ_1" разом з основними засобами та товарно-матеріальними цінностями, який розміщений за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.08.2015 індексний номер: 42787232 (а.с.73) та згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.08.2015 індексний номер витягу: 42787626 (а.с.74), гуртожиток "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розміщений за адресою: АДРЕСА_1, належить до комунальної власності, власником якого з часткою 1/1 є Територіальна громада міста Кузнецовськ Рівненської області в особі Кузнецовської міської ради.

Згідно з Висновком Комунального підприємства "Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації" від 03.01.2018 встановлено, що є можливість здійснити поділ об'єкту нерухомого майна гуртожиток "ІНФОРМАЦІЯ_1" для проживання сімей, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на слідуючі об'єкти нерухомості з окремими входами: нежитлові приміщення № 15 та № 16 в гуртожитку "ІНФОРМАЦІЯ_1" для проживання сімей загальною площею 333,0 м2 та гуртожиток "ІНФОРМАЦІЯ_1" для проживання сімей загальною площею 5641,4 м2 (а.с.56). У вказаному Висновку зазначено, що необхідність поділу об'єкту нерухомого майна виникла за потребою власника щодо його раціонального використання; об'єкти поділу майна мають окремі входи-виходи; даний висновок є підставою для прийняття управлінського рішення щодо поділу майна з подальшою державною реєстрацією як окремих об'єктів нерухомості.

Рішенням Виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області від 01.02.2018 № 20 "Про присвоєння адреси об'єктам нерухомого майна, що утворились шляхом поділу за адресою: АДРЕСА_1" присвоєно адресу гуртожитку "ІНФОРМАЦІЯ_1" для проживання сімей (загальна площа 5641,4 кв.м) - АДРЕСА_1 та нежитловим приміщенням № 15 та № 16 в гуртожитку "ІНФОРМАЦІЯ_1" для проживання сімей (загальною площею 333 кв.м) - АДРЕСА_2 (а.с.11).

Доказами в матеріалах справи стверджено, що житлові кімнати № 517 та № 518 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, блок 4 належать на праві приватної власності з часткою 1/1 позивачу (а.с.18), який, не погоджуючись із вказаним спірним рішенням відповідача та стверджуючи, що поділ вказаного нерухомого майна, що слугує підставою для присвоєння окремої поштової адреси нежитловим приміщенням № 15 та № 16 в приміщенні гуртожитку, можливий лише за спільною згодою усіх співвласників даного нерухомого майна, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд звертає увагу на таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Тобто, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Указаної позиції притримується Верховний Суд, що відображено у постановах від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 18.04.2018 у справі № 607/10615/15-а (провадження № 11-288апп18, від 06.06.2018 у справі № 826/26536/15 (провадження № 11-505апп18), від 06.06.2018 у справі № 804/3509/17 (провадження № 11-482апп18).

З описаних вище обставин справи судом встановлено, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача щодо правомірності розпорядження відповідачем нежитловими приміщеннями гуртожитку, а саме, вчинення дій щодо їх виділу в окремі об'єкти нерухомості без отримання згоди позивача як співвласника об'єкту та, як наслідок, присвоєння у зв'язку з цим окремих поштових адрес виділеним об'єктам, оскільки позивач вважає, що дані нежитлові приміщення, які є допоміжними приміщеннями гуртожитку, у якому він приживає, належать йому та іншим мешканцям гуртожитку на праві спільної власності.

Аналіз встановлених фактичних обставин справи дає підстави суду вважати, що оскаржуваному рішенню відповідача щодо присвоєння окремих поштових адрес об'єктам, що утворились внаслідок поділу, передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право розпорядження приміщеннями гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зокрема і нежитловими приміщеннями № 15 та № 16.

У зв'язку з чим слід зазначити, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна, про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 607/10615/15-а (провадження № 11-288апп18).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд враховує дійсну правову природу спірних правовідносин, які хоча і відбуваються за участю владного суб'єкта - виконавчого комітету міської ради, проте стосуються виключно права цивільного (права власності на об'єкт нерухомості), а саме, права розпорядження об'єктом нерухомості за відсутності згоди позивача, який вважає що є співвласником вказаного об'єкту.

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом щодо захисту його права у сфері цивільних відносин, що означає, що спірні правовідносини виникли поза межами публічно-правових відносин.

Таким чином суд дійшов висновку, що у спірному випадку позивач формально оскаржує управлінське рішення владного суб'єкта, проте прагне захистити право цивільне щодо об'єкта нерухомого майна.

Тому суд зважає, що спір у дійсності не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку владного суб'єкта, а стосується захисту його приватних інтересів, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 495/5913/14-а (провадження № 11-298апп18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що даний спір не є публічно-правовим у розумінні приписів КАС України, оскільки стосується правовідносин власності та цивільного права позивача, що свідчить про наявність між сторонами відносин, зокрема, приватноправового характеру, вказане, відповідно унеможливлює вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5).

Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з відповідним клопотанням для вирішення питання повернення суми судового збору.

Керуючись статтями 238, 239, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі закрити.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає до розгляду судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, з урахуванням вимог щодо територіальної юрисдикції (підсудності), встановленої статтями 27-28,30 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну ухвалу суду складено 05 лютого 2019 року

Суддя Дорошенко Н.О.