Постановление суда № 78167751, 26.11.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/22091/18

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

26 листопада 2018 року

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Харечко С.П., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЛІС» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

21 листопада 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЛІС» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В порушення п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачем не зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

Відповідно до п. 4 ч.3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року, де сторонами даного договору відповідачі не є.

Відповідно до частини 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Так, у позові позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 р. у справі №6-61цс15, при зверненні стягнення на предмет іпотеки необхідно зазначати не лише загальний розмір заборгованості, а й усі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостоїстатті 38 Закону «Про іпотеку».

При викладенні обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, в позові не зазначено про співмірність розміру заборгованості за кредитним договором з дійсною вартістю предмета іпотеки на час звернення з позовом до суду, не зазначені докази про це.

Верховний Суд України неодноразово у своїх постановах, зокрема №6-61цс15 від 27 травня 2015 року, та від 07 жовтня 2015 року №6-1935цс15, дійшов правового висновку про неправомірність задоволення судом позову банку про звернення стягнення боргу на предмет іпотеки без визначення ціни позову, яка не була зазначена у тексті позовної заяви, а з визначенням ціни позову на стадії реалізації предмета іпотеки. ВСУ зазначає, що положеннями ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, в тому числі, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи із змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг, тощо, аналізу норм статей 38,39 ЗУ «Про іпотеку», ВСУ прийшов до правового висновку, що у розумінні норми ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною 6 ст. 38 цього Закону.

Тобто ціна предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Очевидно визначення ціни здійснюється на стадії поза межами процедури реалізації предмету іпотеки та судового розгляду, а саме етапі підготовки позовної заяви та з зазначенням ціни, як формули грошового вираження майна, в тексті позовної заяви.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем не зазначено початкової ціни предмета іпотеки з відповідним документальним підтвердженням для його реалізації, та не надано суду доказів, щодо на момент предявлення позову встановити вартість майна на яке звертається стягнення на предмет іпотеки неможливо, що суперечить вимогам закону, отже, позивачу необхідно надати суду оцінку вартості предмета іпотеки та або надати докази неможливості проведення такої оцінки інакше, ніж на підставі ухвали суду.

У ч. 1ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленомуст. 38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 цьогоКодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень ст.ст.33,36,37,39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.328,335,376,392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Таким чином, позивач у позовній заяві не вказує правових підстав звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки без реалізації позасудових способів задоволення свої вимог іпотекодержателем.

Також у позовній заяві не вказано, які дії позивачем вживалися для позасудового врегулювання спору, тобто вчинення виконавчого напису нотаріуса, або ж набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки або реалізація іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, не вказано які перешкоди наявні у позивача для реалізації позасудового врегулювання спору, та не зазначено на підтвердження цих доводів жодних доказів. Тобто у позовній заяві не вказано в чому саме між сторонами полягає спір.

Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЛІС» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без руху.

Надати позивачу строк для виправлення вказаних у даній ухвалі недоліків позовної заяви – 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали, а саме:

- вказати повні відомості про учасників справи;

- виконати вимоги п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України;

- виконати вимоги ч.5 ст.177 ЦПК України

Роз’яснити, що в разі невиконання вказаних в ухвалі вимог, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу, що не перешкоджає повторному зверненню із аналогічною заявою до суду

Копію ухвали надіслати позивачу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://court.gov.ua/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя Харечко С.П.