Решение № 77470253, 29.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2018 року № 826/8361/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№ 47400-1305-2655

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018р. № 47400-1305-2655.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваного рішення. Зокрема, оскільки ОСОБА_1 є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності (здає нежитлове приміщення в оренду), а тому звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Відповідач у відзиви на позовну заяву вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначає відповідач, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належним ОСОБА_1 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №63 (в літ. А), загальною площею 52,60 м2 за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 липня 2012 року реєстровий №1033.

Відповідно до виписки з ЄДР ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, є платником єдиного податку третьої групи, відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_2. Одним з основних видів господарської діяльності Позивача за КВЕД-2010 є: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Здійснення Позивачем вказаного виду діяльності підтверджується довідкою №204 Головного управління статистики у м. Києві від 18 лютого 2014 року.

Згідно з договором № 1/4/17 від 01 квітня 2017 року та додатковим договором №1 від 07 березня 2018 року до договору № 1/4/17 від 01 квітня 2017 року, позивач надав в оренду ПП «Буду Позже» нежитлове приміщення загальною площею 52,60 м2 за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.04.2018р. № 47400-1305-2655, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 186 Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2018 рік на 4 240,52 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Так, статтею 269 ПК України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З наведених правових норм слідує, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положення статті 120 Земельного кодексу України, яка регулює питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, передбачають, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №21-3517а15 та від 07 липня 2015 року у справі №21-775а15.

Проте, у межах спірних правовідносин вказана позиція Верховного Суду України не може бути застосована, оскільки, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, він є платником єдиного податку та використовує спірне приміщення для провадження господарської діяльності (здає його в оренду). У свою чергу у наведених вище постановах Верховного Суду України не досліджувалось питання особливостей справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Суд звертає увагу на те, що в межах цих правовідносин не є спірним обов'язок сплати до бюджету податку за площі під нежилим приміщенням, який виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Як встановлено судом, належне позивачу нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2, використовуються ним, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна.

Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі №826/14081/16.

Доказів, які б свідчили, що вказані нежилі приміщення не використовуються позивачем для провадження господарської діяльності, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, нарахування податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та суперечить положенням пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано обґрунтованого розрахунку розміру суми визначеного податкового зобов'язання з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, як того вимагає пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.04.2018р. № 47400-1305-2655.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704,80 (сімсот чотири) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій