Решение № 78418243, 06.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 року № 826/494/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів головуючої судді Кузьменко А.І., суддів: Добрівської Н.А., Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа Фонд соціального страхування України

про визнання протиправною та скасування постанови в частині

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), третя особа - Фонд соціального страхування України (далі по тексту - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати частину 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053, як винесену без врахування даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики;

- зобов'язати відповідача затверджувати коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта зростання середньої заробітної плати в попередньому календарному році на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, у розмірі, який вираховується як ділення розміру середньомісячної заробітної плати в попередньому календарному році на розмір середньомісячної заробітної плати в році, що передує попередньому;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27 грудня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей», частиною 1 якої затвердив коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 01 березня 2018 року у розмірі 1,2.

На думку позивача, затвердження такого коефіцієнту є протиправним та таким, що не відповідає частині 2 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Тобто, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач лише затверджує коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим на підставі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати, який йому надає орган статистики України, а в оскаржуваній постанові Кабінет Міністрів України достроково затвердив коефіцієнт такого перерахунку у розмірі 1,2 станом на 27 грудня 2017 року, в той час, як Державна служба статистики України оприлюднила лише дані по середніх заробітних платах в Україні на жовтень 2017 року.

Крім того, у позовній заяві вказано, що за час функціонування Фонду середньомісячна заробітна плата з 2001 року (311,08 грн) по 2017 рік (7104 грн) зросла у 22,84 рази, в той час як щомісячні страхові виплати, які за Законом України №1105-14 і його попередніх редакціях мали б збільшуватися відповідно до зростання середньої заробітної плати, за цей час з коефіцієнтами перерахунку збільшились лише у 11,41 рази.

Враховуючи те, що позивач є інвалідом трудового каліцтва ІІ групи та перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України, як потерпілий, одержує щомісячні страхові виплати, останній вважає, що пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053 безпосередньо порушує його права.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей», відповідач діяв в порядок та спосіб, визначених законодавством України.

Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що частина 2 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV є загальною нормою, яка діє до 01 січня 2021 року, після чого частину 2 статті 37 цього Закону буде викладено у новій редакції згідно з підпунктом 13 пункту 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.

В той же час, як вказано у відзиві на позовну заяву, відповідно до частини 1 пункту 10 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «у 2018-2020 роках перерахування сум щомісячних страхових виплат проводиться з 1 березня, за умови зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати (за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики), відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України.»

На думку відповідача, вказана вище спеціальна норма Закону, яка визначає особливості правового регулювання умов перерахування сум страхових виплат в певний період часу, визначає підстави перерахування - зростання середньої заробітної плати за даними органу статистики та розмір коефіцієнту перерахування - затверджується Кабінетом Міністром України.

Таким чином, як вказує представник відповідача, Уряд в період 2018 - 2020 років, визначаючи коефіцієнт перерахунку сум щомісячних страхових виплат, не має підстав щодо пропорційності розміру коефіцієнту перерахунку до розміру зміни середньої заробітної плати.

Стосовно позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача затверджувати коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта зростання середньої заробітної плати в попередньому календарному році на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, у розмірі, який вираховується як ділення розміру середньомісячної заробітної плати в попередньому календарному році на розмір середньомісячної заробітної плати в році, що передує попередньому, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що за своєю правовою природою визначення розміру коефіцієнту перерахунку є дискреційним повноваженням Уряду.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач надав суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій послався на те, що доводи, викладені відповідачем не спростовують предмету позову з огляду на те, що частиною 2 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено саме затвердження Кабінетом Міністрів України коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, а не його встановлення.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що затверджуючи коефіцієнт перерахунку сум щомісячних страхових виплат, Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах та спосіб, передбачені законодавством України, а тому підстав для задоволення позовних вимог, на думку представника третьої особи, не має.

У своїх додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що данні центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики про фактичне зростання середньої заробітної плати є не лише підставою для перерахунку сум, а й водночас підставою для встановлення і затвердження відповідного коефіцієнту такого перерахунку.

Стосовно дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України позивач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №816/591/15-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2018 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 березня 2018 року для розгляду адміністративної справи №826/494/18 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Кузьменко А.І., судді Маруліна Л.О., Добрівська Н.А.

В судове засідання 05 квітня 2018 року жодна зі сторін не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від позивача на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, з урахуванням клопотання позивача та неявки інших учасників справи, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV), страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України.

Страхові виплати відповідно до вимог діючого законодавства України виплачуються щомісячно відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи внаслідок трудового каліцтва згідно акту Н-1 від 16 квітня 2001 року та отримує щомісячні страхові виплати, що підтверджується наданою суду копією пенсійного посвідчення №2270904252 та довідкою Кропивницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області від 29 січня 2018 року №13.7.02-25-110. Тобто, позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей».

Не погоджуючись із затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053 розміром коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня 2018 року та вважаючи такий розмір передчасним, зокрема, у зв'язку з відсутністю даних Державної служби статистики України щодо середньої заробітної плати за 2017 рік, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення зокрема політики у сфері соціального захисту.

Так, у відповідності до частини 1 статті 37 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім'ї померлого.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.

В той же час, підпунктом 15 пункту 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, який набрав чинності, внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, зокрема, до пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення», який викладено в такій редакції:

« 10. У 2018-2020 роках перерахування сум щомісячних страхових виплат проводиться з 1 березня, за умови зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати (за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики), відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

При проведенні перерахування з 1 березня 2018 року встановити новий розмір щомісячної страхової виплати потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у яких розмір такої виплати менший за розмір мінімальної заробітної плати у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності, на рівні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року, з урахуванням ступеня втрати працездатності.

Визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає».

Наведене в сукупності свідчить про те, що при здійсненні перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей з 01 березня поточного року застосуванню підлягають не лише положення частини 2 статті 37 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, які містять загальні норми щодо випадків, коли таке перерахування здійснюється, але й пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, який визначає умови, за яких перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей має відбуватися у 2018-2020 роках, зокрема, зростання середньої заробітної плати за даними органу статистики та затверджений Кабінетом Міністрів України розмір коефіцієнту перерахування.

Суд звертає увагу, що зазначені вище положення пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України ««Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV неконституційними не визнавалися та є чинними.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей» (далі по тексту - Постанова №1053) на виконання вимог статті 37 та пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, затверджено коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня 2018 року у розмірі 1,2.

Затвердження з 01 березня 2018 року коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат Кабінетом Міністрів України повністю узгоджується з наданими останньому повноваженнями відповідно до Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

При цьому, суд також звертає увагу й на те, що Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV не визначено конкретного органу, який має розраховувати коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат, який в подальшому має бути затверджений Кабінетом Міністрів України, а дані центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики щодо можливого зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати є лише підставою для здійснення перерахування сум щомісячних страхових виплат відповідно до коефіцієнту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що оскаржуючи пункт 1 Постанови № 1053, ОСОБА_1 не оскаржує процедуру прийняття самої Постанови №1053, а оскаржує виключно невідповідність, на його думку, положень пункту 1 вимогам Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, а тому, суд дійшов висновку про недоцільність розгляду питання щодо дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття нормативно - правового акта під час вирішення даної адміністративної справи по суті.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03 жовтня 1997 року зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що при прийнятті постанови від 27 грудня 2017 року № 1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей», зокрема, пункту 1 Постанови № 1053, та затверджуючи розмір коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат у розмірі 1,2, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, а правові підстави для скасування положень пункту 1 цієї постанови відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачами доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України,а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуюча суддя - А.І. Кузьменко

Судді: Н.А. Добрівська

Л.О. Маруліна