Решение № 78108574, 07.11.2018, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/224/16-ц

Провадження № 2/513/13/18

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., за участю:секретаря судового засідання ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В :

09 березня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, який обгрунтував тим, що 13 вересня 2013 року з вини відповідача, який керував автомобілем НОМЕР_1, на автодорозі Одеса-Азовськ (с. Коблево), скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 отримав механічні пошкодження.

На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, отже він є відповідальною особою за завдані збитки.

16 вересня 2013 року потерпілий повідомив про страховий випадок та 20 вересня 2013 року звернуся до МТСБУ з метою отримання відшкодування, просив спрямувати регламентну виплату на рахунок СТО «АС Автосервіс», ФОП ОСОБА_5 згідно рахунку № 35 від 20 вересня 2013 року на суму 27200 гривень. 26 вересня 2013 року МТСБУ перерахувало на вищевказане СТО 50 % від суми страхового відшкодування в розмірі 13600 гривень, а 10 січня 2014 року доплатило решту суми в розмірі 13600 гривень.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь в порядку регресу страхове відшкодування в розмірі 27200 гривень, витрати за послуги аварійного комісара 720 гривень, та судові витрати 1378 гривень.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 щодо призначення судово-товарознавчої експертизи та провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи (т.1 а.с.107-108, 120-121).

17 листопада 2016 року до суду надійшов висновок судової автотоварознавчої експертизи № 3495 від 02 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 135-148).

Ухвалою суду від 21 листопада 2016 року провадження у справі було поновлено (т.1 а.с. 149).

14 березня 2017 року позивач подав уточнену позовну заяву до відповідачів ОСОБА_2М та ОСОБА_3, яку обгрунтував тим, що у процесі розгляду справи судом була призначена судова автотоварознавча експертиза, за висновком якої № 3495 від 02 листопада 2016 року вартість відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу склала 11904,40 гривень. Отже МТСБУ переплатило потерпілому регламенту виплату на суму 15295,60 гривень.

З урахуванням зазначеного позивач просив стягнути на свою користь:

з відповідача ОСОБА_2 в порядку регресу страхове відшкодування в розмірі 11904 гривні 40 копійок та витрати за послуги аварійного комісара в розмірі 720 гривень,

з відповідачки ОСОБА_3 - безпідставно отримані кошти в розмірі 15295 гривень 60 копійок,

з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пропорційно задоволеним вимогам судові витрати в розмірі 1378 гривень( т.1 а.с.180-181).

За заявою позивача ухвалою суду від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_3 була залучена до участі у справі у якості співвідповідача (т.1 а.с.247).

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року було вирішено цивільну справу розглядати спочатку (т.1 а.с.38).

Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, до суду не з’явився, надіслав заяву, в якій підтримав позов, просив розглянути справу за його відсутності (т. 2 а.с. 45, 89).

Відповідач ОСОБА_2 в письмових запереченнях на первісний позов, зазначив, що оцінка вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням автомобіля НОМЕР_3 - 27287,16 грн., яка визначенна у звіті № 97/09/2013 від 23.09.2013 року, складеному СПД ФОП ОСОБА_6, є завищеною. Його не повідомили належним чином про проведення оцінки автомобіля, він не брав участі у огляді автомобіля. Вважає, що позивач не має права вимагати відшкодування вартості послуг аварійного комісара, оскільки такі витрати не є страховим відшкодуванням. Просив відмовити в задоволенні позову повністю (т.1 а.с.72-78).

Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про розгляд справи до суду не з’явився, не повідомив суд про поважні причини неявки (т.2 а.с.90).

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, з підстав викладених в письмових запереченнях на уточнену позовну заяву (т. 1 а.с. 224-226). Послалась на те, що 16.09.2013 року вона повідомила МТСБУ про настання страхового випадку. Після цього, уповноважена особа МТСБУ повідомила про необхідність доставки пошкодженого транспортного засобу на СТО «Автосервис», що належить ФОП ОСОБА_5 за адресою: м. Миколаїв, вул. Веселинівська, 51, і що це є основною умовою виплати страхового відшкодування. Після цього, 20.09.2013 р. ОСОБА_3 подала заяву про виплату страхового відшкодування для проведення відновлювального ремонту на рахунок ФОП ОСОБА_5 Останній, для початку ремонтних робіт направив на адресу Позивача рахунок-фактуру № 35 від 20.09.17р. на суму 27200,00 грн. з листом про проведення часткової передплати робіт з відновлювального ремонту. На підставі вказаного позивач 25.09.2013 р. згідно наказу № 3348 від 24.09.13 р. перерахував ФОП ОСОБА_5 13600,00 грн. Залишок коштів в сумі 13600,00грн. було перераховано на рахунок СТО 27.12.2013р. згідно наказу № 5040 від 27.12.2013 р.

