Решение № 79524011, 29.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Справа № 160/7726/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивача представника позивача представника відповідача 1 представника відповідача 2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Міністерства оборони України, 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) про визнання протиправними та скасування наказів, поновленні на посаді, стягнення коштів та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі – відповідач-1), 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) (далі – відповідач-2) в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08 листопада 2016 року № 203;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1.1. наказу командира військової частини А4615 (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296;

- поновити майора ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення з ШПК «майор»;

- стягнути з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 різницю матеріального і грошового забезпечення за час виконання військового обов’язку на нижче оплачуваній посаді, які були недоотримані внаслідок незаконного переміщення;

- стягнути з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 витрати пов’язані зі здійсненням захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги;

- стягнути з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 витрати пов’язані з виконанням – транспортні витрати, плату друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, поштові витрати;

- стягнути з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень (сто тисяч гривень);

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення майора ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення та виплати різниці матеріального і грошового забезпечення за час виконання військового обов’язку на нижче оплачуваній посаді, які були недоотримані внаслідок незаконного переміщення.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем-1, на підставі відкликаної в судовому порядку службової характеристики, було прийнято наказ від 08.11.2016 року № 203, пунктом 3 якого ОСОБА_7 було звільнено від займаної посади помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) та призначено на нижчу посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 68 військового госпіталю (на 100 ліжок) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) з ШПК «майор» на ШПК «капітан». Крім того, на підставі наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203, відповідачем-2 було прийнято наказ (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296. Зважаючи, що звільнення ОСОБА_7 відбулось на підставі протиправної службової характеристики, яка відкликана в судовому порядку, то і накази заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 та командира військової частини А4615 (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296 також слід скасувати та поновити майора ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення з ШПК «майор».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_7 строк на звернення з позовною заявою до адміністративного суду, відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7726/18 та призначено розгляд останньої в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмових відзивів на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

12 грудня 2018 року на адресу суду від представника відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позовна заява ОСОБА_7 є передчасною, з огляду на те, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 203/409/18 про відкликання службової характеристики ОСОБА_7 не надходило на адресу військової частини А4615. Також представник відповідача заперечив щодо стягнення сум, оскільки вважає їх стягнення безпідставним.

14 грудня 2018 року на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що наказ першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства та діючих та той час нормативно-правових актів. Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовано зроблений ним розрахунок недоотриманих грошових коштів та не надано жодних доказів на підтвердження моральних страждань.

17 грудня 2018 року на адресу суду від ОСОБА_7 надійшли доповнення на адміністративний позов та відповіді на відзив представників відповідача 1 та 2, де позивачем було підтримано заявлені позовні вимоги та зазначено, що останнім було надано розрахунки грошового забезпечення в військовій частині А1615 та в військовій частині А4615, також було зазначено про підстави нанесення моральної шкоди.

Позивач та його представник в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, у відповіді на відзиви та письмових поясненнях, просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечували, посилаючись на письмові відзиви, що містяться в матеріалах справи, у зв’язку з чим просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з червня 1999 року ОСОБА_7 проходив військову службу на різних посадах в Збройних Силах України.

18 вересня 2016 року начальником 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (командиром військової частини А4615) була складена (видана та затверджена) на ОСОБА_7 службова характеристика з висновком про доцільність призначення ОСОБА_7 на нижчу вакантну посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення 68 військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок).

На підставі зазначеної службової характеристики п. 3 наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_7 було звільнено від займаної посади помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) та призначено на нижчу посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 68 військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) з ШПК «майор» на ШПК «капітан».

Крім того, на підставі наказу № 203 від 08.11.2016 року, командиром військової частини А4615 було прийнято наказ № 296 від 08.12.2016 року, яким майора ОСОБА_7, помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 385, військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок), призначеного наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 (вх. № 3930 від 23.11.2016 року) на посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 68 військового госпіталю (на 100 ліжок) цього самого центру, ВОС 2301003, вважати таким, що справи та посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення здав 08 грудня 2016 року та з 29 грудня 2016 року, з урахуванням щорічної чергової відпустки за 2016 рік на 20 календарних діб з 09 грудня 2016 року по 28 грудня 2016 року, виключити із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та вважати таким, що вибув до нового місця служби смт. Черкаське.

Вважаючи, свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Так, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2232, проходження військової служби здійснюється, у тому числі громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (ч. 3 ст. 2 Закону № 2232).

Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232 передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 року «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (надалі - Статут внутрішньої служби).

Частинами другою та четвертою вступу Статуту внутрішньої служби визначено, що Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Дія Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Статтею 4 Статуту визначено, що повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами статей 5, 6 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

У п.п. 1 п. 81 Положення № 1153, яке затверджене указом Президента України “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” від 10.12.2008 року № 1153/2008 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Положення № 1153) зазначено, що призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Відповідно до абз. 3 п.п. 3 п. 82 Положення № 1153 призначення військовослужбовців на нижчі посади здійснюється з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестації, а в особливий період - на підставі висновку службової характеристики.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений та призначений на нижчу посаду в порядку реалізації висновку службової характеристики.

Відповідно до п. 257 Положення № 1153 атестування військовослужбовців в особливий період не проводиться. У разі подання документів з питань призначення їх на посади нагородження чи присвоєння чергових військових звань складаються службові характеристики в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

В матеріалах справи наявна копія службової характеристики, відповідно до якої позивач посаді не відповідає та зазначено висновок про доцільність призначення його на нижчу посаду.

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2018 року у справі № 203/409/18, яке набрало законної сили 18.09.2018 року, було визнано недостовірною інформацію, що міститься у службовій характеристиці, складеній (виданій та затвердженій) 18 вересня 2016 року начальником 385 військового госпіталю (командиром Військової частини А4615) полковником медичної служби ОСОБА_8 на майора ОСОБА_7, у частині щодо допущення ним дисциплінарних порушень та притягнення за них до дисциплінарної відповідальності та відкликано службову характеристику, складену (видану та затверджену) 18 вересня 2016 року начальником 385 військового госпіталю (командиром Військової частини А4615) полковником медичної служби ОСОБА_8 на майора ОСОБА_7, з висновком про доцільність призначення на нижчу вакантну посаду помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення-начальника відділення матеріально-технічного забезпечення 68 військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестації.

Таким чином, Кіровським районним судом м. Дніпропетровська визнано недостовірною інформацію, що міститься в службовій характеристиці, яка і стала підставою для прийняття наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08 листопада 2016 року № 203. Дане рішення суду набрало законної сили 18 вересня 2018 року, згідно копії виконавчого листа, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного суду України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи наявність рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2018 року у справі № 203/409/18, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 та відповідачем-2 були протиправно прийняті п. 3 наказу (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 та п. 1.1. наказу (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296, оскільки покладена в основу наказу (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 службова характеристика є відкликаною та такою, що визнана в судовому порядку недостовірною. При цьому, п. 1.1. наказу (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296 також є безумовно протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його було прийнято фактично на виконання наказу (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203.

Суд, також вважає за необхідне звернути увагу на те, що у рішенні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2018 року у справі № 203/409/18 йдеться мова про службову характеристику ОСОБА_7 від 18.09.2016 року, при цьому відповідачі стверджують, що в основу оскаржуваного наказу (по особовому складу) від 08.11.2016 року № 203 було покладено службову характеристику від 19.09.2016 року, яка начебто не скасована судом, однак на переконання суду, доводи відповідачів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки в матеріалах справи міститься лише одна службова характеристика датована вереснем 2016 року та опис якої повністю співпадає з описом зробленим у рішенні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2018 року у справі № 203/409/18. Крім того, відповідачами, на виконання положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано суду іншої службової характеристики на підтвердження своїх доводів. Тобто до суду не було надано належних та допустимих доказів щодо службової характеристики на позивача за іншою датою, яка стала підставою для прийняття наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08 листопада 2016 року № 203.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність поновлення майора ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення – начальника відділення матеріально-технічного забезпечення з ШПК «майор» та стягнення на його користь з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов’язку на нижче оплачуваній посаді, які були недоотримані внаслідок незаконного переміщення, оскільки підстави для прийняття таких рішень - відсутні.

Що стосується стягнення з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 різниці матеріального забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, то з цього приводу суд вважає за необхідне вказати таке.

Наказом Міністерства оборони України № 737 від 30.11.2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за № 24/20337, затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 8.1 зазначеної Інструкції, грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення (далі - грошова компенсація) виплачується: особам офіцерського складу у разі, якщо вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби (навчання), не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло.

Пунктом 8.2 Інструкції визначено, що грошова компенсація особам, зазначеним у пункті 8.1 цього розділу, виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірах, що не перевищують: у місті Києві - 2 мінімальні заробітні плати; у містах Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - 1,5 мінімальні заробітні плати; в інших населених пунктах - 1 мінімальну заробітну плату.

Військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім’ї зазначені розміри збільшуються в 1,5 раза.

Пунктом 8.3 Інструкції передбачено, що виплата грошової компенсації особам офіцерського складу та курсантам вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які перебувають у шлюбі, здійснюється в межах бюджетних призначень, затверджених для цих потреб, за місцем проходження військової служби (навчання) або (у разі відсутності за місцем проходження військової служби (навчання) фінансового органу) за місцем виплати їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла.

Враховуючи означені приписи законодавства, суд зазначає, що підстав виплачувати грошову компенсацію не за місцем проходження військової служби відсутні, оскільки грошова компенсація виплачується за фактичне проживання та піднайом житла за місцем проходження військової служби. В тому числі, згідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошова компенсація за піднайм житла не входить до грошового забезпечення.

Відносно позовної вимоги щодо стягнення з відповідача-2 на користь ОСОБА_7 витрат пов’язаних зі здійсненням захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1, 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, позивачем надано до суду: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 0574 від 17.03.1995 року, договір про надання правової допомоги № 77 від 17.12.2018 року, квитанція прибуткового касового ордеру № 77 від 17.12.2018 року.

Так, у відповідності до квитанцій до прибуткового касового ордеру, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. Втім, всупереч положенням ст. 134 та ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, заявником не подано належний та детальний опис робіт (наданих послуг), такого опису робіт не визначено і договором про надання правової допомоги, що в свою чергу не дає можливості суду встановити походження саме такої суми та їх співмірністю.

Оскільки суд дійшов висновку про не підтвердженням позивачем належними документами розміру понесення витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, тому відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Також не підлягає і задоволенню вимога позивача стосовно стягнення з відповідача-2 на користь ОСОБА_7 витрат пов’язаних з виконанням – транспортні витрати, плату друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, поштові витрати, оскільки жодних підтверджень на здійснення таких витрат позивачем до матеріалів справи не надано, що в свою чергу не дає можливості суду встановити розмір таких витрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-2 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень (ста тисяч гривень), суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправними наказами відповідачів. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме оскаржувані накази відповідачів призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправними наказами відповідачів йому була завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його немайнових прав, зокрема: честь, гідність, ділову репутацію, крім того оскаржуваними наказами було порушено немайнові права його сім’ї, що виразились у переживаннях як його дружини так і дітей.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім’ї душевних страждань протиправними рішенням відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення стану здоров’я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідачів.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди саме в сумі 100 000,00 грн.

До суду позивачем надано копію виписок про знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з 03.10.2016 року по 13.10.2016 року та з 17.10.2016 року по 03.11.2016 року та рапорт позивача на ім'я командира військової частини А4615 про прийняття рішення про направлення на ВЛК та надання відпустки, однак такі докази не підтверджують наявності причинного зв'язку між рішеннями, що є предметом оскарження та погіршенням стану здоров'я позивача.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним рішенням, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п. 2, п. 3 ч.1 ст. 371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про примусове присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов’язку на нижчій оплачуваній посаді в межах суми стягнення за один місяць у відповідності до вимог п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання щодо інших судових витрат суд зазначає, що підстави для вирішення судом питання про їх розподіл між сторонами, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки позивач відповідно до ч. 1, п.1, п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору у всіх інстанціях.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_7 до Міністерства оборони України, 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) про визнання протиправними та скасування наказів, поновленні на посаді, стягнення коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 08 листопада 2016 року № 203.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1.1 наказу командира військової частини А4615 (по особовому складу) від 08.12.2016 року № 296.

Поновити майора ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення з ШПК "майор" з 29 грудня 2016 року.

Стягнути з 385 військового госпіталю (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на користь ОСОБА_7 різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, яка була недоотримана внаслідок незаконного переміщення, за період з 29 грудня 2016 року по 24 січня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_7 на військовій службі у 385 військовому госпіталі (на 400 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (на 675 ліжок) (військова частина А4615) на посаді помічника начальника госпіталю з матеріально-технічного забезпечення - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення з ШПК "майор" та стягнення різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчій оплачуваній посаді в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29 січня 2019 року.

Суддя ОСОБА_1