Решение № 78252239, 11.10.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року Справа № 804/4144/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василівни за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Чохелі Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення від 02.03.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач) в якій просить суд:

- наказ заступника начальника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Сікіріної № 214-п від 17.01.2018 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП:НОМЕР_1) - скасувати;

- податкове повідомлення-рішення № 0005371410 від 02.03.2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 (РНОКПП:НОМЕР_1) штрафних санкцій за порушення ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - скасувати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно винесено наказ від 17.01.2018 року №214-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_5», зазначений наказ вважає протиправними та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на дату винесення наказу підстави для призначення фактичної перевірки, передбачені пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України були відсутні. Даний наказ отримано позивачем вже після проведення перевірки. Також, зазначає, що на підставі даного наказу відповідачем проведено фактичну перевірку, за результатами якої складено акт № 027/04/36/14/РРО/НОМЕР_1 від 29.01.2018 року, на підставі висновків акту винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0005371410 від 02.03.2018 року про нарахування штрафу у сумі 166 520,00 грн. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення винесено також протиправно та підлягає скасуванню, оскільки розрахунок зберігання скрапленого газу в цистерні не підтверджено належними доказами, вирахувати залишок об'єму газу пропан-бутану у цистерні майже не можливо із-за його хіміко-фізичних властивостей. Таким чином, докази зберігання не облікованого газу у кількості 6600 літрів не має. Також перевірку проведено в присутності не відомих людей. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року відкрито провадження по даній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

10 серпня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що фактична перевірка була проведена на підставі та у спосіб, передбачений податковим законодавством України. Оскаржуваний наказ прийнятий без порушення визначеної законодавством процедури призначення фактичної перевірки та за наявності підстав для її проведення. Відповідач вважає, що твердження про протиправність наказу та податкового повідомлення-рішення є безпідставними, останні є правомірними та такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 10 серпня 2018 року задоволено заяву представника відповідача та продовжено строк підготовчого провадження.

12 вересня 2018 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач ФОП ОСОБА_5, згідно з випискою з реєстру, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на вказаних в акті перевірки адресах господарську діяльність не здійснював та отримав наказ на проведення перевірки поштою за адресою: АДРЕСА_1 вже після винесення податкового повідомлення-рішення від 02.03.2018 року. Підстави для проведення перевірки у податкового органу були відсутні. Також відповідачем не підтверджено порушення порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, які реалізуються без відображення їх в такому обліку.

Ухвалою суду від 12 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04 жовтня 2018 року.

У судовому засіданні 04 жовтня 2018 року оголошено перерву до 11 жовтня 2018 року для надання додаткових доказів.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених позовній заяві та відповіді на відзив від 12.09.2018 року, скасувавши наказ про проведення фактичної перевірки № 214-п від 17.01.2018 року та податкове повідомлення-рішення № 0005371410 від 02.03.2018 року, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області області.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов від 10.08.2018 року, та зазначив про правомірність прийнятих відповідачем рішень.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом в.о. начальника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Сікіріною І.В. від 17.01.2018 року №214-п, керуючись с.20, абз. 1 п.75.1, пп.75.1.3 п.75.1 ст. 75 на підставі пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, в зв'язку з наявною інформацією, яка свідчить про можливі порушення законодавства ФОП ОСОБА_5 в частині здійснення розрахункових операцій, касових операцій, наявності патентів, ліецнзій, та інших документів, вирішено провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, з питань дотримання порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Період діяльності, який буде перевірятися: згідно ст. 102 Податкового кодексу України. Перевірку розпочати з 17.01.2018 року, тривалістю не більше 10 діб.

17 січня 2018 року видані направлення на проведення перевірки №260 та №261.

У період з 17.01.2018 року по 26.01.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області проведено фактичну перевірку на підставі вказаного наказу, за результатами якого складено акт № 027/04/36/14/РРО/НОМЕР_1 від 29.01.2018 року.

Перевіркою встановлені порушення, зокрема, п. 1 п. 2 п.12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій, без роздрукування та видачі відповідного розрахункового документу на суму 200,00 грн., а також не ведення у порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

На підставі акту № 027/04/36/14/РРО/НОМЕР_1 від 29.01.2018 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005371410 від 02.03.2018 року про накладення на ФОП ОСОБА_5 штрафних санкцій в розмірі 166 520,00 грн., за порушення п.1, п.2, п.12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Не погоджуючись із прийнятим наказом та податковим повідомленням-рішенням, посилаючись на їх неправомірність та безпідставність, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп.19-1.1.4, пп.19-1.1.14 п.19-1 ст.19 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують, зокрема, такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері.

Зокрема, з метою реалізації своїх функцій, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

При цьому, відповідно до пп. 80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Аналіз наведених правових норм показав, що реалізація контролюючим органом перевірочних дій провадиться згідно відповідного наказу керівника цього органу.

Разом з цим, податкове законодавство визначає вичерпний перелік підстав для прийняття керівником контролюючого органу вказаного рішення.

Зокрема, як вбачається з наведених норм, підставою для призначення фактичної перевірки є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій.

Суд враховує, що як на підставу у проведенні фактичної перевірки позивача контролюючий орган послався на службову записку начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про встановлення здійснення ФОП "ОСОБА_5", за адресою: АДРЕСА_2 роздрібної торгівлі скрапленим газом без реєстратора розрахункових операцій та доповідна записка начальника відділу фактичних перевірок контролю за готівковими операціями Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Разом з тим, під час розгляду справи, податковим органом не надано доказів надходження саме від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, щодо здійснення ФОП ОСОБА_5 розрахункових операцій з порушенням законодавства.

Крім того, така інформація відсутня і в доповідній записці щодо необхідності проведення такої перевірки, і в наказі про її призначення.

На думку суду, службова записка самого податкового органу не може слугувати основою, згідно пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, для прийняття наказу про проведення фактичної перевірки, оскільки сама по собі наявність повноважень контролюючого органу у здійсненні перевірочних функцій не свідчить про наявність можливості у такого суб'єкта їх здійснювати не у порядку і не на підставі, визначених законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримані вищезазначені вимоги Податкового кодексу України, оскільки відсутні докази отримання ним у встановленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі або фактичні порушення ФОП ОСОБА_5 зазначеного вище законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно п. 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Так, згідно із п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Так, одним з обов'язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися.

Судом встановлено, що в наказі на проведення перевірки зазначено, що період діяльності, який охоплюється перевіркою, визначається ст. 102 ПК України.

Приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, посилання відповідача на ст. 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності позивача, який охоплюється предметом перевірки, суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду. Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 року по справі № 826/14478/17 (адміністративне провадження №К/9901/56090/18) вказав, що зазначення у наказі на перевірку лише ст. 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.

У справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Згідно п.81.1 ст. 81 Податкового кодексу України непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) документів (направлення та наказу на проведення перевірки) або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Під час судового розгляду справи встановлено, що наказ на проведення перевірки був направлений та отриманий позивачем вже після проведення перевірки.

Акту відмови від отримання наказу на проведення перевірки позивачем або його посадовим (службовим) особам або його уповноваженим представником відповідачем до суду не надано.

Згідно ст. 81 Податкового кодексу України відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

При цьому, в матеріалах справи міститься акт відмови від підпису у направленні від 18.01.2018 року гр. ОСОБА_7 та акт від 26.01.2018 року №000765/2, що засвідчує факт відмови від ознайомлення та підписання акту фактичної перевірки гр.ОСОБА_8 при цьому згідно довідки щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) зазначається, що в ході перевірки трудової угоди гр. ОСОБА_7 та гр.ОСОБА_8 з ФОП ОСОБА_5 не надавалось, тобто належних та допустимих доказів того, що такі особи є службовими особами, представниками позивача, або особам, які фактично проводять розрахункові операції до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №214-п від 17.01.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки податковим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірність його прийняття.

Також, суд зазначає, що дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Акт перевірки, отриманий в результаті фактичної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі 826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17 висловлював правову позицію, відповідно до якої податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок є належною умовою для прийняття наказу про проведення перевірки.

Щодо порушень встановлених під час здійснення перевірки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Частинами 1, 2 та 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

- видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;

- вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку.

П.1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відомостей про дослідження первинних документів, які підтверджують факт необлікування товару, відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача на вручення письмової вимоги про надання платником податків документів гр. ОСОБА_9 не є належним доказом в розумінні ст. ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо отримання позивачем такого запиту, в тому числі відповідно до довідки щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) зазначається, що в ході перевірки трудової угоди гр. ОСОБА_9 з ФОП ОСОБА_5 не надавалось.

При цьому, до суду не було надано обґрунтованого розрахунку суми товару, згідно ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» який не облікований у встановленому порядку.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідно до п. 83.1 ст. 83 ПК України, висновки контролюючого органу під час проведення перевірки мають бути сформовані на підставі певних документів, а не підставі припущень, суд приходить до висновку про відсутність у матеріалах фактичної перевірки документів, які підтверджують факт порушення позивачем п. 1, п. 2 та п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Суд також зазначає, що згідно п.58.2 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, в порушення п.58.2 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 року № 0005371410 містить в собі дві санкції щодо порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме п.1 ст. 17 в розмірі 200,00 грн. та ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 166 320,00 грн.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 року №0005371410 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки відповідачем не доведено правомірність прийняття даного податкового повідомлення-рішення належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 3 524,00 грн., що документально підтверджується квитанціями від 05.06.2018 року № 073653332 та № 073653375 на суму 1 762,00 грн. кожна.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 3 524,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення від 02.03.2018 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №214-п від 17.01.2018 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_5

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 року №0005371410.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 3 524, 00 гривень (три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 22 жовтня 2018 року.

Суддя Н.В. Боженко