Постановление суда № 78278607, 29.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

29.11.2018

Справа № 910/10084/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за заявою Державної судової адміністрації України

про виправлення помилки у виконавчому документі та поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання

за позовом

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

до

про

Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

стягнення заборгованості у розмірі 8 623 грн. 00 коп.

Представники:

від Позивача: не з’явились;

від Відповідача: не з’явились;

від Заявника: не з’явились;

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» про стягнення заборгованості у розмірі 8 623 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі №910/10084/16 у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Публічного акціонерного товариства “Златобанк” про стягнення заборгованості у розмірі 8 623 грн. 00 коп. відмовлено повністю. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

22.09.2016 року Господарським судом міста Києва на виконання рішення суду видано Наказ.

16.11.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) отримано від Державної судової адміністрації України заяву про виправлення помилки у виконавчому документі по справі №910/10084/16 та про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 року розгляд заяви Державної судової адміністрації України про виправлення помилки у виконавчому документі та про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання по справі №910/10084/16 призначено на 29.11.2018 року, повідомлено учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

В судове засідання 29.11.2018 року представники учасників судового процесу не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 23.11.2018 року уповноваженій особі Заявника ухвали суду від 19.11.2018 р. та відміткою про відправлення на ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 року у справі № 910/10084/16.

Відповідно до частини 3 статті 328 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Таким чином, неявка представників Сторін не перешкоджає розгляду заяви про виправлення помилки у судовому наказі.

Суд, розглянувши заяву Державної судової адміністрації України про виправлення помилки у виконавчому документі та про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання по справі №910/10084/16, приходить до висновку, що вказана Заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 338 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд вважає, що помилкою, яка може бути виправлена, слід вважати невірно зазначені на дату видачі відповідного наказу відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі №910/10084/16 у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Публічного акціонерного товариства “Златобанк” про стягнення заборгованості у розмірі 8 623 грн. 00 коп. відмовлено повністю. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

22.09.2016 року Господарським судом міста Києва на виконання рішення суду видано Наказ.

В обґрунтування поданої заяви про виправлення помилки у виконавчому документі по справі №910/10084/16 Державна судова адміністрація України зазначала, що наказ від 22.09.2016 року не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в частині стягувача та строку пред’явлення наказу до виконання.

Частиною 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 06.11.1991 року, яка діяла станом на дату винесення рішення у цій справі) встановлено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.

За приписами ч. 5 ст. 85 ГПК України (в редакції, яка діяла станом на дату винесення рішення у цій справі) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 02.08.2016 року у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 02.08.2016 року виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено Судом, у наказі від 22.09.2016 року по справі №910/10084/16 стягувачем за наказом зазначена Галицька об’єднана Державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35.), а строк пред’явлення виконавчого документа до стягнення один рік до 02 серпня 2017 року відповідно до положень норм Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 06.11.1991 року та Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла станом на момент набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі №910/10084/16.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що при виготовленні 22.09.2016 року наказу у справі №910/10084/16, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року, повний текст якого підписано 22.07.2016 р., яке набрало законної сили 02 серпня 2016 року, Судом не була допущена помилка, оскільки наказ був виданий у чіткій відповідності до норм чинного на той час законодавства України.

При цьому, Суд звертає увагу, що Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016 року, який містить вимоги щодо строків пред’явлення виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, - три місяці, а також визначення стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) Державної судової адміністрації України, набрав законної сили 05.10.2016 року, тобто після видачі Господарським судом міста Києва наказу у справі №910/10084/16.

За таких обставин, заява Державної судової адміністрації України про виправлення помилки у виконавчому документі по справі №910/10084/16 не підлягає задоволенню.

Що стосується заяви Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання по справі №910/10084/16, Суд зазначає.

Статтею 338 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ч. 1 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред’явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк (ч.2 ст. ст. 329 Господарського процесуального кодексу України).

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред'явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.

Відновлення пропущеного процесуального строку означає, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року по справі №910/10084/16, 22.09.2016 року видано Наказ.

Господарський суд міста Києва листом від 22.09.2016 року направив на адресу Галицької об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області направлено наказ №910/10084/16 на виконання.

Листом від 23.12.2016 року Галицька об’єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області повернула на адресу суду оригінал наказу №910/10084/16, оскільки виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до органів державної виконавчої служби, а не до державних податкових інспекцій.

Господарський суд міста Києва листом від 26.12.2016 направив на адресу Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції для вжиття заходів щодо забезпечення стягнення до Державного бюджету України судового збору оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 № 910/10084/16.

16.02.2018 до Господарського суду міста Києва від Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції надійшов супровідний лист № 35 від 13.12.2017 з приєднаного до нього постановою від 13.12.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу, мотивована відсутністю можливості у виконавця звернути стягнення на кошти боржника, з огляду на чітко встановлений законом порядок виконання рішень про стягнення судового збору з державного органу на користь Державного бюджету.

Листом від 21.02.2018 року на адресу Державної судової адміністрації України направлено для вжиття заходів щодо забезпечення стягнення до Державного бюджету України судового збору оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 № 910/10084/16.

Суд звертає увагу, що у зв’язку з набранням законної сили 05.10.2016 року Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016 року, Державна судова адміністрація України є стягувачем у справі №910/10084/16.

Згідно зі ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження” в редакції від 02.06.2016 року виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, Суд приходить до висновку, що строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року по справі № 910/10084/16 пропущений заявником з поважних причин.

При цьому, Суд звертає увагу, що відповідно до ст.45 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття Постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 910/7003/16) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття Постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 910/7003/16), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Також частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147-VIII передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147-VIII виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Вказаним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому, в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Доказів повного добровільного виконання боржником рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року по справі №910/10084/16 матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що відмова стягувачу в поновленні пропущеного процесуального строку фактично позбавить стягувача права на виконання рішення суду, яке набрало законної чинності, оскільки це суперечило б основоположному принципу обов’язковості виконання судових рішень.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, Суд приходить до висновку, що заява Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання по справі №910/10084/16 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 233, 234, 235, 328, 329 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Державної судової адміністрації України про виправлення помилки у виконавчому документі та про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання по справі №910/10084/16– задовольнити частково.

2. В задоволенні заяви Державної судової адміністрації України про виправлення помилки у виконавчому документі справі №910/10084/16 – відмовити.

3. Поновити строк для пред’явлення наказу Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року по справі №910/10084/16, яке набрало законної сили 02.08.2016 р.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата підписання та складання повного тексту ухвали: 29 листопада 2018 року.

Суддя О.В. Чинчин