Решение № 79336338, 21.12.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/9594/17

Провадження № 2/727/992/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

за участю сторін: відповідача ОСОБА_2 і в його інтересах представника ОСОБА_3, розглянувши у порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань 2 приміщення суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 «А»/77) про стягнення грошових коштів за договором позики та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 «А»/77) до ОСОБА_4(місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, мотивуючи позовні вимоги тим, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, у відповідності до якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 908061,70 грн. Відповідач зобов’язувався повернути кошти, проте зобов’язання не виконано та не сплатив кошти в повернення позики. Вказує, що він звертався до відповідача 01.08.2017 року із вимогою про повернення коштів за договором позики, проте відповідач дану вимогу залишив без уваги. Просить, стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 908.061,70 грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 8000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 16.02.2018 року звернувся в суд із відзивом щодо первинного позову. В обгрунтування відзиву посилається на те, що грошові кошти по спірній розписці позивачем йому ніколи не передавалися, фактично ним розписка була написана з іншою метою зокрема, на час написання розписки, він перебував в період з 26.12.2012 року по 19.12.2013 року, у трудових відносинах із позивачем. Зазначає, що здійснюючи реалізацію та розповсюдження товарів, а також із метою забезпечення повернення коштів за відвантажену продукцію постачальник вимагав від торгових представників, водіїв, менеджера та директора по кожному регіону написання боргових розписок на суму дебіторської заборгованості і розписки були написані усіма одночасно працівниками, в тому числі і ним і при цьому жодного разу, ОСОБА_4 не був присутній та відповідно ніяких коштів по розписці не передавалося взагалі йому. Належної первинної бухгалтерської документації на відвантажений товар не було та після звільнення почали вимагати оплату від фірм та підприємців, які здійснюють роздрібну торгівлю, в тому числі і з нього, шляхом написання розписки. Просив, в задоволенні позовних вимог відмовити та застосувати позовну давність до первинного позову поданого ОСОБА_4

28.02.2018 року відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.03.2018 року було прийнято до розгляду з первинним позовом і вказану зустрічну позовну заяву.

ОСОБА_2 вимоги зустрічного позову мотивує тим, що він у період з 26.12.2012р. по 19.12.2013р. знаходився в трудових відносинах із позивачем, який зареєстрований, як суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець. В його обов»язки входило здійснення реалізації автомобільних аксесуарів та слюсарних інструментів ТОВ «ВІТОЛ» (код ЄДРПОУ 32178897; місцезнаходження: 65005, Одеська область м. Одеса вул. Дальницька, 43/15; сайт в мережі Інтернет - http://vitol.com.ua/) та партнерів, тобто він працював на посаді торгового представника у Чернівецькому регіоні, здійснював реалізацію товарів із іншими торговими представниками і партнерами ТОВ «ВІТОЛ», як TOB «ОВІ Дистрібюшн» (код ЄДРПОУ: 39188812, адреса: 65005 м. Одеса, вул. Дальницька, 43/15), а саме з 20.01.2014р. по 19.05.2014р., ТOB «Прокар Трейдінг», ЄДРПОУ 39188812, (юридична адреса: 65005, ОСОБА_5, вул.Дальницька, 43/15) - з 20.05.2014 р. по 13.06.2017р. Вказує, що до його посадових обов’язків входило розповсюдження продукції ТОВ «ВІТОЛ»: автоаксесуарів та слюсарних інструментів серед юридичних осіб та підприємців, які здійснювали роздрібну торгівлю вказаною продукцією на території Чернівецької області; відвантажена продукція, як правило, не обліковувалася в офіційних бухгалтерських документах, належні накладні не виписувалися, а товарно-матеріальні цінності передавалися працівникам без обліково. Зазначає, що із посадовою інструкцією його не ознайомлювали (йому не відомо чи розроблялася вона взагалі), до його посадових обов’язків входило розповсюдження продукції ТОВ «ВІТОЛ» з наступним отриманням коштів за реалізовану продукцію та їх подальшою передачею в бухгалтерію в м. Хмельницький. Договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих для зберігання або для інших цілей між ним та його роботодавцями, а саме, реалі заторами, торговими представниками та партнерами ТОВ «ВІТОЛ» - не укладався. Посилається на те, що майно і інші цінності не одержувалися ним під звіт, а згідно разовою довіреністю та із метою забезпечення повернення коштів за відвантажену продукцію, постачальник вимагав від торгових представників по кожному регіону, та у водіїв і працівників складу, офісних менеджерів написання боргових розписок на суму дебіторської заборгованості. Розписки працівниками були написані під погрозою звільнення з посади та психологічним тиском в офісі м. Хмельницький; зразок боргової розписки та суми дебіторської заборгованості, на які потрібно було написати розписки, пересилався в м. Хмельницький в електронній формі. Він в період перебування у трудових відносинах із ОСОБА_4, боргова розписка ним була написана на суму всього на суму 908.061,70 грн., саме вказана сума і є підставою позовних вимог. Жодного разу при написанні розписок, ОСОБА_4 не був присутній та ніяких коштів по розписці йому не передавалися взагалі. Посилається на те, що після його звільнення, 14.06.2017 року, на нього почався психологічний тиск, в тому числі від позивача, щодо відвантаженої в Чернівецькій регіон продукції ТОВ «ВІТОЛ» та оскільки належної первинної бухгалтерської документації на відвантажений товар не було, почали вимагати оплату від фірм та підприємців, які здійснюють роздрібну торгівлі. Зазначає, що боргова розписка на суму 908061,70 грн. є фіктивною, не реальною та безгрошовою, оскільки грошові кошти по вказаній розписці ОСОБА_4 ніколи не передавалися, а розписка була написана з іншою метою, ніж в ній зазначено. Вважає, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Просить, визнати договір позики, укладений між ним та відповідачем (за зустрічним позовом) на підтвердження якого складено розписку на суму 908061,70 грн. – недійсним та стягнути судові витрати.

Позивачем ОСОБА_4 12.03.2018 року суду надано відповідь на відзив відповідача, за обставинами якого, зустрічні позовні вимоги не визнав, вважає, що ОСОБА_2 самостійно, власноручно вказав у розписці про отримання ним грошових коштів і відсутності, при цьому, будь - яких претензій. Вказує, що він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з приводу повернення коштів, проте останній не реагував на його звернення і не здійснював ніяких дій по поверненню коштів. Зазначає, що строки позовної давності ним не пропущено, оскільки про порушені ним пава він дізнався 31.08.2017 року. Просить позовні вимоги за первинним позовом задовольнити, в зустрічному позові відповідачу відмовити.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 в судове засідання повторно, при визнання його явки в судове засідання обов»язковою не з’явився, про дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином, від останнього до суду поступила заява із клопотанням справу розглянути у його відсутність, заявлені ним позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та в його інтересах представник ОСОБА_3 в судовому засіданні первинні позовні вимоги ОСОБА_4 до нього заявлені про стягнення грошових коштів за договором позики не визнав; просили відмовити в задоволенні позову.

У наданих суду відповідно поясненнях як ОСОБА_2 М,М. так і його представник на обставини зазначені у відзиві; зустрічні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін з»явившихся в судове засідання, доповнення до пояснення відповідача (за первинним і позивачем за зустрічним позовом) ОСОБА_2 представника ОСОБА_3, покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються первинні позовні вимоги, зустрічні вимоги; доводи відзивів і відповіді на відзив, об’єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених вимог, суд зважає на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом, належними доказами по справі установлено, за розпискою про отримання грошових коштів (договір позики), наданої в копії позивачем, вбачається, що між ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_4 ніби – то передав ОСОБА_2 М,М. грошові кошти у розмірі 908.061,70 грн. (а.с.17).

Позивач ОСОБА_4 звертався до ОСОБА_2 01.08.2017 року з вимогою про повернення коштів за розпискою (а.с.15).

Згідно трудової книжки АС №320589, відповідача (позивача за зустрічним позовом), ОСОБА_2 з 26.11.2012р. по 19.12.2013р. перебував в трудових відносинах із ТОВ «ВІТОЛ» де працював позивач, та був зареєстрований, як суб’єкт підприємницької діяльності, згідно трудового договору №15301207460 від 26.11.2012 року, на посаді торгівельного представника та був звільнений за власним бажанням на підставі трудового договору №15301207460 від 19.12.2013 року (а.с.48-49).

Судом установлено, що ОСОБА_4 являється фізичною особою підприємцем, згідно кодів КВЕД, займається неспеціалізованою оптовою торгівлею, роздрібною торгівлею іграми та іграшками в спеціалізованих магазинах, роздрібною торгівлею іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, роздрібною торгівлею з лотків і на ринках іншими товарами, неспеціалізованою оптовою торгівлею (а.с.50).

Також, згідно копій розписок про отримання грошових коштів між ФОП ОСОБА_4 та громадянами ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12В, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_21, ОСОБА_22 видно, що останніми такі розписки були написані на ім.»я ОСОБА_4 (а.с.51-75), проте як зазначили відповідно у наданих суду поясненнях, вказані свідки, вони перебуваючи в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 підприємства ТОВ ОСОБА_19, також, разом з ОСОБА_2 здійснювали реалізацію автомобільних аксесуарів та слюсарних інструментів ТОВ «ВІТОЛ та партнерів та з метою забезпечення повернення коштів за відвантажену продукцію постачальник вимагав від них розписки із різними сумами коштів, і всі вони писали такі розписки та надсилали на м. Хмельницький.

Так, свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він перебуваючи в трудових відносинах з позивачем ФОП ОСОБА_4 здійснював реалізацію автоаксесуарів та слюсарних інструментів ТОВ «ВІТОЛ» та партнерів. Відвантажена продукція, як правило, не обліковувалася в офіційних бухгалтерських документах, накладні не виписувалися. Договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих для зберігання або для інших цілей між ними та його роботодавцями не укладався. Майно та інші цінності не одержувалися під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. З метою забезпечення повернення коштів за відвантажену продукцію постачальник вимагав від нього та інших працівників розписки із різними сумами коштів про отримання позики, і всі вони писали такі розписки та надсилали на м. Хмельницький, такі розписки неодноразово писав також і ОСОБА_2 Зазначені розписки були ніби - то страхуванням на випадок матеріальної відповідальності. Розписку писали на ім’я ОСОБА_4, самого ОСОБА_4 ніколи не бачили. На них психологічно тиснули, залякували звільненням з роботи у разі не написання розписки. Йому та іншим працівникам надавався шаблон розписки та відповідно кожного дані і усі разом писали розписки. Ніяких коштів ні він, ні інші працівники, в тому числі і ОСОБА_2 не отримували. В бухгалтерії ОСОБА_4 велася чорна бухгалтерія, а недостачу «розкидували» на розписки працівникам. Під час написання розписок, ОСОБА_4 не був присутній, розписки кожного працівника, в тому числі і ОСОБА_2 сканували та направляли по електронній пошті на офіс ОСОБА_23.

Аналогічні покази в судовому засіданні надали і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 В показаннях відповідно, свідки зазначали, що число при написанні розписок їм вказували не проставляти.

Вимогами ст. 1047 ч. 2 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позиції ВСУ в наведеній постанові, чітко визначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка, як документ, що підтверджує борговезобов'язаннямає містити умови от-римання позичальником вборг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Оскільки розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про повернення коштів, суд вважає, що договору позики укладено не було.

Суд, виходячи з з»ясованих обставин справи і досліджених доказів в їх сукупності, вважає, що розписка, написана ОСОБА_2 на ім.»я ОСОБА_4 не є правочином у розумінні вимог ст. 202 ЦК України. Дана розписка містить лише посилання на отримання відповідачем грошових коштів, фактично гроші ОСОБА_2 від ОСОБА_4 отримані не були; про дане підтвердили в судовому засіданні вищеозначені свідки.

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Положеннями ст.1046 ч. 1 ЦК України, чітко визначено, що за договором позик, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а таких умов розписка не містить, а саме, в розписці не вказано про повернення коштів ОСОБА_4 і не вказано строк повернення коштів. Отже, написана ОСОБА_2 розписка не є борговою, оскільки не містить в собі жодних зобов’зань, і за своєю правовою природою не породжує правовідносини, що могли б виникнути, виходячи з договору позики.

Крім того, розписка взагалі не містить точної дати, місця її написання та зобов’язання відповідно до норм ст.1046 ЦК України, що свідчить про недотримання письмової форми договору позики, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику та зобов’язання у поверненні коштів. Вимогами вказано статті ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, розписка (договір позики), яка є підставою позову ОСОБА_4 не підтверджує факту передачі ним відповідачу ОСОБА_2 коштів, що в ній вказані, а відповідачем отримання коштів від позивача, є безгрошовим та в силу ст.1046, 640 ЦК України є договором неукладеним, а тому позовні вимоги про стягнення грошових коштів за договором позики не грунтуються на законі та в задоволенні слід відмовити.