Відповідачка зазначила, що роботи з визначення обсягу пошкоджень та розміру завданих збитків власнику транспортного засобу, в т. ч. вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, позивач доручив ТзОВ УЕЦ «ОСОБА_7 Сервіс» (ОСОБА_8) згідно листа від 20.09.2013р. «Про доручення на виконання робіт по справі № 21686». Із вказаного документу видно, що огляд пошкодженого транспортного засобу необхідно здійснити на СТО, що належить ФОП ОСОБА_5 (СТО «Автосервис», м. Миколаїв, вул. Веселинівська, 51), про що зазначено у графі «Звернути увагу» вищевказаного листа.

На виконання вказаного доручення 23.09.201З р. експертом ОСОБА_6 було складено звіт № 97/09/2013, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хюндай» реєстраційний номер ВЕ 5487АЕ з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 27287,16грн.

У п. 1.5 Звіту зазначено, що в результаті розрахунку визначена реальна вартість відновлювального ремонту, яку власник транспортного засобу буде змушений сплатити під час проведення робіт на СТО, що має необхідне обладнання для проведення цього виду робіт і яка має кваліфікований персонал, що може забезпечити відповідну якість відновлювального ремонту. У випадку ремонту ТЗ на СТО, що не відповідає вищевказаним вимогам вартість ремонту та відповідно вартість (розмір збитків) зміниться.

Вважає, що обсяг робіт і вартість відновлювального ремонту попередньо була визначена СТО у рахунку-фактурі, до аналогічного висновку дійшов і експерт, призначений Позивачем. Сума страхового відшкодування у повному обсязі була виплачена ФОП ОСОБА_5, яку також було погоджено Позивачем.

Послалась на те, що ст. 1212 ЦК України, якою передбачена можливість витребування майна у особи яка отримала або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без відповідної правової підстави (безпідставно набуте майно). Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Їй було надано послуги з відновлювального ремонту автомобіля, при цьому жодних грошових виплат в якості страхового відшкодування для проведення відновлювального ремонту ні від позивача, ні від СТО вона не отримувала.

Грошові кошти були перераховані позивачем на підставі документів та доказів, які збиралися за його дорученням і були визнані ним достатніми для прийняття позитивного рішення про виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_5 для здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.

Оскільки ОСОБА_3, звертаючись до позивача про виплату страхового відшкодування діяла в межах закону, відношення до визначення обсягу і вартості відновлювального ремонту не мала, грошових коштів від позивача не отримувала, то всі вищевказані обставини унеможливлюють покладення на неї обов’язку з повернення коштів, передбаченого ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, виплата страхового відшкодування мала місце 25.09.201З р. та 27.12.2013 р., а з позовними вимогами до ОСОБА_3 позивач звернувся лише у березні 2017 року, що вказує на пропуск ним строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, у зв'язку з чим, керуючись ч. 3 ст. 267 ЦК України, прошу суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Важає, що позовні вимоги в частині стягнення з неї (ОСОБА_3О.) грошових коштів в сумі 15295,60 грн. є безпідставними, у зв’язку з чим, просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На її думку, в частині позовних вимог про стягнення 15295,60 грн. належним відповідачем має бути ФОП ОСОБА_5, який отримав суму страхового відшкодування у розмірі, який перевищує фактичні затрати на проведення відновлювального ремонту

Дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала закононї сили, є обов’язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Саратського районного суду Одеської області від 01 листопада 2013 року, яка набрала законної сили 11 листопада 2013 року, встановлено, що 13 вересня 2013 року о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_2, на 56 км автодороги ОСОБА_5 - м. Азовськ (с. Коблево), керуючи автомобілем марки «MAN Т6Х», державний реєстраційний номер НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_8, не врахував безпечну швидкість руху та дистанцію та допустив наїзд на автомобіль марки «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_4. В результаті ДТП зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказаною постановою відповідача ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 гривень (т. 1 а.с. 12).

На час вчинення ДТП відповідач ОСОБА_2 не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

ОСОБА_3, яка володіла автомобілем марки «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 на підставі довіреності від 19 вересня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу (а.с. 10), 16 вересня 2013 року звернулась до Моторно (транспортного) страхового бюро України з заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобіля марки «MAN Т6Х», державний реєстраційний номер НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_8 та яким керував ОСОБА_2, та автомобілем марки «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5, під керуванням водія ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 7). До заяви було надано поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/4325374, термін дії з 21 вересня 2012 року до 20 вересня 2013 року, забезпечений транспортний засіб - автомобіль марки «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 (т. 1 а.с.13).

20 вересня 2013 року на виконання робіт по справі № 21686 МТСБУ надало доручення ТзОВ УЕЦ «Експерт сервіс ОСОБА_7» ФОП ОСОБА_6 провести огляд транспортного засобу із фотографічною фіксацією, скласти протокол огляду та надіслати його копію на електронну адресу разом з копією рахунку СТО; визначити ринкову вартість ТЗ на момент ДТП, вартість відновлюваного ремонту ТЗ, коефіцієнт фізичного зносу складників та визначити вартість ТЗ після ДТП (т.1 а.с. 21 об).

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку № 97/09/2013 від 20 вересня 1013 року, складеного ТзОВ УЕЦ «Експерт сервіс ОСОБА_7» ФОП «Гаріпов Ренат Феліксович», розмір збитків, завданих власнику автомобіля «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5, складає 27280,16 гривень (т. 1 а.с. 14-21). Відповідно до акту виконаних робіт вартість послуг експерта складає 720,00 гривень (а.с.22-23).

20 вересня 2013 року ОСОБА_3 подала зо МТСБУ заяву про здійснення відшкодування шкоди, завданої в результаті пошкодження транспортного засобу марки «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 під час ДТП, що сталася 13 вересня 2013 року. В заяві зазначено, що регламентну виплату для проведення відновлюваного ремонту належного їй транспортного засобу просить здійснити на СТО «АС ЧП ОСОБА_5А.» (т. 1 а.с. 8).

Згідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.п. "а" п.41.1 ст.41 вказаного Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У зв’язку з чим, МТСБУ здійснило виплату ФОП ОСОБА_5 у сумі 27200 гривень 00 копійок, без врахування ПДВ, що підтверджується наказами № 3348 від 24 вересня 2013 року та № 5040 від 27 грудня 2013 року (т. 1 а.с. 26, 28) та платіжними дорученнями № 3167 від 25 вересня 2013 року та № 2/21686 від 27 грудня 2013 року (т. 1 а.с. 25, 27).

Ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, позивач відповідно до Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодував шкоду, завдану відповідачем ОСОБА_2, який скоїв ДТП та не мав договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За клопотанням відповідача ОСОБА_2 під час розгляду справи судом була призначена судова автотоварознавча експертиза.

Відповідно до висновку експерта № 3495, складеного 02 листопада 2016 року було встановлено, що вартість матеріального збитку завданого власнику у зв’язку з пошкодженням автомобілю «HYUNDAI Н 200», реєстраційний номер BE 5487 АЕ, 2000 року випуску (фактичного 1999 року випуску) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 13 вересня 2013 року, визначається рівною 11094 гривень 40 копійок (т. 1 а.с. 136-147).

Згідно акту № 3495 попереднього розрахунку вартості висновку судового експерта, за квитанцією № 41 від 07.09.2016 року ОСОБА_2 сплатив витрати, пов'язані із залучення експерта в розмірі 3303 гривень ( т.1 а.с.132, 147).

Позивач погодився з висновком експерта, що підтверджує його уточнена позовна заява від 14 березня 2017 року, та визнав, що вартість відновлюваного ремонту з урахуванням фізичного зносу склала 11904,40 гривень, а також те, що переплатив потерпілому регламентну виплату на суму 15295,60 гривень (т. 1 а.с. 180-181).

Відповідно до п.40.3 ст.40 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 720 гривень, не підлягають стягненню.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 понесених витрат в сумі 11904,40 гривень та витрат на послуги аварійного комісара в розмірі 720 гривень підлягає повному задоволенню.

Стосовно позовних вимог до відповідачки ОСОБА_3 суд приходить до наступного.

Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позивач в частині стягнення з ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги ст. 1212 ЦК України, якою передбачена можливість витребування майна у особи яка отримала або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без відповідної правової підстави (безпідставно набуте майно).

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В даному випадку має місце деліктне зобов’язання, що виникло з факту завдання майнової шкоди і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіював шкоди (боржник). Правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. За статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

В даному випадку підставою відшкодування вартості відновлювального ремонту є законодавчо встановлений обов’язок позивача здійснити таку виплату.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вищевказана правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-88цс13.

Позивач надав ОСОБА_3 послуги з відновлювального ремонту автомобіля, при цьому жодних грошових виплат в якості страхового відшкодування для проведення відновлювального ремонту ні від позивача, ні від СТО вона не отримувала.

Грошові кошти були перераховані позивачем на підставі документів та доказів, які збиралися за його дорученням і були визнані ним достатніми для прийняття позитивного рішення про виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_5 для здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.

ОСОБА_3 відношення до визначення обсягу і вартості відновлювального ремонту не мала, грошових коштів від позивача не отримувала, а тому на неї не можуть бути покладено обов’язок з повернення коштів, передбаченого ст. 1212 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 належить відмовити.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 1378 грн. (а.с. 1).

Загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 14002,40 грн. (11904, 40 грн.+720 грн.+ 1378 грн.)

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 89, 258, 259, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, ст.ст. 22, 38, 41 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, НОМЕР_6, виданий 20 грудня 2012 року Саратським РС ГУ ДМС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7, на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, ЄДРПОУ 21647131, п/рахунок 2600202284871 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313, витрати по сплаті страхового відшкодування в сумі 11904 (одинадцять тисяч дев’ятсот чотири) гривні 40 копійок, витрати за послуги аварійного комісара в розмірі 720 (сімсот двадцять) гривень, та судовий збір в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень, а всього 14002 (чотирнадцять тисяч дві) гривні 40 копійок.

В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Саратський районний суд Одеської області до Апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 20 листопада 2018 року.

Суддя А. І. Бучацька