Решение № 77979083, 14.11.2018, Новокаховський міський суд Херсонської області

Справа № 661/530/18

Провадження № 2/661/874/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

14 листопада 2018 року

Новокаховський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Червоненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання – Куц О.О.,

позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Каховка Херсонської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України матеріальних збитків в сумі 26006,66 грн., спричинених Новокаховським відділом державної виконавчої служби внаслідок тривалого невиконання виконавчого листа №2-1094, виданого 13.08.2001 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 28615,06 грн., посилаючись на те, що через бездіяльність посадових осіб виконавчої служби рішення суду не виконується протягом 16 років. Зокрема вказує, що боржник ОСОБА_2 є засновником та керівником фірми «Янтарь», яка мала доходи та майно, однак виконавчою службою з 2001 року не було вжито заходів щодо встановлення доходів боржника, належного йому та фірмі, власником якої він є, рухомого та нерухомого майна, не звернуто стягнення на рахунки та майно цієї фірми, не обмежено боржника у праві виїзду за кордон, тощо, а натомість передано виконавче провадження до Чернігівського ВДВС, чим надано можливість боржнику продати майно та виїхати за кордон .

Позивач в судовому засіданні позов підтримала із зазначених у ньому підстав.

12.07.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно з якого слідує, що відповідачем не визнаються позовні вимоги у повному обсязі, зазначено в Новокаховському відділі ДВС ГТУЮ у Херсонській області на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №51513177 від 24.06.2016 року з примусового виконання виконавчого листа №2-1094, виданого 13.08.2001 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 28615,06 грн.. В ході примусового виконанням державним виконавцем було вжито ряд заходів, направлених на встановлення доходів, рухомого та нерухомого майна боржника, рахунків у банках, факту його працевлаштування, джерел отримання доходів, тощо. Проте вжиті заходи позитивних результатів не дали, майна боржника, доходів та місце його перебування не встановлено, згідно відомостей Прикордонної служби України боржник перетнув Державний кордон України ще 14.12.2014 року, на даний час він відповідно до ухвали суду перебуває у розшуку. Окремо зазначено, що на виконанні у Новокаховському міському ВДВС перебувало виконавче провадження №175999084 з примусового зазначеного виконавчого документа з 26.11.2009 року. В ході виконання, у 2011 році, було направлено подання про оголошення розшуку боржника і 14.04.2011 року державним виконавцем зупинено виконавче провадження відповідно до ухвали Новокаховського міського суду Херсонської області від 08.04.2011 року про оголошення в розшук боржника. 02.06.2011 року до Новокаховського міського ВДВС надійшло повідомлення від Новокаховського МВ УМВС України в Херсонській області про те, що ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку із чим виконавче провадження 06.06.2011 року закінчено та направлено до ВДВС Чернігівського РУЮ для виконання. Виконавчий документ повернуто стягувану 28.03.2016 року, про що свідчить постанова про повернення виконавчого документа №48450392. Тобто факт перетину кордону боржником мав місце в той час, коли виконавче провадження перебувало на виконанні в Чернігівському ВДВС.

30.07.2018 року представником третьої особи подано пояснення на позовну заяву, відповідно до яких позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди в сумі 26066,66 вони вважають таким, що не підлягають задоволенню, оскільки в судовому порядку рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади незаконними не визнавались, у зв’язку з чим відсутні правові підстави до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 1173 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 27.09.2018 року заперечувала проти позову з підстав, що зазначені у відзиві. В судове засідання 14.11.2018 року не з’явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За встановлених обставин суд продовжує розгляд справи у відсутність представника відповідача та представник третьої особи.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що з 20.08.2001 року в провадженні відділу державної виконавчої служби Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1094, виданого 13.08.2001 року Новокаховським міським судом Херсонської області по цивільній справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 28615,06 грн., виданого на підставі рішення суду від 12.07.2001 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

25.10.2006 року стягувачу перераховано 2608,40 грн. від продажу рухомого майна, належного боржнику.

На час розгляду справи судом сума нестягнутого боргу складає 26006,66 грн..

Відомостей щодо здійснення виконавчих дій протягом 2006-2010 р.р. суду не надано.

Також вбачається, що 06.06.2011 року виконавче провадження було направлено до ВДВС Чернігівського РУЮ для виконання за інформацією Новокаховського МВ УМВС України в Херсонській області про те, що ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, однак 28.03.2016 року виконавчий лист було повернуто стягувачу.

З 24.06.2016 року виконавче провадження перебуває на виконанні в Новокаховському відділі ДВС ГТУЮ у Херсонській області.

В ході примусового виконанням державним виконавцем було вжито заходи щодо встановлення доходів, рухомого та нерухомого майна боржника, рахунків у банках, факту його працевлаштування, джерел отримання доходів, тощо.

Проте, вжиті заходи позитивних результатів не дали, майна боржника, доходів та місце його перебування не встановлено.

Згідно відомостей Прикордонної служби України боржник перетнув Державний кордон України 14.12.2014 року, на даний час перебуває у розшуку.

Статтями 129, 129-1 Конституції України встановлено обов’язковість виконання судових рішень (в тому числі ст. 124 Конституції України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статей 1, 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Згідно ст. 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «ОСОБА_4 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі «ОСОБА_4 проти України». У цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних правовідносин, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

З наведеного вище випливає, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків – це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта – правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

В силу ст.ст. 12 ч. 3,81 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході судового розгляду позивачем доведено, що сума боргу, яка залишилась нестягнутою за виконавчим документом в сумі 26006,66 грн. є збитками в розумінні наведених вище норм законодавства, оскільки через протиправну бездіяльність державних виконавців, яка виразилась тривалому невиконанні судового рішення, позивач остаточно втратила можливість стягнути з боржника заборгованість за рішенням суду, який 14.12.2014 року залишив Україну і будь-якого майна, на яке може бути звернуто стягнення відсутнє, а тому ця шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

При цьому, будь-яких доказів які б свідчили про обґрунтованість та правомірність такого тривалого зволікання з виконанням судового рішення, представник відповідача не надав.

За встановлених обставин позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 26006,66 грн. (двадцять шість тисяч шість гривень 66 копійок) в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" ЦПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 19.11.2018 року.

Суддя Д. В. Червоненко