Решение № 77995017, 19.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 листопада 2018 року № 826/8007/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., при секретарі Ксендзові А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомOXO NETWORKS CORPДоГоловного управління ДФС у м.Києві Державної казначейської служби Українипровизнання бездіяльності протиправною, стягнення майнової шкоди, За участю представників сторін:

від позивача: Сікоріна С.В.

від відповідача 1: Мельник А.А.

від відповідача 2: не зявився

В С Т А Н О В И В:

OXO NETWORKS CORP звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання бездіяльності відповідача, яка полягає у неповерненні позивачу тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню № 32013110000000254 від 24.09.2013 р. протиправною та стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 1 456 378, 96 доларів США.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.07.2017 р. відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 21.11.2018 р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Ухвалою від 18.09.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення збереження майна позивача та неповерненні його останньому, що призвело до виникнення втрат на загальну суму 1 456 378, 96 доларів США.

Відповідач в письмовому відзиві на позов вказав на відсутність бездіяльності відповідача та правових підстав для виплати матеріальної шкоди.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2012 р. між Панамським підприємством OXO NETWORKS CORP (продавець) та ТОВ «Гарант Торг Інвест» (покупець) укладено контракт купівлі-проважу № 001ON-GTI, відповідно до умов якого, продавець продає, а покупець купує товари народного споживання, відповідно до інвойсів.

Додатковю угодою від 05.11.2012 р. до вищезазначеного контракту, встановлено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент поставки товару в пункт призначення, зазначений в інвойсі і графі «Умови поставки».

Відповідно до заявки-договору на перевезення вантажів автомобільним транспортним від 05.09.2013 р. № 5/09/13, ТОВ «Вітан» 16.09.2013 р. виконував послуги перевезення товарі, які належать на праві власності позивачу, транспортним засобом, який складається з тягача марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепу бортового - С, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ТОВ «Вітан», під керуванням ОСОБА_4; товар відправлено зі складу «Brach-Pol» (Польша, ОСОБА_5), місцем прибуття вказаного транспортного засобу визначено Київську регіональну митницю Міндоходів.

Листом від 17.09.2013 р. дирекцією складу «Brach-Pol» направлено лист до Львівської митниці та на адресу позивача про виникнення помилки програмного забезпечення, що призвело до завантаження товару, який належав іншому покупцеві.

Аналогічний лист від 18.09.2013 р. був направлений позивачем ТОВ «Гарант Торг Інвест» та на адресу Львівської митниці.

Разом з цим, у результаті митного огляду, перевіряючими вставленого факт невідповідності товару, що знаходиться в причепі бортовому - С, реєстраційний номер НОМЕР_2, відомостям, зазначеним у супровідних документах, попередньо заявлених до митного органу.

23.09.2013 р. головним інспектором ОАВ УБК та МП Львівської митниці - Бутовим С.Д. складено протокол про правопорушення від 23.09.2013 р. № 2631/20900/12 по 1 597 позиції, які належать позивачу на праві власності, що підтверджується актом отримання товару складом «Brach-Pol» від 17.09.2013 р.

Разом з цим, доказів застосування до позивача адміністративних стягнень, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що 27.09.2013 р. органами досудового слідства, на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к проведено тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Львівської митниці Міндоходів, за результатами чого вилучено належне на праві власності позивачу майно у кількості 1 597 позиції.

Вилучене органами досудового слідства майно позивача визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 320131100000000254, згідно постанови від 27.09.2013 р., за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Гарант Торг Інвест», за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

З метою захисту своїх майнових прав, позивач звернувся до суду зі скаргою (клопотанням) від 17.02.2014 р. на бездіяльність слідчого, яке полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна власнику, за результатами розгляду якої, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к зобов'язано слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Федосова М.В. повернути власнику - OXO NETWORKS CORP тимчасово вилучене майно, доступ до якого проведено на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к, згідно протоколу огляду від 27.09.2013 р.

Як зазначено позивачем, останній та уповноважені ним особи неодноразово звертались до слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Федосова М.В., з проханням (заявами) про виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к та повернення OXO NETWORKS CORP належне йому майно, однак останнього лише повідомлено про проведення заходів по забезпеченню передачі вказаного майна.

Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне судочинство і знаходиться на розгляді відповідного суду. Проте в судах в порядку цивільного, господарського, кримінального судочинства, де сторонами є Компанія, а також Львівська митниця ДФС не розглядається іншого спору, ніж того, що є предметом розгляду саме цієї адміністративної справи.

«Публічно-правовий спір» - заснований на публічному праві спір між двома чи більше учасниками правовідносин, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

Публічно-правовий спір відрізняється від приватно-правового тим, що публічно-правова позовна вимога зв'язана з положеннями публічного права. У той час як до приватного права належать законодавчі норми, які ґрунтуються на принципі рівності прав, до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілейоване право держави чи іншого представника державної влади.

Згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Разом з цим, Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 20.05.2013 р. № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» роз'яснив, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, (з огляду на судову практику) суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Зокрема, за змістом норм Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до законодавства України з питань митної справи, основними завданнями та функціями управління організації митного контролю є:

- впровадження спрощених митних процедур відповідно до законодавства та сприяння створенню відповідних умов для полегшення торгівлі, сприяння транзиту, збільшенню товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України,

- здійснення контролю за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами установленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України:

- координація та контроль за застосуванням відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання під час переміщення товарів через митний кордон України.

- забезпечення застосування митних режимів, здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, поміщених у відповідні митні режими.

- здійснення аналізу та управління ризиками з метою визначення форм та обсягів митного контролю.

- здійснення контролю за доставкою товарів і транспортних засобів комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, до Митниці призначення.

- надання дозволів на відкриття та експлуатацію митних складів, складів тимчасового зберігання, вантажних митних комплексів, вільних митних зон комерційного або сервісного типу, висновків щодо відкриття магазинів безмитної торгівлі та розміщення підприємств у пунктах пропуску, видачу сертифікатів уповноваженого економічного оператора, здійснення контролю за їх діяльністю.

- організація стягнення коштів у разі настання гарантійного випадку за фінансовою гарантією.

- організація та контроль за наданням адміністративних послуг.

- здійснення контролю за переміщенням товарів, що підлягають державному експортному контролю через митний кордон України.

П. 5 ст. 239 Митного кодексу України , передбачено, що органи доходів і зборів несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються ними.

Відповідно до ч.1 ст. 242 Митного кодексу України, та п.9.1. Порядку роботи складу митниці ДФС, (наказ Мінфіну від 30.05.2012 р. № 627- (далі Порядок), товари, які зберігаються на складі органів доходів і зборів під митним контролем можуть бути віддані їх власникам або уповноваженим ними особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після оформлення митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат органів доходів і зборів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.

Згідно п.9.2. Порядку, видача зі складу митного органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення особам, зазначеним у пункті 9.1 цього розділу, здійснюється за умови подання на ім'я керівника митниці або особи, яка виконує його обов'язки, відповідної заяви (звернення) та документів, що засвідчують особу (повноваження особи).

Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (повноваження суду при вирішенні справи), у випадку визначеному п.4 ч.2 цієї статті, яка передбачає, що у випадку визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії , що є однією з позовних вимог у спорі, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічна норма також закріплена у ст. 19 Конституції України.

Суд звертає увагу на те, що у постановах (ухвалах) слідчих органів за наслідками здійснення кримінального провадження не встановлювались обставини за фактом можливих протиправних дій позивача, а відтоді, з урахуванням матеріалів справи між відповідачем та OXO NETWORKS CORP має місце саме адміністративно-правовий спір, який може бути вирішений в порядку передбаченому саме Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до ДФС України із заявою від 15.06.2015 р. № 16220/6, якою просив повернути тимчасово вилучене майно на підставі протоколу № 2631/20900/13 про порушення митних правил від 23.09.2013 р., а в разі неможливості повернення товарів, відшкодувати вартість такого товару у сумі 1 456 378, 96 доларів США.

Листом від 07.09.2015 р. № 19112/6/99-99-08-03-01-15 ДФС України повідомила заявника про привласнення невстановленими особами вилученого товару шляхом ймовірно шахрайських дій та направлення матеріалів до Генеральної прокуратури України.

Зокрема, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 28.03.2014 р. по справі № 761/9251/14-к встановлено, що 28.09.2013 р. слідчим було передано майно позивача на відповідальне зберігання ТОВ «Мереживо Груп», директором якого з січня-лютого 2014 року допущено розтрату чужого мана, за участю невстановлених осіб в особливо великому розмірі на загальну суму 15,8 млн. грн.

Розглядаючи підстави, які надавали можливість слідчому передати майно на відповідальне зберігання ТОВ «Мереживо Груп», суд звертає увагу на те, що порядок вчинення та умови таких дій повинні відповідати нормам, що регламентуються Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, зниження, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 р. № 1104 (далі - Порядок № 1104).

Так, ч. 3 п. 7 Порядку № 1104 встановлено, що речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об'ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією (далі - обладнані приміщення), крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі відсутності обладнаного приміщення виділяються спеціальні сейфи (металеві шафи) достатнього розміру (далі - спеціальний сейф).

П. 8 Порядку № 1104 зазначає, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу відповідно до повноважень (далі - відповідальна особа). Згідно із зазначеним наказом з числа посадових осіб органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, призначається також особа, яка заміщує відповідальну особу в разі її відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з інших причин, та особа, в якої на відповідальному зберіганні знаходиться дублікат ключів від обладнаного приміщення чи спеціального сейфа.

Як вже зазначалось, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к зобов'язано слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Федосова М.В. повернути власнику - OXO NETWORKS CORP тимчасово вилучене майно, доступ до якого проведено на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к, згідно протоколу огляду від 27.09.2013 р.

Ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи незабезпечення виконання вимог Порядку № 1104 при зберіганні речових доказів та не виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к, суд зазначає про порушення прав позивача в частині неповернення останньому тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню № 32013110000000254 від 24.09.2013 р.

Разом з цим, уповноваженою особою позивача направлено запит від 27.02.2018 р. № 9/3-18 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції з метою отримання інформації про виконавче провадження щодо конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених згідно протоколу від 23.09.2013 р. № 2631/20900/13, на підставі постанови Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2014 р. по справі № 461/12327/14-п, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 100% вартості товарів, що були предметом порушення митних правил, а саме - 15730148,67 грн. та конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23 вересня 2013 року та перелічених в додатку №1 до протоколу № 2631/20900/13 від 23 вересня 2013 року, в загальній кількості 1597 місць з товаром - техніка побутова, комп'ютерна техніка в асортименті, одяг та інше.

Листом від 02.03.2018 р. № 6655-33-18/20.1/8 повідомлено про завершення виконавчого провадження на підставі п.5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, уповноваженою особою позивача направлено запит від 07.02.2018 р. № 10/3-18 до Львівської митниці ДФС з метою отримання інформації про те, чи проводилась конфіскація предметів порушення митних правил, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23.09.2013 р. та чи виконана постанова Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2014 р. по справі № 461/12327/14-п.

Листом від 13.03.2018 р. № 90/АДВ/13-70-20/38 контролюючий орган повідомив, що останнім не вживались заходи щодо конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23.09.2013 р., оскільки такі предмети вилучені слідчим з особливо важливих справ ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві.

Одночасно, вказаним листом повідомлено, що 28.07.2014 р. слідчим з особливо важливих справ ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження та направлено матеріали справи до ПМП на митницю для прийняття рішення відповідно до Митного кодексу України, однак предмети порушення на митницю передані не були.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ч. 6 ст.1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 р. вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року) (п.168 рішення).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98) (п.168 рішення).

У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини також наголошує на тому, що втручання у право власності підприємства-заявника у цій справі не повинно розглядатися як таке, що обмежується тривалим невиконанням остаточного рішення національного суду на його користь. Сама необхідність для підприємства-заявника ініціювати це провадження, щоб повернути своє майно, яке на законних підставах належало йому, вже є ознакою порушення його прав за статтею 1 Першого протоколу (п.212 рішення).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується заподіяння позивачу шкоди (понесення збитків) на суму 1 456 378, 96 доларів США внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов OXO NETWORKS CORP (зареєстрована за законодавством республіки Панама, рег. № 774378-2207490, 50 th Street. Global Plaza Tower. 19-й поверх, Suite H, місто Панама, Республіка Панама) задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльністьГоловного управління ДФС у м. Києві, яка полягає у неповерненні позивачу тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню № 32013110000000254 від 24.09.2013 р.

Стягнути з Головного управління ДФС у м.Києві майнову шкоду у розмірі 1 456 378, 96 доларів США.

Присудити на користь OXO NETWORKS CORP (зареєстрована за законодавством республіки Панама, рег. № 774378-2207490, 50 th Street. Global Plaza Tower. 19-й поверх, Suite H, місто Панама, Республіка Панама) судові витрати в сумі 1 762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві» (04655, м.Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко

Рішення складене в повному обсязі та підписане 20.11.2018 року