Решение № 78842926, 08.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 квітня 2018 року №Ф-3204-17/62.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувана вимога передбачає виконання нею обов'язку зі сплати штрафу, визначеного за наслідками безпідставно донарахованої органом ДФС заборгованості, що зобов'язує її на вчинення дій, які за законом остання не зобов'язана вчиняти, виходячи з чого вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05 квітня 2018 року № Ф-3204-17/62 суперечить вимогам діючого законодавства. Виходячи з вищевказаного, оскаржувана вимога грубо порушує її законні права та охоронювані законом інтереси. Позивач не погоджується із висновками відповідача, викладеними у вимозі про сплату боргу в сумі 10 549,08 грн. та вважає, що відповідач, при її складанні та винесенні, припустився порушень норм чинного законодавства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 року прийнято позовну заяву до провадження, відкрито провадження по справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасовано в частині закриття судом провадження у справі №804/3145/18 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного розподілу справ дану справу передано судді 11.10.2018 року.

Ухвалою суду від 12.10.2018 року прийнято до провадження справу, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про місце та час його проведення був повідомлений належним чином. В поданому відзиву відповідача на позов він зазначив, що із витягів ІКПП вбачається, що згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.03.2018 року складає 10 549,08 грн. Тому Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3204-17/62 від 05.04.2018 року, відповідно до вимог чинного законодавства. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, а справу розглядати без участі його представника.

До суду від представника позивача також надійшла заява, в якій він заявлений позов підтримав та просив розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження з урахуванням акту передання-прийому наданих юридичних послуг.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку з 09.01.2008 року у ДПІ в Шевченківському районі м.Дніпра.

05.04.2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформована вимога №Ф-3204-17/62 від про сплату боргу (недоїмки), з якої вбачається, що станом на 28.02.2018 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску (недоїмка) становить 10 549,08 грн.

Правомірність та обґрунтованість вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3204-17/62 від 12.01.2018 року є предметом спору, який переданий на вирішення суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.153. пункту 14.1. статті 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт14.1.175. пункту 14.1. статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 576 (в редакції чинній на час винесення спірної податкової вимоги), податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.

Пунктом 59.1. статті 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі – Закон №2464-VI ) рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року (далі – Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі: актів документальних перевірок; звітів платника про нарахування єдиного внеску; облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Так, оскаржувана вимога не містить інформації про підставу виникнення недоїмки. З індивідуальної картки платника податку вбачається, що недоїмка у розмірі 10 549,08 грн. рахується за позивачем з 14.03.2018 року.

Відповідачем надано суду витяг з індивідуальної картки платника про відкликання вимоги №3204-17 від 05.04.2018 року у зв’язку з погашенням недоїмки 04.06.2018 року, проте жодної інформації щодо здійснення оплати суду надано не було.

В індивідуальній картці платника податку вказано на зменшення 04.06.2018 року у розмірі 10 549,08 грн. у зв’язку з “Виключ. з обліку донарахованої ШС ЄВ в зв. запізн. надходж. ухвали суду (акт мин.р.) Судова ухвала із виключенням сум із КОР №804/2731/17 від 13.02.2018 року”.

Відповідно до пункту 60.1. статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;

60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Відповідачем не надано суду інформації на підставі якого підпункту пункту 60.1. статті 60 ПК України відкликано оскаржувану податкову вимогу.

Аналізуючи кожну з підстав для відкликання вимоги та встановлені обставини справи суд зазначає наступне.

Підпункт 60.1.1. пункту 60.1. статті 60 ПК України не є підставою для відкликання оскаржуваної вимоги, оскільки ні позивач, ні відповідач самостійно не погашали суму недоїмки у розмірі 10 549,08 грн.

Підпункт 60.1.2. пункту 60.1. статті 60 ПК України також не є підставою для відкликання оскаржуваної вимоги, оскільки відповідачем не скасовувалось раніше прийняте рішення про нарахування суми єдиного внеску та не приймалось рішення про скасування оскаржуваної податкової вимоги.

Відповідно до підпункту 60.1.3. пункту 60.1 статті 60 ПК України відповідачем не приймалось рішення про зменшення нарахованої суми єдиного внеску раніше прийнятого рішення або суми недоїмки, визначеної в податковій вимозі.

Підпункти 60.1.4. та 60.1.5. пункту 60.1. статті 60 ПК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки:

- у оскаржувані податковій вимозі не зазначено підставу виникнення недоїмки, внаслідок чого не вбачається взаємного зв’язку між скасуванням рішенням суду рішення №0005231303 від 20.04.2017 року (яким позивачу донараховано 112 008,07 грн. єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та застосовано штраф у розмірі 17 032,28 грн.) та сумою недоїмки у розмірі 10 549,08 грн., яка зазначена у спірній вимозі;

- постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі 804/2731/17, якою скасовано рішення №0005231303 від 20.04.2017 року набрала законної сили 23.08.2017 року. Представник ГУ ДФС у Дніпропетровській області був присутній у судовому засіданні. Проте, до індивідуальної картки платника податків жодної інформації щодо зменшення донарахованого єдиного внеску у розмірі 112 008,07 грн. та штрафу у розмірі 17 032,28 грн. на підставі зазначеного судового рішення в період з 23.08.2017 року по час звернення до суду з цим позовом, внесено не було;

- на час розгляду ДФС України скарги позивача на податкову вимогу, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі 804/2731/17 від 23.08.2017 року та постанова Верховного Суду від 13.02.2018 року були чинними, проте це не вплинуло на рішення ДФС України від 26.04.2018 року про відмову в задоволенні скарги позивача та залишення оскаржуваної вимоги в силі. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність взаємного зв’язку між скасованим рішення №0005231303 від 20.04.2017 року про визначення єдиного внеску та застосування штрафної санкції та оскаржуваною вимогою.

Таким чином, суд не вбачає доказів відкликання оскаржуваної вимоги та за наслідком розгляду справи та не вбачає законних підстав для визначення позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 10 549,08 грн.

Відповідачем не доведено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3204-17/62 від 06.03.2018 року прийнята з порушенням норм чинного законодавства.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, враховуючи недоведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваної вимоги та недоведеності відповідачем наявності підстав для її відкликання, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 13 тис.грн., що документально підтверджується договором від 02.05.2018 року, укладеного між Адвокатським бюро ОСОБА_2 “Бі Ей Сеп-Груп” в особі адвоката ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 12-рд/215/3/2018, на виконання якого позивачем, сплачено 13 тис.грн., що підтверджується актами передання-прийому наданих юридичних послуг від 02.05.2018 року, 19.07.2018 року та 08.11.2018 року.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції станом на час прийняття рішення по справі) встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць установлено у розмірі з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 704,80 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За таких обставин суд доходить висновку, що оцінка наданої юридичної допомоги має обраховуватися наступним способом: 704,80 * 8 год. (складання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та апеляційної скарги на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду) + 704,80 * 2 (участь в судових засіданнях) = 7 048 грн., а також судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області від 05.04.2018 року №Ф-3204-17/62.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7 752,80 грн., з яких 704,80 грн. судовий збір та 7 048 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя Кучма К.С.