Згідно статей 1046-1050 ЦК України позов про стягнення боргу за договором позики може бути задоволений за умови факту передачі коштів. Як зазначено у Постанові Верховного суду України від 02.07.2014 року №6-79цс14, у разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердила той факт, що ніяких грошових коштів ОСОБА_4 ОСОБА_2 М,М. не передавав, її свідком зобов»язали бути як і ОСОБА_20, а фактично кошти не передавалися і вона як і ОСОБА_2 М,М. під тиском звільнення з посади підтвердила в розписці факт передачі коштів.

Зазначені обставини свідчать про безгрошовість даної розписки.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду України від 18.09.2013р. №6-63 цс13 ).

Що стосується позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним суд виходячи з з»ясованих в судовому засіданні обставин і досліджених доказів в їх сукупності, показів свідків вищеозначених, приходить до наступного. Законодавцем визначено, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту укладення договору…. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 24.02.2016 р. по справі № 6-50цс16 та правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі№6-2789цс16.

Як вбачається зі змісту ст. 203 ч. 1-5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 216 ч.1 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Постановою звернуто увагу на необхідність правильно визначати момент вчинення правочину (ст. 205 - 210, 640 ЦК тощо). Згідно ч.2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. За положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.

Враховуючи те, що зміст розписки позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 не відображав дійсну волю позивача, відносини між сторонами по розписці про отримання грошових коштів (договору позики) між позивачем (за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на суму 908061,70 грн. є фіктивним правочином, оскільки, жодною з сторін не було вчинено фактичних дій та волі сторін договору, спрямованих на реальне виконання укладеного правочину, тобто без наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Ст. 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 233 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка відповідач-позивач ОСОБА_2 М,М. показав суду, що дійсно писав розписку на ім.»я ОСОБА_4, в якій не вказано дату її написання, однак грошей не отримував, а сама розписка була написана ним під погрозами звільнення та психологічним тиском.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що волевиявлення ОСОБА_2 при укладенні договору позики (без дати укладення), не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, а правочин ним було вчинено проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку другої сторони, фактична передача грошових коштів не відбулась, отже є всі підстави вважати правочин недійсним.

В судовому засіданні належними та допустимими доказами на підтвердження зустрічних позовних вимог щодо недійсності вчиненого правочину на думку суду доведено обґрунтованість даних вимог.

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У справі ЄСПЛ «Preda and Dardari v. Italy» (1999) [16] зазначено, що метою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, для зловживання правами. У кількох справах, які стосувалися зловживань заявниками своїми правами, передбаченими ст. 10 Конвенції, ЄСПЛ постановлював, що зловживання правом має місце і тоді, коли не лише порушуються важливі цінності демократії, а й власне дух Конвенції. Зокрема, у рішенні у справі «Witzsch v. Germany» (2005) було зазначено, що ця стаття має на меті запобігання поширенню таких ідей, які «суперечать тексту та духові Конвенції». Тому в юрисдикційній діяльності підлягає врахуванню те, що суд не є засобом сторін у досягненні їх інтересів, які не охороняються законом, і не повинен толерувати зловживання сторонами їх правами

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики слід відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним підлягають до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 231, 1046, 1047, 1051 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України; ст. 3, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, УХВАЛИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, зокрема: в стягненні з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5 вул ОСОБА_24 (колишня Червоноармійська) буд.63 корпус «А» кв.77, паспорт серії КР №046948 виданий 06.05.1996 року Заставнівським РВ УМВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії КК №169638, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7, заборгованість за договором позики у розмірі 908.061,70 грн.; стягненні з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5 вул ОСОБА_24 (колишня Червоноармійська) буд.63 корпус «А» кв.77, паспорт серії КР №046948 виданий 06.05.1996 року Заставнівським РВ УМВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії КК №169638, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7, витрати на оплату судового збору в розмірі 8000,00 грн. - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним – задовольнити.

Визнати договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, на підтвердження якого складено розписку на суму 908061,70 грн. – недійсним.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, мешканця 67800 смт. Овідіополь вул. Є.Колісниченка, 69 Овідіопольського району Одеської області, ІПН НОМЕР_1 на користь позивача (за зустрічним позовом) ОСОБА_2, мешканця 58001 м. Чернівці вул. Червоноармійська, 63 «А»/77, ІПН НОМЕР_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом 30 - ти днів з дня його проголошення, а особами як і не були присутні при проголошенні рішення в той же термін з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 26.12.2018 року.

Суддя: Слободян Г.М.