Решение № 79490872, 17.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Справа № 160/7609/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Рощіної Я.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої але невиплаченої пенсії в розмірі 22927,00 грн. та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести виплату нарахованої але невиплаченої пенсії ОСОБА_1 в розмірі 22927,00 гривень.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача щодо невиплати їй нарахованої але невиплаченої пенсії в розмірі 22927,00 грн., є незаконною та такою, що порушує гарантовані Конституцією соціальні права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 р., адміністративний позов залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.

У зв'язку з виправленням позивачем вказаних в ухвалі суду від 16.10.2018р. недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 р. у даній справі відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 15.11.2018 р. на адресу суду 05.12.2018р. та 11.12.2018р. надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проведений розрахунок доплати ОСОБА_1, за період від часу припинення виплати пенсії до дати «поточної» доплати. Доплата обліковується окремо та буде виплачуватись в окремому порядку. На теперішній час відсутній Порядок («відкладена» доплата) визначений Кабінетом Міністрів України. Суми соціальних виплат ОСОБА_1, які не виплачені за минулий період з 01.04.2017р. по 31.07.2018р. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України («відкладена» доплата), а отже обставини внаслідок яких позивач звернулась із позовом щодо порушення її прав, не є наслідком дій з боку відповідача, тому вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є безпідставними.

Крім того, 05.12.2018р. від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за його участі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2018р. клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про розгляд справи у відкритому судовому засіданні задоволено, вирішено здійснювати розгляд справи № 160/7609/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі на 19.12.2018 р.

У судовому засіданні 19.12.2018 р.закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті. Наступне судове засідання призначено на 17.01.2019р.

26.12.2018р. від позивача до суду надійшли письмові заперечення на відзив, в яких позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 17.01.2019р. позивач просила суд задовольнити позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 та з 01 серпня 2016 року знаходилась на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєверодонецьк Луганської області.

У зв'язку із від'їздом в березні 2017р. з м. Сєверодонецьк, з 01.04.2017р. позивачу було припинено виплату пенсії.

В червні 2018р. позивач переїхала на проживання до м. Кам’янське Дніпропетровської області та 12 червня 2018 року звернулася із письмовою заявою до Кам'янськот відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо запиту пенсійної справи таа взяття її на облік, як внутрішньо перемішену особу за місцем її фактичного проживання.

Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області- (м. Кам'янське) взято позивача на облік та поновлено їй у серпні 2018р. виплату пенсії.

Позивач з 12.07.2018 р. неодноразово зверталася до відповідача з вимогою виплатити недоотриману пенсію за період з часу припинення по дату відновлення виплат, а саме, з 01.04.2017р. по 31.07.2018р. в сумі 22927,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Проте, у наданих позивачу відповіддях на її звернення, відповідач зазначив, що відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року №365», виплати за період з 01.04.2017р. по 31.07.2018р. у розмірі 22927,00 грн. будуть виплачені позивачу за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Позивач вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати їй нарахованої але невиплаченої пенсії в розмірі 22927,00 грн протиправною, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 5 № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року за №1706-VII, з наступними змінами та доповненнями, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 даної статті передбачено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року за №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", з наступними змінами та доповненнями, припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", з наступними змінами та доповненнями, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 року за № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Згідно з п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за № 365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем здійснено нарахування позивачу пенсії за період з 01.04.2017р. по 31.07.2018р. в сумі 22927,00 грн., однак не проведено виплату, у зв'язку з відсутністю порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, суд не погоджується з діями відповідача щодо невиплати нарахованих пенсійних виплат за період з 01.04.2017р. по 31.07.2018р., з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Пунктом 9 ч.1 ст.16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, відмовляючи позивачу у виплаті нарахованої пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача з відмови у виплаті пенсії позивачу з 01.04.2017р. по 31.07.2018р. в сумі 22927,00 грн., є протиправними, оскільки не відповідають зазначеним критеріям правомірності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Беручи до уваги ст.13 Конвенції, яка вказує про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Сhahal v. Тhе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Верховного суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15, у якій ВСУ зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області провести виплату нарахованої але невиплаченої пенсії ОСОБА_1 в розмірі 22927,00 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач не довів правомірності невиплати нарахованої пенсії позивачу, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо заявленого клопотання про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 387 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Проте, у даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень, адже у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню після набрання ним законної сили.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1181001256.1 від 10.11.2018 р.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код СДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати нарахованої але невиплаченої пенсії ОСОБА_1 в розмірі 22927,00 грн.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести виплату нарахованої але невиплаченої пенсії ОСОБА_1 в розмірі 22927,00 грн. (двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять сім гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 28.01.2019р.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 28.01.2019р. Помічник судді З оригіналом згідно Помічник судді М.В. Дєєв І.В. Калита І.В. Калита