Решение № 78354574, 05.12.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 р.м. ХерсонСправа № 540/2173/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату пенсії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області, Головне управління), у якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року; зобов'язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здобув право на отримання державної пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видане Пенсійним фондом України. Раніше він був зареєстрований та постійно проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, де перебував на обліку у місцевому органі ПФУ та отримував пенсію. У зв’язку з проведенням АТО та з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. У зв’язку із цими обставинами позивач у вересні 2014 року звернувся до УПФУ в м. Херсоні (в подальшому - Головного управління Пенсійного фонду України Херсонської області) із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Із цього часу позивачу було поновлене пенсійне забезпечення, але починаючи з квітня 2017 року без правових підстав відповідач припинив виплату пенсії. Посилаючись на норми Конституції України, пенсійного законодавства, позивач вважає, що припинення виплати йому пенсії є незаконним та порушує його права. Із вказаних підстав просить суд повністю задовольнити позов.

25 жовтня 2018 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк на усунення її недоліків.

06 листопада 2018 року провадження у справі відкрито, згідно приписів ст. 263 КАС України, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

22 листопада 2018 року до суду подано відзив на позовну заяву.

Відповідач не погоджується із позицією, викладеною у позові, з огляду на наступні обставини. Так, протоколом Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської у м. Херсоні ради від 12 грудня 2017 року № 72 гр. ОСОБА_1 було відмовлено в подовженні виплати пенсії з 01 квітня 2017 року на підставі п. 12 Порядку, затвердженого постановою Кабміну від 08 червня 2016 року № 365, у зв’язку із встановленим фактом відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. Відповідач вказує на те, що в його діях відсутні ознаки протиправності, оскільки Головне управління не мало підстав для поновлення пенсії позивачу. Відповідач може нарахувати і виплатити пенсію позивачу виключно за наявності його заяви та на підставі рішення Комісії. Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивачем порушено шестимісячний термін звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України, так як позивачу було відомо про припинення виплати пенсії ще з квітня 2017 року, проте він звернувся до суду лише 17 жовтня 2018 року.

Спірні правовідносини стосуються поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії як внутрішньо переміщеній особі.

Позивач вважає, що припинення виплати йому пенсії є незаконним та порушує його права.

Відповідач вважає, що позивач не має права на отримання пенсійних виплат як внутрішньо переміщена особа, оскільки не знаходиться за зареєстрованим місцем проживання, що встановлено рішенням відповідної Комісії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та застосовує такі норми законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2, виданий Єнакіївським МВ УМВС України в Донецькій області 15.11.2000р. є отримувачем пенсії за віком.

У квітні 2014 році на території постійного місця проживання позивача - м. Донецьк, розпочалася антитерористична операція, яка продовжується по сьогодні (Наказ Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Юнокомунарівськ, Донецької області) до м. Херсон, 73000, Бериславське шосе, 6, кв. 121, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 лютого 2015 року № НОМЕР_3.

Виплата пенсії припинена з 01 квітня 2017 року розпорядженням відповідача, прийнятим на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при управлінні праці та соціального захисту населення, витяг із протоколу №72 від 12 грудня 2017 року.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття рішення про припинення соціальних виплат та виплати пенсії позивачу стало встановлення того, що позивач не проживає за адресою зареєстрованого місця перебування.

Не погодившись із припиненням виплати пенсії за віком позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 49 Закону № 1058 визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першої цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) у разі смерті пенсіонера;

3) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4) в інших випадках, передбачених законом.

Вказаний перелік є виключним.

З аналізу зазначених норм Закону № 1058 слідує, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Отже, спеціальним Законом не передбачено можливості припинення виплати пенсії у випадку встановлення відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Оскільки виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058, суд дійшов висновку про неправомірність таких дій відповідача.

Посилання відповідача на постанову КМУ від 08 червня 2016 року № 365 є безпідставним, оскільки остання є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, в даному випадку Законом № 1058.

Суд зауважує, що при застосуванні норм права, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3 ст. 7 КАС України).

Крім того слід зазначити, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку з встановленням відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, у тому числі отримання пенсії.

Отже, встановивши обставини справи, які свідчать про те, що єдиною підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало рішення Комісії у зв’язку із встановленням відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, суд дійшов висновку, що у спірному випадку встановлено факт порушення відповідачем конституційного права позивача на соціальний захист.

Крім цього необхідно відмітити наступне.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідачем прийнято неправомірно рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2017 року в справі К/800/36238/17, рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у справі №805/402/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію (стаття 58 зазначеного Закону) він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Прийняття рішення начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів.

В межах спірних правовідносин негативні правові наслідки для позивача створює саме розпорядження відповідача про припинення виплати пенсії позивачу, а не дії або бездіяльність відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати пенсії ОСОБА_1; зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Щодо посилання відповідача на порушенням позивачем строків звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через встановлення відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування. Водночас, як свідчать копії з матеріалів пенсійної справи позивача, припинення виплати пенсії ОСОБА_1, не супроводжувалося припиненням її нарахування.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, доказів не нарахування пенсії після припинення її виплати до суду не надано, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, відтак суд не погоджується із доводами відповідача про порушення позивачем строку на звернення до суду із даним позовом, та наголошує на тому, що виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що має бути задоволеним повністю.

Судові витрати підлягають відшкодуванню відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, 73008, м. Херсон, Бериславське шосе, 28, кв. 6) пенсії з 01 квітня 2017 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) відновити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, 73008, м. Херсон, Бериславське шосе, 28, кв. 6) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, 73008, м. Херсон, Бериславське шосе, 28, кв. 6) сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні, вісімдесят копійок), шляхом безспірного списання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Гомельчук С.В.

кат. 10.2.4