Решение № 77280763, 22.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 року № 810/933/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної фіскальної служби Українипро визнання протиправними та скасування рішень,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про продовження строку розгляду скарги Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2017 року №17105/Б/99-99-11-02-01-14 за підписом «В.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження І.А. Антоненко»;

- визнати протиправним та скасувати рішення про результати розгляду скарги Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2018 року №1460/Б/99-99-11-02-01-14 за підписом «Перший заступник Голови С.В. Білан».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року адміністративна справа №810/933/18 передана на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року адміністративну справу №810/933/18 прийнято до провадження суддею Кузьменко А.І. та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно норм чинного законодавства були відсутні законні підстави для підписання рішення від імені Державної фіскальної служби України в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження І.А. Антоненко. Додатково позивач зазначив, що внаслідок прийняття протиправного рішення №17105/Б/99-99-11-02-01-14 від 21 грудня 2017 року про продовження строку розгляду скарги позивача, першим заступником Голови Державної фіскальної служби України прийнято рішення від 01 лютого 2018 року №1460/Б/99-99-11-02-01-14 про результати розгляду скарги, яким загальну суму податкового зобов'язання в розмірі 15 638,97 грн. зменшена на 241,15 грн.

У відзиві на адміністративний позов представник Державної фіскальної служби України зазначив, що наказом Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2016 року №86 «Про надання повноважень» відповідно до пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України уповноважено директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження приймати рішення про продовження строку розгляду скарг платників податків та надано право підпису рішень про продовження строку розгляду скарг.

Також представник відповідача зазначив, що посилання на незаконність рішення Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2018 року №1460/Б/99-99-11-02-41 є безпідставним, оскільки в даному випадку предметом дослідження є дотримання суб'єктом владних повноважень конкретних юридичних норм при прийнятті спірного рішення.

Крім того, на думку відповідача, рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарги не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розміні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для платника податків, а відтак мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами Податкового кодексу України, є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

12 вересня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №390-04 від 12 вересня 2017 року, яким ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 15 638,97 грн. за 2016 рік.

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення від 12 вересня 2017 року №390-04, в якій просив скасувати таке повідомлення-рішення, оскільки рішенням виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 12 серпня 2010 року №436 житлове приміщення (житловий будинок) по вул. Петровського, 104 переведено в нежитлове.

21 грудня 2017 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення №17105/5/99-99-11-02-01-14 про продовження строку розгляду скарги, яким відповідно до пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України для з'ясування обставин справи вирішено продовжити строк розгляду скарги до 08 грудня 2018 року (включно).

Вказане рішення підписане в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Антоненко І.Л.

01 лютого 2018 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення №1460/Б/99-99-11-02-01-14 про результати розгляду скарги, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 12 вересня 2017 року №390-04 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в частині 241,15 грн., а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишає без змін.

Позивач, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент подання скарги позивача).

Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (пункт 56.2 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Згідно з пунктом 56.5 статті 56 Податкового кодексу України платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

При цьому, відповідно до вимог пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Аналіз наведеного свідчить, що рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків може прийняти керівник, його заступник або уповноважена особа.

Крім того, відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 (далі по тексту - Положення №236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Відповідно до пункту 11 Положення №236 Голова ДФС, зокрема, очолює ДФС, здійснює керівництво діяльністю Служби, представляє ДФС у відносинах з іншими органами, підприємствами, організаціями в Україні та за її межами; розподіляє обов'язки між своїми заступниками; здійснює інші повноваження, визначені законом, в т.ч. і видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Як зазначив відповідач, наказом Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2016 року №86 «Про надання повноважень» відповідно до пункту 56.9 статті 59 Податкового кодексу України уповноважено директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження приймати рішення про продовження строку розгляду скарг платників податків та надано право підпису рішень про продовження строку розгляду скарг, тобто у в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Антоненко І.Л. були наявні повноваження щодо прийняття рішення про продовження строку розгляду скарги.

При цьому, позивачем не наведено інших підстав для оскарження рішень Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2017 року та 01 лютого 2018 року.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що останніми продовжено строк розгляду скарги та частково задоволено скаргу позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення в сумі 241,15 грн.

Отже, вказані рішення самі по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення про продовження строку розгляду скарги Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2017 року №17105/Б/99-99-11-02-01-14 та рішення про результати розгляду скарги Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2018 року №1460/Б/99-99-11-02-01-14 безпосередньо не порушують права та інтереси позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко