Постановление суда № 78228360, 29.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

29 листопада 2018 року

м. Київ

№ 826/1993/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглядаючи адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками»

до

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

треті особи

1. Адміністрація Державної прикордонної служби України

2. Фонд Державного майна України.

про

визнання протиправними дій, скасування розпорядження ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.07.2017 №376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби»;

- визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі в частині підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту Розпорядження - Кабінету Міністрів України «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м.Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби» від 07.06.2017 №376-р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2018 справу прийнято до свого провадження суддею Григоровичем П.О. та призначено підготовче засідання.

Під час розгляду справи в підготовчому провадженні Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з урахуванням наступного.

11 червня 2013 року між Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Орендодавець) і позивачем – товариством з обмеженою відповідальністю «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» (Орендар) укладено договір оренди Санаторію, до основних засобів якого віднесено, в тому числі, нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2014 року, в справі №5015/2805/12, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка цілорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області. Витребувано із незаконного володіння ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» нерухоме майно: нежитлову будівлю санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області.

07 червня 2017 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби», яким нежитлову будівлю санаторного корпусу (літер А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8, у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби.

Як самостійно зазначає позивач в позовній заяві (а.с. 7 том 1), суть спору полягає в порушенні прав «Орендаря» - ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», який відповідно до приписів ст.28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», приписів Цивільного кодексу України, як «Орендар», має право і зобов’язаний вимагати усунення перешкод в користуванні належним йому майном на підставі зазначеного вище договору оренди.

Тобто, суть спору виходить з питань користування позивачем майном, що набуте на підставі відповідного договору оренди.

Разом з цим, визначені у позовній заяві відповідачі: Кабінет Міністрів України та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, ототожнюються з суб’єктом владних повноважень, хоча в рамках спірних правовідносин Кабінет Міністрів України, діючи, як розпорядник майна, а Мінекономрозвитку, як розробник оскаржуваного Розпорядження, не є суб’єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функцій по відношенню до позивача.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній станом на 29.11.2018, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб’єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Під час розгляду справи в підготовчому засіданні представник позивача наполягав на тому, що даний спір за участю Кабінету Міністрів України та Мінекономрозвитку є публічно-правовими і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва позбавлений можливості застосовувати статтю 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширювати юрисдикцію адміністративного суду на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій – визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних, суспільних потреб.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що об'єктами управління державної власності є, в тому числі, майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Разом з цим, відповідно до п.п. 3-5 Порядку визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2015 р. №817, ініціатор (Кабінет Міністрів України, відповідно до статтею 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності») подає Мінекономрозвитку пропозицію щодо визначення його суб'єктом управління.

Якщо майно повернуте за рішенням суду, що набрало законної сили, у власність держави в особі суб'єкта управління об'єктами державної власності, відповідний суб'єкт у місячний строк подає Мінекономрозвитку документи, визначені в абзаці другому цього пункту.

Мінекономрозвитку у місячний строк з дня подання документів, визначених пунктом 3 цього Порядку, звертається до суб'єктів управління об'єктами державної власності з метою отримання пропозицій щодо шляхів подальшого використання такого майна для виконання завдань, покладених на відповідний суб'єкт.

Мінекономрозвитку протягом місяця з дня надходження від ініціатора пропозицій щодо шляхів подальшого використання майна готує проект рішення Кабінету Міністрів України, який погоджується із суб'єктом управління об'єктами державної власності, до сфери управління якого передбачається віднести майно, Мінфіном та Фондом державного майна.

Аналіз зазначених вище норм, дає змогу дійти висновку, що Кабінет Міністрів України та Мінекономрозвитку, як юридичні особи публічного права, в даному випадку, виступають як суб’єкти приватноправових відносин, адже здійснюючи функції щодо розпорядження майном, відповідачі не здійснюють функцій суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд звертає увагу на те, що визначений ч.1 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст.1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 459, статус відповідачів, як юридичних осіб публічного права, в даному випадку, не впливає на правовий статус вказаних осіб, оскільки розпоряджаючись майном державної власності від імені держави, Кабінет Міністрів України та Мінекономрозвитку не здійснюють в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Оскільки позивач оскаржує дії та рішення відповідачів, не як суб’єктів владних повноважень, а як органу управління майном, такий спір не є публічно-правовим.

Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238, 241-243, 248 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Провадження в адміністративній справі №826/1993/18 - закрити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено 30.11.2018.

Суддя П.О. Григорович