Решение № 77372181, 08.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/2037/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі – позивач, ОСОБА_3А.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі – відповідач) про:

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0292741-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 20216,36 грн.;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0292742-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у сумі 22872,04 грн.;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0292743-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у сумі 39835,20 грн.

Визначення відповідачем суми податкових зобов’язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2017 роки позивач вважає безпідставним. Позивач вказав, що в силу пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України податок на майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15.07.2014. Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджене рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 № 4830, що виключає можливість встановлення означеного податку до вказаної вище дати.

Також позивач зазначив, що з оскаржених податкових повідомлень-рішень незрозуміло, з яких об’єктів житлової чи нежитлової нерухомості податковий орган визначив податкове зобов’язання. Крім того, просив врахувати, що приміщення, які належать йому є частинами будівель промисловості і на даний час використовуються, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, які відповідно до абз. "є" пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об’єктом оподаткування. Зазначене узгоджується з положенням про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким запроваджено на території міста Рівне податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджене рішенням Рівненської міської ради від 18.05.2015 №5255.

Окрім цього, вважає, що податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкового зобов’язання за 2015 та 2016 роки прийняті відповідачем з порушенням пп.266.7.2 п. 266.7 ст.266 ПК України.

Враховуючи наведене, позивач вважає податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 27.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.30-32). Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач вказав, що за даними АІС "Податковий блок" та Державного реєстру прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_3 перебуває нежитлове приміщення: ковбасний цех (літ. "Ж-2") за адресою м. Рівне, провулок Робітничий,5, загальною площею 3319,6 м.кв., яке є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПК України. Зазначив, що рішенням Рівненської міської ради № 5255 від 18.06.2015 "Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", ставка податку для об'єктів нерухомості по м. Рівне встановлена за 1 квадратний метр бази оподаткування 0,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року. Таким чином, відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання за 2015 рік з розрахунку: 1218х0,5%=6,09 грн.; 3319,6х6,09+20216,36 грн.; за 2016 рік з розрахунку: 1378х0,5%=6,89 грн.; 3319,6х6,89=22872,04 грн. Відповідач зазначив, що відповідно до пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховане за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України, не пізніше 1095 днів. Відтак, визначення відповідного зобов'язання за 2015-2016 роки в 2018 році відповідач вважає правомірним.

Окрім цього, відповідач вказав, що рішенням № 2388 від 23.02.2017 було внесено доповнення до рішення Рівненської міської ради №5255 від 18.06.2015, а саме з 01 січня по 31 грудня 2017 року до ставки податку застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75. Відтак, ставка податку за 2017 рік по м. Рівне становила 0,375% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року. З урахуванням наведеного контролюючий орган визначив позивачу податкове зобов'язання за 2017 рік з розрахунку: 3200х0,375%=12 грн.; 3319,6х12=39835,2 грн.

Відповідач зазначив, що розрахунок податкового зобов’язання додається до податкового повідомлення-рішення за наявності, однак самої форми такого розрахунку, і відповідно, інформації, яку має містити такий розрахунок, не наведено. Відповідач вказав, що у випадку спірних правовідносин розрахунок податкового зобов’язання не складався, а відтак і не надсилався.

Також відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постановах від 15.05.2018 у справі №806/2676/17 та у справі №806/2461/17, вказав, що об’єкт нерухомості, на який нараховано податок, перебуває у власності позивача - фізичної особи, та не перебуває у власності промислових підприємств, а тому підпункт "є" пп.266.2.2 п.266.2 статті 266 ПК України, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

З наведених підстав відповідач вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення правомірними, в задоволенні позову просив відмовити повністю.

Ухвалою від 20.08.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення з мотивів та підстав, наведених в заявах по суті справи.

З'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з урахуванням такого.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 з 22.08.1994 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець (номер запису про проведення державної 2 608 017 0000 010790); основний вид діяльності: 70.22. Консультування з питань комерційної діяльності й керування (а.с.58-59).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві власності належить нерухоме майно - нежитлове приміщення, ковбасний цех (літ. "Ж-2"), об’єкт житлової нерухомості: ні, що знаходиться за адресою Рівненська обл., м. Рівне, провулок Робітничий, будинок 5, а саме: 64/100 із частки загальною площею 3319,6 кв.м. та 36/100 (а.с.35).

Суд встановив, що 03.05.2018 Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення Форми "Ф":

№0292741-5002-1716, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 20216,36 грн. (а.с.11);

№0292742-5002-1716, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у сумі 22872,04 грн. (а.с.12);

№0292743-5002-1716, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у сумі 39835,20 грн. (а.с.13).

З пояснень представника відповідача та відповідно до службової записки начальника Рівненського управління Головного управління ДФС у Рівненській області від 08.08.2018 №1427/17-00-50-02, встановлено, що грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2017 роки було нараховане позивачу контролюючим органом, з урахуванням площі нежитлового приміщення 3319,6 кв.м. (а.с.33).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень, суд враховує таке.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності з 01.01.2015, статтю 266 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктом 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому, підпунктом 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України визначено, що ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Таким чином, з набранням з 01.01.2015 чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Податок на нерухоме майно належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.

Положеннями статті 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктами 10.1, 10.2 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки":

встановлено з 01 січня 2015 року на території м. Рівного податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

затверджено Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з додатком до цього рішення;

вирішено опублікувати це рішення в газеті Рівненської міської ради "Сім днів".

Відповідно до пп. "в" п. 6.1 Розділу 6 Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставка податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за 1 квадратний метр бази оподаткування в розмірі 0,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, - для об’єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції) (а.с.18-25).

Судом враховано, що відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, принцип стабільності у податковому законодавстві полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що для того, щоб застосувати ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлену рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у 2015 році, таке рішення органу місцевого самоврядування мало бути прийняте та офіційно оприлюднене до 15 липня 2014 року.

З урахуванням дати прийняття та оприлюднення рішення Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" після 15.07.2014, підстави для сплати такого податку у 2015 році - відсутні, оскільки наступний бюджетний рік починається з 01.01.2016.

Аналогічні висновки про застосування норм права до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №823/2/17, якав силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом у даній справі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що введення нового податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, не є правовою підставою для сплати позивачем даного виду податку у 2015 році, оскільки нарахування такого податку має здійснюватись виключно у законодавчо встановлений спосіб для запровадження нових місцевих податків.

Доводи відповідача щодо необхідності сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вже у 2015 році, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0292741-5002-1716 від 03.05.2018 слід задовольнити.

Оцінюючи правомірність податкових повідомлень-рішень №0292742-5002-1716 від 03.05.2018 та №0292743-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суми податкових зобов’язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки, суд враховує таке.

Як зазначалось судом, податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлений з 01.01.2015 на території міста Рівне рішенням Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830.

Рішенням Рівненської міської ради №5255 від 18.06.2015 "Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки":

встановлено з 01 січня 2016 року на території м. Рівного податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

затверджено Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що додається;

вирішено опублікувати це рішення в газеті Рівненської міської ради "Сім днів".

Також в пункті 4 рішення Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255 зазначено, що рішення Рівненської міської ради від 22.01.2015 №4830 "Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" (із змінами, внесеними згідно з рішенням Рівненської міської ради від 26.02.2015 №4894) втрачає чинність з 1 січня 2016 року (а.с.84).

Відповідно до пп. "в" п. 6.1 Розділу 6 Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255, ставка податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за 1 квадратний метр бази оподаткування в розмірі 0,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, - для об’єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції) (а.с.84-87).

Таким чином, рішення Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255, яке враховане відповідачем при визначенні грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, прийнято в межах строку, встановленого пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

В подальшому рішенням Рівненської міської ради від 23.02.2017 №2388 "Про внесення змін до рішення Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255 "Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" внесено зміни до Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255 (із змінами), доповнивши, зокрема, пункт 6.1 розділу 6 Положення новим абзацом та змістом: "з 1 січня по 31 грудня 2017 року до ставки податку застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75". Зазначено, що це рішення набирає чинності з 1 січня 2017 року (а.с.89).

Таким чином, до ставки податку на об'єкти нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції) у 2017 році застосовувався понижувальний коефіцієнт 0,75, що враховано відповідачем у спірних правовідносинах.

20.12.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII (далі - Закон №1791-VIII), де в п. 4. Розділу II Прикінцевих та перехідних положень зазначено: "Установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, з прийняттям Закону №1791-VIII для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів та їх елементів.

Суд враховує, що відповідно до п.7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, суд вважає, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016 є законом з питань оподаткування, вносить зміни до ПК України, його положення неконституційними не визнані, відтак підстав для його неврахування відповідачем при визначенні позивачу спірного податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було.

Окрім того, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Відтак, ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що рішення Рівненської міської ради від 18.06.2015 №5255, яким встановлено на території м. Рівне податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та рішення Рівненської міської ради від 23.02.2017 №2388, яким визначено застосування в період з 1 січня по 31 грудня 2017 року до ставки податку понижувального коефіцієнту, можуть застосовуватися контролюючим органом у 2018 році для визначення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік.

Відтак, суд вважає, що контролюючим органом обґрунтовано розраховано позивачу розмір грошового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та за 2017 рік.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо належності частин будівлі, яка перебуває у його власності, до будівель промисловості, а відтак відсутності у власності ОСОБА_3 об’єкту оподаткування, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивачу, на підставі договорів купівлі-продажу на праві приватної власності, належать приміщення ковбасного цеху (літ. "Ж-2"), розташоване за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, пров. Робітничий, буд. 5. (а.с.63-64)

Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та видом його діяльності за КВЕД – 70.22, є консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є, крім іншого, фактичне її використання як об'єкту промисловості.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 (Наказ №457), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року N 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010 (Наказ №457), згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B (Наказ N 457) "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C (Наказ N 457) "Переробна промисловість", D (Наказ N 457) "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E (Наказ N 457) "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F (Наказ N 457) "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави для висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Позивач, в обґрунтування обставин щодо використання спірного об’єкту нерухомості в якості об’єкту промисловості при здійсненні господарської діяльності надав суду копію Статуту ТОВ "Рівненська продуктова компанія", затвердженого загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (протокол №35 від 13.10.2015).

Відповідно до п. 6.1 Розділу 6 "Статутний капітал Товариства" Статуту ТОВ "Рівненська продуктова компанія" для забезпечення діяльності Товариства створюється Статутний капітал, за рахунок грошових внесків в сумі 1200000 (один мільйон двісті тисяч) гривень 00 коп. та права на користування майном (нежитлове приміщення загальною площею 5223,1 м. кв., за адресою м. Рівне, провулок Робітничий, 5) оціненого у розмірі 465000 (чотириста шістдесят п’ять тисяч) гривень 00 коп. (а.с.65-83)

Відтак, суд встановив, що об’єкт нерухомого майна, на яке відповідачем нараховано податок, перебуває у власності позивача, до статутного капіталу ТОВ "Рівненська продуктова компанія" такий об'єкт не передавався, а лише право на його користування. Таким чином, досліджені судом докази свідчать, що оподатковане нерухоме майно не є майном промислового підприємства, а є власністю безпосередньо позивача як фізичної особи.

Окрім цього, суд зауважує, що з урахуванням виду господарської діяльності позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, відсутні підстави для висновку про використання в підприємницькій діяльності ОСОБА_3 нерухомого майна, на яке нараховано спірні податкові зобов'язання.

Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2461/17, від 15.05.2018 №806/2461/18, які відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом у даній справі.

Окрім цього, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень у зв'язку з не направленням ОСОБА_3 розрахунку грошового зобов'язання, позаяк, чинним законодавством не встановлено обов'язку контролюючого органу складати такі розрахунки грошових зобов'язань.

Відтак, суд вважає, що відповідачем обґрунтовано розраховано позивачу спірні податкові зобов’язання за 2016 та 2017 рік.

За встановлених обставин суд дійшов висновку про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень №0292742-5002-1716 від 03.05.2018 та №0292743-5002-1716 від 03.05.2018, якими позивачу визначено суми податкових зобов’язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016, 2017 роки, та відсутність підстав для їх скасування, а відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, за результатами судового розгляду суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0292741-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 20216,36 грн., а відтак позовну вимогу про його скасування слід задовольнити.

Разом з тим, відповідач належними і допустимими доказами підтвердив правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень №0292742-5002-1716 від 03.05.2018, №0292743-5002-1716 від 03.05.2018, яким позивачу визначено суму податкових зобов’язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки. Доводи позивача не спростовують правомірності вказаних рішень суб'єкта владних повноважень та не дають суду підстав для їх скасування, а відтак в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 (33022 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023 м. Рівне, вул. Відінська,12, код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0292741-5002-1716 від 03.05.2018 про визначення податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 20216,36 грн.

В задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.05.2018 № 0292742-5002-1716 та № 0292743-5002-1716 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 202,17 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2018 року.

Суддя Дорошенко Н.О.