Решение № 77280858, 22.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 року № 826/14257/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 22 червня 2017 року №40021-17 та рішення від 22 червня 2017 року №40021/17-11,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу №40021-17 від 22 червня 2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та рішення №40021/17-11 від 22 червня 2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що податкова вимоги від 22 червня 2017 року №40021-17 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не містить відомостей про факт виникнення грошового зобов'язання ОСОБА_1, а саме щодо порушення позивачем конкретних вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що не отримувала жодного податкового повідомлення-рішення про виникнення будь-якого грошового зобов'язання у зв'язку з ніби-то порушенням вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Додатково позивач зазначила, що після складення Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві акта перевірки від 29 квітня 2014 року №191/17-01/НОМЕР_1, відповідно до вимог діючого законодавства України, він повинен був бути вручений особисто для надання можливості ознайомитись з ним та надати свої заперечення у випадку незгоди. При цьому, податкове повідомлення-рішення №394/26-59-17-01 від 06 червня 2014 року та акт перевірки було направлено податковим органом поштою з повідомленням про вручення одночасно.

На думку позивача, вказані дії контролюючого органу грубо порушують встановлений законодавством порядок проведення перевірок платників податків та оформлення їх результатів, внаслідок чого ОСОБА_1 була позбавлена будь-якої можливості скористатися своїм правом на надання заперечень до вказаного акта перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник податкового органу подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що станом на 22 червня 2017 року в інтегрованих картках платника інформаційної системи органів Державної фіскальної служби ОСОБА_1 обліковувався податковий борг у розмірі 211 506,31 грн., який виник у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань на підставі податкового повідомлення-рішення №394/26-59-17-01 від 06 червня 2014 року. У зв'язку із наявність податкового боргу сформовано та направлено платнику податків податкову вимогу від 22 червня 2017 року №40021-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 29 грудня 2017 року №131385-17.

Позивач надіслав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначила, що податковим органом не спростовані наведені позивачем обставини в частині того, що сума податкового зобов'язання не була узгоджена, а відтак підстави для прийняття оскаржуваної податкової вимоги були відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

22 червня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві ОСОБА_1 виставлена податкова вимога №40021-17, якою встановлено, що сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 21 червня 2017 року становить 211 506,31 грн., у т.ч. за основним платежем 169 205,05 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 42 301,26 грн.

Крім того, 22 червня 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняло рішення №40021/17-11 про опис майна у податкову заставу, на підставі якого відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України вирішив здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).

Незгода позивача із вказаною податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу від 22 червня 2017 року зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

У відповідності до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, «грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В силу підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Разом з тим, відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Приписами підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному Податковим кодексом України, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України, право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (пункт 89.2 статті 89 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 податкового боргу, контролюючим органом складено податкову вимогу від 22 червня 2017 року №40021-17 та прийнято рішення №40021/17-11 про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу.

При цьому, як стверджує представник податкового органу, податковий борг у позивача виник на підставі податкового повідомлення-рішення №394/26-59-17-01 від 06 червня 2014 року.

В позовній заяві позивач зазначила, що в рішенні Державної фіскальної служби України від 17 жовтня 2017 року «Про результати розгляду первинної скарги» їй повідомлено, що податковий борг у ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб виник в результаті несплати грошових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 06 червня 2014 року №394/26-59-17-01, складеного на підставі акта перевірки №191/17-01/НОМЕР_1 від 29 квітня 2014 року в сумі 211 506,31 грн.

У вказаному рішенні також зазначено, що акт перевірки та податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2014 року надіслані на адресу ОСОБА_1 06 червня 2014 року та 10 липня 2014 року до податкового органу повернулося поштове відправлення із зазначенням причин невручення такого відправлення - за закінченням терміну зберігання, у силу чого податкове зобов'язання набуло статусу узгодженого.

Відповідно до абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Водночас, позивачем заперечується факт обізнаності її про проведення у 2014 році перевірки відносно неї та складення податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2014 року №394/26-59-17-01.

При цьому, представником податкового органу не надано до суду ні копії зазначеного податкового повідомлення-рішення №394/26-59-17-01 від 06 червня 2014 року, ні доказів надіслання такого повідомлення-рішення на адресу ОСОБА_1, як і не надано доказів повернення поштового відправлення на адресу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

За таких підстав та виходячи з наявних матеріалів справи у суду відсутні підстави вважати суму грошового зобов'язання у розмірі 211 506,31 грн. узгодженою.

В той же час, саме на відповідача як суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок доказування правомірності прийняття рішення, в даному випадку - податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу від 22 червня 2017 року.

Оскільки матеріали справи не містять доказів узгодженості грошового зобов'язання позивача у розмірі 211 506,31 грн., суд приходить до висновку про передчасність та не доведеність податковим органом правомірності виставлення податкової вимоги №40021-17 від 22 червня 2017 року та складення рішення №40021/17-11 від 22 червня 2017 року про опис майна в податкову заставу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наґвність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу №40021-17 від 22 червня 2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та рішення №40021/17-11 від 22 червня 2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу.

3.Стягнути на користь ОСОБА_1 (01004, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3172 (три тисячі сто сімдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко