Решение № 77745979, 31.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2018 року № 826/7123/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 (02232, АДРЕСА_1) доГоловного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20/3) про визнання протиправним та скасування Наказу №16 о/с від 05.04.2018 року в частині, зобов'язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві (далі по тексту - відповідач-1), Подільського районного управління Головного управління МВС в м. Києві (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ідентиф. код 08592201) від 05 квітня 2018 року №16 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;

- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20/3, ідентиф. код 08672928) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві розглянути рапорт, поданий 06 листопада 2015 року майором міліції ОСОБА_1 начальником відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції;

- стягнути Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ідентиф. код 08592201) на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що позивача неодноразово звільняли із займаної посади у зв'язку з скороченням штатів зі служби в органах внутрішніх справ, однак на підставі судових рішень його порушені права були відновлені шляхом поновлення на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

При цьому, як стверджує позивач, факт виявлення ним бажання проходити службу в поліції та незаконність звільнення встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Також, позивач стверджує, що в межах спірних правовідносин Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві не повідомив обставин, які б свідчили про відсутність можливості подальшого використання на службі, та відповідно підтверджували правомірність звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби.

На думку позивача, норми Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та Положення, на які йдеться посилання у оскаржуваному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі, а відтак при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільнення.

Крім того, позивач зазначив, що у зв'язку з відсутністю штатів у органів внутрішніх справ, ліквідаційна комісія Головного управління МВС в м. Києві повинна була діяти в порядку, визначеному законодавством, а саме звільнити позивача за пунктом 64 «г» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та здійснити подальше працевлаштування позивача на посаду до органів Національної поліції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Копію ухвали від 08 травня 2018 року представники відповідачів отримали 21 липня 2018 року та 25 липня 2018 року відповідно.

07 червня 2018 року представник Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що ліквідаційною комісією виконано вимоги Цивільного кодексу України та здійснені усі належні виплати при звільненні позивача за скороченням 06 листопада 2015 року, що підтверджує належне виконання підпункту 3 пункту 21 Порядку №1074, а тому вимоги Кодексу законів про працю України не застосовуються до спірних правовідносин, так як вони врегульовані спеціальним законодавством.

Також представник відповідача-2 додатково зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, серед яких Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві у відзиві на адміністративний позов повідомив, що позовна вимога №4 щодо покладення зобов'язання на Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві розглянути рапорт, поданий 06 листопада 2015 року майором міліції ОСОБА_1 начальником відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) вже була розглянута у справі №826/3249/17, у задоволенні якої позивачу відмовлено.

Також додатково представник відповідача-1 зазначив, що накази, які оскаржувались в межах інших адміністративних справ не мають нічого спільного з наказом від 05 квітня 2018 року №16 о/с, як по часу, так і по змісту.

Крім того, представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві стверджує, що з листопада 2016 року по дату звільнення позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України «Про Національну поліцію» шляхом проходження конкурсу. При цьому, тільки конкурсна комісія наділена повноваженнями встановлювати відповідність вимогам кандидата на вакантну поліцейського (можливість використання на службі в поліції), адже на офіційному сайті Національної поліції України міститься інформація про те, що з 16 січня 2017 року по 26 червня 2018 року здійснювався відбір на 1088 вакантних посад до Головного управління Національної поліції у м. Києві, але позивачем не було подано документів на розгляд конкурсної комісії Головного управління Національної поліції у м. Києві, що свідчить про бездіяльність самого позивача.

На думку відповідача-1, позивач не має права на отримання грошового забезпечення (заробітної плати), відповідно і підстави для стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві видано наказ №16 о/с від 05 квітня 2018 року «Щодо особового складу», яким відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1338 «Про організаційно-штатні питання» звільнити 05 квітня 2015 року в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення майора міліції ОСОБА_1 (М-091501) начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління.

Незгода позивача із вказаним наказом зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1009 о/с «Щодо особового складу» згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено майора міліції, ОСОБА_1, начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності відділу Подільського районного управління, установивши щомісячну премію за жовтень та листопад 2015 року в розмірі 60 відсотків.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, постановлено визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 55 584,90 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні дев'яносто копійок).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що «відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Таким чином, суд вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції. Суд звертає увагу, що відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби».

На виконання постанови суду від 27 жовтня 2016 року Головним управлінням Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві видано наказ №44 о/с від 14 грудня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділенні розслідування злочинів у сфері господарської діяльності Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

В подальшому, на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві №5 о/с від 01 лютого 2017 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі №826/3249/17 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1, постановлено визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 01 лютого 2017 року №5 о/с «Щодо особового складу» в частині, що стосується ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 71 232,75 грн. (сімдесят одна тисяча двісті тридцять дві гривні сімдесят п'ять копійок); зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; в іншій частині адміністративного позову відмовити; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Задовольняючи позовні вимоги у межах адміністративної справи №826/3249/17 суд зазначив, що «в межах спірних правовідносин відповідач 1 не надав суду доказів, які б свідчили про відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, підтверджували правомірність звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби.

З урахуванням викладеного слідує, що ОСОБА_1 повторно звільнений відповідачем 1 на тих самих підставах та за таких самих умов, що також вказує про невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року у справі №826/640/16. Отже, з огляду на відсутність у справі доказів неможливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача та про необхідність скасування наказу ГУ МВС від 01 лютого 2017 року №5 о/с "Щодо особового складу" в частині, що стосується позивача, і про поновлення на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділення Подільського РУГУ з 06 листопада 2015 року, як незаконно звільненого працівника.

Доводи відповідача 1 на обрання у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року у справі №826/640/16 способу захисту прав позивача, який порушує вимоги чинного законодавства та права ГУ МВС у зв'язку із ліквідацією, є безпідставними, оскільки ГУ МВС не наділене повноваженнями надавати правову оцінку судовому рішенню, яке набрало законної сили, а невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може мати наслідком притягнення до юридичної відповідальності.

Інших мотивів, які б підтверджували правомірність звільнення позивача, окрім висловлення незгоди із постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року у справі №826/640/16, відповідачем 1 не наведено».

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві №5 о/с від 01 лютого 2018 року поновлено з 06 листопада 2015 року на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дані правовідносини регулюються Законом України 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» (чинний на час прийняття позивача в органи МВС» (далі Закон №565-ХІІ), Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Згідно положень до пункту 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.

Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.

Верховною Радою України 2 липня 2015 року прийнято Закон «Про Національну поліцію» №580-VІІІ, який 6 серпня 2015 року опубліковано в офіційному виданні Голос України №141-142.

За пунктом 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №№580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №№580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №№580-VIII).

Системний аналіз правових норм, що містяться у пунктах 9 і 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №№580-VIII, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 6 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби позивач може бути звільнений лише на за таких умов: підтвердження факту скорочення штатів та відсутність можливості подальшого використання на службі.

Суд встановив, що постановою Кабінету Міністів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, та створено новий орган - Головне управління Національної поліції у місті Києві.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно штатні питання» вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

На момент вирішення спору за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГУ МВС перебуває у стані припинення.

Наведене свідчить про наявність скорочення штатів ГУ МВС у зв'язку із ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Крім того, представником відповідача-1 надано довідку від 12 березня 2018 року «Про скорочення посад у Головному управлінні МВС України в місті Києві», відповідно до якої ліквідовано Головне управління МВС України в місті Києві, у т.ч. всі підпорядковані підрозділи та скасовані всі його штати. Станом на 06 листопада 2015 року загальна штатна чисельність Головного управління МВС України в місті Києві становила 15 260 одиниць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в межах вказаних вище адміністративних справ №826/640/16 та №826/3249/17 встановлено, що 06 листопада 2015 року ОСОБА_1, виявивши бажання проходити службу в органах Національної поліції, написав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку із переходом на роботу в органи поліції та заяву про прийом до Національної поліції, які були подані позивачем до відділу кадрового забезпечення Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. Про факт подачі вказаних заяв зазначають у письмових поясненнях колишні співробітники Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, які долучено до матеріалів справи. Відповідачами, у свою чергу, не спростовано той факт, що позивач виявив бажання проходити з 06 листопада 2015 року службу в органах поліції.

Водночас, суд звертає увагу, що на підставі оскаржуваного наказу №16 о/с від 05 квітня 2018 року позивача звільнено на підставі Положення №114 без посилання на пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №№580-VIII.

Крім того, в матеріалах справи міститься попередження, яке оголошено ОСОБА_1 05 лютого 2018 року на виконання вимог пункту 8,10 та 11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрнішніх справ» та попереджено про можливе наступне вивільненні із займаної посади із 01 квітня 2018 року згідно з пунктом 1 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України та підпункту «г» (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вказане попередження містить підпис позивача, який датований 05 лютого 2018 року.

Так, пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до вимог частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як уже зазначалось вище, судом встановлено факт скорочення штату ГУ МВС у зв'язку із ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

При цьому, Закон України «Про Національну поліцію» прямо передбачив право осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Так, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з моменту попередження його на виконання вимог пункту 8,10 та 11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» про наступне вивільнення про звернення його до відповідача із заявою про бажання продовжити службу в органах поліції.

Водночас, судом вбачається, що відповідачем-1 позивачем не пропонувались позивачу посади, що заміщуються поліцейськими, як і відсутні докази відмови позивача від проходження служби в поліції.

Суд вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції. а відтак суд приходить до висновку про безпідставність прийняття оскаржуваного наказу №16 о/с від 05 квітня 2018 року та необхідність скасування його в судовому порядку.

В частині позовних вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на наступне.

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач має бути поновлений на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Вище встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року « 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Проте, на час розгляду вирішення справи записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві відсутні, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача-2 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2018 року до дати винесення судом рішення, суд звертає увагу на наступне.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Суд встановив, що з 06 листопада 2015 року Подільське РУ ГУ не працювало, а тому вважає а можливе при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу використати розмір середньоденної заробітної плати, що встановлений у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року у справі №826/640/16, а саме: середньоденна заробітна плата позивача складає 233,55 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку - з 05 квітня 2018 року по 30 жовтня 2018 року, що складає 140 робочих днів.

З таких підстав на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 32 697,00 грн. (233,55 х 140). Доказів, які свідчили про отримання позивачем за період вимушеного прогулу будь-яких доходів, відповідачами до суду не надано.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 розглянути рапорт, поданий 06 листопада 2015 року майором міліції ОСОБА_1, про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з виявленням бажання проходити службу в поліції, суд зазначає, що позовні вимоги вирішено в межах адміністративної справи №826/3249/17, судове рішення в якій набрало законної сили.

Так, рішенням від 16 січня 2018 року зобов'язано Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Позивачем не надано доказів звернення позивача до відповідача-1 та/або органів виконавчої служби із заявою про виконання судового рішення від 16 січня 2018 року.

При цьому, позивач не позбавлений права на звернення щодо таке звернення або ж оскарження бездіяльності щодо невиконання відповідачем-1 судового рішення.

Відтак судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачами як суб'єктами владних повноважень не виконано обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ідентиф. код 08592201) від 05 квітня 2018 року №16 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

4. Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20/3, ідентиф. код 08672928) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 32 697,00 грн.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук