Решение № 77790929, 13.11.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 р. справа № 814/1313/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороз А. О. розглянув в спрощеному позовному провадженні

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54038

до відповідача:Миколаївського обласного військового комісаріату, вул. Спаська, 33, м. Миколаїв,54030

про:визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся з позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у встановленні статусу ветерана військової служби; зобов’язати відповідача встановити позивачу статус ветерана військової служби та видати йому посвідчення ветерана військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на день звільнення з військової служби календарної вислуги понад 20 років та вважає, що звільнено його з підстав реформування Збройних Сил України. Відтак, має підстави для визнання його ветераном військової служби.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, у зв’язку з тим, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров’я, а тому підстави для визнання його ветераном військової служби відсутні.

Ухвалою від 29.05.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач, майор юстиції запасу, в період з серпня 1993 року по 30 листопада 2017 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Наказом командувача військ оперативного командування «Південь» (по особовому складу) від 30.11.2017 р. №217 позивача звільнено з військової служби в запас відповідно до п.п. б п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” (за станом здоров’я). Календарна вислуга років на день звільнення складала 24 роки 4 місяці.

Наказом військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату від 30.11.2017 р. №217 позивача виключено зі списків особового складу.

15.01.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу ветерана військової служби.

Листом від 17.01.2018 року №12/350 відповідач відмовив у задоволенні заяви. Відмова мотивована відсутністю підстав для встановлення статусу ветерана військової служби, оскільки позивача звільнено за станом здоров’я, а не в зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.

За приписами п. 12 ст. 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" дія пункту 6 статті 1 цього 3акону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 01 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11 та 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", який діяв на час звільнення позивача з військової служби, та діючого на даний час Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що для встановлення статусу ветерана військової служби необхідна наявність двох умов, а саме наявність на час звільнення вислуги років на військовій службі більше 20 років у календарному обчислені і більше 25 років у пільговому обчислені та звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно наказу про звільнення відповідача з військової служби його вислуга років складає 24 року 4 місяці, тобто більше 20 років, однак підстава звільнення зазначена «за станом здоров’я», тобто не у зв’язку із реформуванням (п.п. г п. 6 та 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів – у разі неможливості їх використання у службі ).

Позивач у своїй заяві зазначив, що звільнення за станом здоров’я також вважається звільненням за реформуванням та посилається на абзацу 6 п. 1 директиви Міністра оборони України від 27.01.2006 р. № Д-1 "Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2006-2011 років та на директиву Міністерства оборони України №д-1 від 10.10.2013 року «Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період до 2017 року, однак суд не може погодитись з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

Так, відповідно до Наказу Міністерства оборони України №774 від 29.12.2006 року зазначено, що директиву Міністра оборони України від 27.01.2006 р. № Д-1 "Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2006-2011 років вважати такою, що втратила чинність. Також, відповідно до цього ж Наказу, військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв’язку з реформування Збройних Сил України, тих які звільнені з військових частин, що розформуються, а також у разі скорочення посад або зміни цих посад (за назвою, військово-облікової спеціальністю, штатно-посадовою категорією або посадовим окладом) на підставі відповідних директив Міністерства оборони України про проведення організаційних заходів. Звільнення проводити за підстав, що визначені п.п. г п. 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів – у разі неможливості їх використання у службі).

З огляду на вищезазначене, директива на яку посилається позивач втратила чинність з прийняттям Наказу Міністерства оборони України №774 від 29.12.2006 року, в якому визначено, яка підстава звільнення стосується звільнення за реформуванням.

Також, відповідно до Міністерства оборони України №д-1 від 10.10.2013 року «Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період до 2017 року, вважати звільненими з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України військовослужбовців, які звільняються з військової служби з посад, що скорочуються, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами).

Отже, посилання позивача на директиву Міністра оборони України від 27.01.2006 р. № Д-1 "Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2006-2011 років та на директиву Міністерства оборони України №д-1 від 10.10.2013 року «Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період до 2017 року є недоречними, оскільки по-перше, одна з цих директив втратила чинність ще у 2006 році, по-друге, всі ці директиви стосуються періоду до 2017 року, а позивача звільнено у 2017 році, по-третє, і за їх змістом під звільненням у зв’язку із реформуванням необхідно розуміти звільнення з посад, що скорочуються, тобто на підставі п.п. г п. 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів – у разі неможливості їх використання у службі).

Таким чином, відмова Миколаївського обласного військового комісаріату у наданні позивачу статусу ветерана військової служби та видачі посвідчення є правомірною, оскільки позивача звільнено з військової служби відповідно до п.п. б п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” (за станом здоров’я), а не на підставі п.п. г п. 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів – у разі неможливості їх використання у службі). А лише наявність у позивача вислуги років більше 20, не є підставою для надання статусу ветерана військової служби, оскільки такий статус надається із наявністю двох умов одночасно.

У задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 08299180), відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз