Решение № 78185441, 29.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Справа № 0440/5989/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

07.08.2018 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №370-13-13.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №370-13-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов’язання з плати за землю у вигляді земельного податку з фізичних осіб, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки право власності або користування земельною ділянкою під 1/2 частиною будівлі виробничого корпусу, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Мічуріна, 9, позивачем не було зареєстровано. Крім того, позивач зазначила, що вона з 2012 року є пенсіонеркою за віком, що відповідно до пп. 281.1.3 п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України є підставою для звільнення її від сплати земельного податку. У зв’язку з викладеним, позивач просить позовну заяву задовольнити та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №370-13-13 від 16.05.2018.

Ухвалою суду від 09.10.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позивач у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Розглянувши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 14.02.2012 є пенсіонеркою за віком

16.05.2018 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №370-13-13, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2017 -2018 роки у розмірі 58770,34 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону

Згідно з пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп. 269.1.1 та пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з п. 287.7 ст. 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ст.ст. 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-від набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Як видно з матеріалів справи, позивач є власником 1/2 частки будівлі виробничого корпусу літ. А-1 загальною площею 1041,70 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Мічуріна, 9, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23351952 від 21.07.2009.

Підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2017 -2018 роки у розмірі 58770,34 грн. стали відомості з державного земельного кадастру, про наявність земельної ділянки площею 0,0569 га за адресою: вул. Мічуріна, 9, м. Дніпро, на якій розташована будівля виробничого корпусу, 1/2 частина якої належить ОСОБА_1 відповідно до про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23351952 від 21.07.2009.

Поряд з цим, згідно з п. 281.1 ст. 281 ПК України від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пп. 281.2.2 п. 281.2 ст. 282 ПК України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, зокрема, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара.

З матеріалів справи видно, що позивач є пенсіонеркою за віком з 14.02.2012, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серії ААЖ №802738.

Водночас, суд встановив, що підставою для визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2017 -2018 роки у розмірі 58770,34 грн. стали відомості з державного земельного кадастру про наявність земельної ділянки площею 0,0569 га за адресою: вул. Мічуріна, 9, м. Дніпро, на якій розташована будівля виробничого корпусу, 1/2 якої належить ОСОБА_1 відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23351952 від 21.07.2009.

При цьому, зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення видно, що податкове зобов'язання з земельного податку нараховане позивачу саме як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач є пенсіонеркою, межа граничних норм земельної ділянки не перевищує 0,10 га, позивач, в силу пп. 281.1.5 п. 281.1 ст. 281 ПК України, звільняється від сплати земельного податку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №370-13-13 прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області протиправно, а відтак підлягає скасуванню.

Також, суд відповідно до вимог статті 139 КАС України, стягує з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції від 08.08.2018 №17181988.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (вул. Фрунзе, 41/2, м. Кам’янське, Дніпропетровська область, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №370-13-13.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції від 08.08.2018 №17181988.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський