Постановление суда № 77793681, 07.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

07 листопада 2018 року м. Київ№ 810/1291/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Чуб Н.С., розглянувши у підготовчому засіданні питання про закриття провадження у справі:

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування рішення,за участю представників сторін:

представник позивача, Алюніна О.О.,

представник відповідача, Медведєва Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК»з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №4691443 від 01.08.2013, прийнятого державним реєстратором реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 справу №810/1291/18 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатами автоматизованого авторозподілу, справа була передана на розгляд судді Мазур А.С.

Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 23.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.

Як вбачається із матеріав адміністративної справи, 14.10.2010 між позивачем, як іпотекодержателнм та ОСОБА_4, як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автекс-сервіс", як іпотекодавцем укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

За умовами вказаного договору іпотекодавець передає в рахунок виконання основного зобов'язання позичальника за кредитним договором, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: земельні ділянки зазначені у Договорі. Вищевказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Насобіною Г.О.

Згідно акту приймання-передачі актів на земельні ділянки від 14.10.2010 іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв оригінали актів на земельні ділянки, що зазначені у Договорі.

Крім того, приватним нотаріусом Насобіною Г.О. було накладено заборону на відчуження на предмет іпотеки, а саме: земельну діялянку 0, 4171 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

01.08.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук Альоною Олександрівною було зареєстроване право власності за ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1.

На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій протиправно не перевірила наявність обтяження не нерухоме майно.

Вважаючи дії реєстратора протиправними та такими, що порушують право власності позивача, останній звернувся із даним позовом до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленийзаконом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч.1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2 ч.1 ст.4).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Суб'єктом владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і виникнення якого пов'язане з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з тих підстав, що реєстрацією права власності на нерухоме майно було порушено право власності позивача, як іпотекодержателя за Договором.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

З вищевказаного вбачається, що з проведенням державної реєстрації предмету іпотеки законодавець пов'язує винекнення у іпотекодержателя прав щодо користування та розпорядження вищевказаним майном.

Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI«Про адміністративні послуги» надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не протиправність дій державного реєстратора з надання адміністративних послуг, а результат таких послуг - державна реєстрація права приватної власності на нерухоме майно, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, що, в свою чергу, свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

В той же час, згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, з'ясувавши належним чином характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач оскаржує правовідносини, що стосуються права учасників справи на об'єкти нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист права власності. Крім того, позовні вимоги до відповідача, пов'язані з реєстрацією права власності на земельну ділянку, є похідними від вимог у приватно-правовому спорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 14.03.2018 № 396/2550/17.

Таким чином, з урахуванням правової позиції наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підстави для розподілу чи присудження судових витрати за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 238-239, 241-244, 248, 256, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №826/1291/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування рішення - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур