Решение № 78900628, 29.11.2018, Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 600/1110/17

Справа № 2/600/314/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого судді – Гриновець О.Б.,

з участю: секретаря судового засідання – Липної О.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у залі суду в смт. Козова цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до Дибщенської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на житловий будинок після смерті спадкодавця,

в с т а н о в и в:

представник позивача – ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про визнання за ОСОБА_1 права власності на ? житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що розташований в с. Дибще по вул. Лесі Українки, 8, Козівського району Тернопільської області.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що його батькові – ОСОБА_3 належав житловий будинок – колишній колгоспний двір, який складався із 2-х членів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Батько позивача – ОСОБА_3 помер 15.05.1999 року, а мати позивача – ОСОБА_4 померла 23.11.2016 року. За життя батько ОСОБА_3 розпорядився своїм майном та склав заповіт, за яким все належне на час смерті майно заповів ОСОБА_5 та ОСОБА_1. Зазначає, що після смерті батька він вступив в управління спадковим майном та звернулася в Козівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак йому було відмовлено у зв’язку з тим, що питання спадкування колгоспного двору вирішується виключно в судовому порядку. На даний час, позивач бажає оформити право власності на вказаний будинок, тому просить у судовому порядку визнати його власником ? житлового будинку на відповідну частину господарських будівель, що розташований на вул. Лесі Українки, 8 в с. Дибще Козівського району Тернопільської області.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 04.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено у попереднє судове засідання.

Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку про необхідність продовження розгляду справи за правилами ЦПК України в редакції закону №2147-VIII від 03.10.2017 року.

Позивач та його представник у підготовче засідання не з’явилися, однак представник позивача подав заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити та справу слухати у їхній відсутності без застосування технічних засобів.

Представник Дибщенської сільської ради Козівського району Тернопільської області подав відзив на позов, згідно якого позов визнає та не заперечує проти задоволення позовних вимог, просить справу слухати у його відсутності.

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч.3 ст.200 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Визнання позову відповідачем та третьою особою не суперечить закону і не порушує чиї-небудь права або законні інтереси.

Судом встановлено, що 14.12.1987 року ОСОБА_3 як голові колгоспного двору видано свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок, що розташований на вул. Лесі Українки, 8 в с. Дибще Козівського району Тернопільської області. Згідно вказаного свідоцтва колгоспний двір складався із 2 (двох) членів (а.с.13)

Відповідно до виписки з погосподарської книги станом на 15.04.1991 року, виданої Дибщенською сільською радою Козівського району Тернопільської області членами колгоспного двору були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.14).

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Пунктом 6 (абзаци а, б) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року) визначено, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Враховуючи те, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то кожному із них фактично належить ? частина колгоспного двору.

15.05.1999 року помер ОСОБА_3 у віці 77 років, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії I-ИД №222840 від 17.05.1999 року (а.с.8).

23.11.2016 року померла мати ОСОБА_6 у віці 88 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії I-ИД №216914 від 24.11.2016 року (а.с.10).

27.09.1996 року ОСОБА_3 розпорядився своїм майном та склав заповіт, згідно якого житловий та господарський будинок, літню кухню, що розташовані на вул. Лесі Українки, 8 в с. Дибще Козівського району Тернопільської області заповів ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частинах. Вказаний заповіт був посвідчений 27.09.1996 року секретарем виконкому Дибщенської сільської ради Козівського району Тернопільської області (а.с.9).

20.10.2017 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії так як відповідно до ст. 47 Закону України «Про нотаріат» для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства (а.с.17).

Вказані вище обставини учасниками справи не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12, 89 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися в момент його смерті.

Згідно ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 помер, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, відмови від прийняття спадщини не заявляв, в належному порядку прийняв спадщину, виходячи з приписів п.1 ч.2 ст.16 ЦК України суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_1 право власності на ? житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що розташовані на вул. Лесі Українки, 8 в с. Дибще Козівського району Тернопільської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до Дибщенської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на житловий будинок після смерті спадкодавця – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що розташований на вул. Лесі Українки, 8 в с. Дибще Козівського району Тернопільської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1; дані паспорта: серія МС №668931.

Відповідач – Дибщенська сільська рада Козівського району Тернопільської області; місцезнаходження: с. Дибще, Козівський район, Тернопільська область; код ЄДРПОУ – відомості відсутні.

Дата складення повного судового рішення – 10 грудня 2018 року.

Суддя О.Б.Гриновець