Решение № 77244824, 05.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 жовтня 2018 року №826/10328/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1, (далі - позивач), до Міністерства оборони України, (далі - відповідач), в якій просить:

1) визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі загибелі її сина рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

2) скасувати пункт 10 рішення Міністерства оборони України від 05.10.2016 року, який оформлено у формі протоколу комісії Міністерства оборони України №83 від 30.09.2016 року;

3) зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю її сина, рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з виконанням військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом, з врахуванням висновків суду;

4) зобов'язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом семи днів з дня отримання копії судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що посилання відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення на положення ст. 16-4 Закону та України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві є необґрунтованим, оскільки загибель ОСОБА_2 не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, а є наслідком отруєння окисом вуглецю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві також наголошувала на тому, що смерть її сина не була наслідком вчинення ним протиправних дій в стані алкогольного сп'яніння, оскільки її сином не вчинявся ні злочин, ні адміністративне правопорушення, відтак підстави для відмови у призначенні допомоги відсутні.

Представник відповідача у запереченнях на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Суть заперечень полягає в тому, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок виконання ним обов'язків військової служби в стані алкогольного сп'яніння, що відповідно до ст. 16-4 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є підставою для відмови у виплаті членам його сім'ї спірної грошової допомоги. Крім того, сторона відповідача вважає, що відсутні правові підстави для зобов'язання Міністерства оборони України виплатити позивачу вказану допомогу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Син позивача, рядовий ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в Збройних Силах України з 14 серпня 2014 року по 11 березня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 син позивача загинув під час виконання обов'язків військової служби в районі проведення антитерористичної операції внаслідок отруєння окисом вуглецю, про що зазначено, зокрема, у витязі з наказу командира військової частини-польова пошта В4680 (по стройовій частині) від 05.05.2015 р. № 101.

З листа Міністерства оборони України від 04.01.2018 року №248/3/6/12 позивачу стало відомо, що при розгляді її звернення їй було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю сина.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 даного Закону його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти

Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно з ч. 9 ст. 16-3 Закону, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у разі загибелі (смерті) військовослужбовців державою гарантовано виплату одноразової грошової допомоги членам сімей військовослужбовців, які загинули у розмірі, визначеному ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі Порядок № 975).

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 4 цього Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала:

1) під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві військовозобов'язаним та резервістом, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Пунктами 12, 13 цього Порядку № 975 визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відмовляючи у призначенні спірної допомоги, Міністерство оборони України, як зазначено вище, виходило з того, що смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, посилаючись на ч. 1 ст. 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16-4 даного Закону, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні норми містяться в п. 19 зазначеного вище Порядку № 975.

Проаналізувавши зміст наведених норм, суд дійшов до висновку, що зазначена допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі). Водночас, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Тобто, на думку суду, в такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).

Як вбачається із висновку експерта (судово-медична експертиза) №796-Дм/15 від 13.03.2015 р., проведеної на підставі постанови «Про призначення судово-медичної експертизи» старшого слідчого СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області підполковника міліції ОСОБА_4 судово-медичним експертом ОСОБА_5, на основі даних судово-медичної експертизи трупа громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, враховуючи результати лабораторних експертиз і у відповідь на поставлені запитання постанови, судово-медичний експерт прийшов до висновку, що причиною смерті ОСОБА_2 було госте отруєння окисом вуглецю.

Також у висновку експерта вказано, що при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа громадянина ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт в кількості 3,59%, що за даними офіційної таблиці відповідає тяжкому ступеню алкогольної інтоксикації.

Таким чином у своєму висновку експерт чітко вказує, що причина смерті - гостре отруєнням окисом вуглецю, а також повідомляє про алкогольну інтоксикацію загиблого.

Із витягу з наказу т.в.о. Командира військової частини-польова пошта В4680 підполковника ОСОБА_6 від 05.05.2015 р. №101, вбачається, що рядовий ОСОБА_2, водій зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї 3 механічного батальйону, помер 11 березня 2015 року в результаті отруєння окисом вуглецю в зоні антитерористичної операції, обставини не відомі. Смерть пов'язана із виконанням обов'язків військової служби.

Згідно довідки військової частини польова-пошта В4680, №5668 від 19.05.2016 р., рядовий ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання обов'язків військової служби в районі проведення антитерористичної операції внаслідок отруєння окисом вуглецю. В цей період протиправних дій не вчиняв. Відповідно до витягу з протоколу №917 від 02.03.2016 року, виданого Центральною військово-лікарською комісією, зазначено - захворювання та причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.

З довідки №6327 від 30.05.2016 р. вбачається, що розслідування по факту смерті рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не проводилось на підставі пункту 1.8 наказу Міністерства оборони України №26 від 19.11.2014 року.

У витязі з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 30.09.2016 р. №83 вказано, що розглянувши подані документи комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги матері померлого 11.03.2015 р. солдата ОСОБА_2 (Черкаський ОВК), оскільки на час смерті він перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено висновком судово-медичного експерта від 06.06.2016 року №1119 Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи.

Також у даному витязі вказується, що згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 13.03.2015 р. №796-Дмт/15 Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи причиною смерті є отруєння окисом вуглецю, алкогольна інтоксикація.

Однак суд не погоджується з зазначенням у вказаному витягу як причини смерті алкогольної інтоксикації, оскільки, як вже наголошувалося судом, причиною смерті експертом у висновку вказано гостре отруєння окисом вуглецю. Вказується про алкогольну інтоксикацію, однак експерт не вказує про те, що алкогольна інтоксикація пов'язана (є причиною) зі смертю ОСОБА_2

Зазначеними документами підтверджується, що смерть загиблого військовослужбовця настала під час виконання службових обов'язків військової служби в період її проходження внаслідок отруєння окисом вуглецю.

Таким чином, зазначеними вище документами підтверджується факт смерті (загибелі) ОСОБА_2, яка настала внаслідок отруєння окисом вуглецю.

На підставі наданих досліджених письмових доказів суд дійшов висновку, що смерть ОСОБА_2, не була наслідком вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення, або перебування у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується довідкою військової частини польова-пошта В4680, №5668 від 19.05.2016 р.

Також суд зазначає, що у наведених вище документах вказано, що на момент отруєння окисом вуглецю ОСОБА_2 виконував обов'язки військової служби та лише констатовано перебування його у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В той же час згідно з ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Міністерство оборони України не надало суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що його рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із загибеллю ОСОБА_2 прийняте обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття.

За таких обставин суд вважає що, наявні підстави для задоволення позову про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її сина рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, та скасування пункту 10 рішення Міністерства оборони України від 05.10.2016 року, який оформлено у формі протоколу комісії Міністерства оборони України №83 від 30.09.2016 року, відповідачем не доведено, що у відповідності до ч. 1 ст. 16-4 даного Закону смерть ОСОБА_2 є наслідком вчинення ним дій в стані алкогольного сп'яніння.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачам одноразову грошову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З наведеного вище можна дійти висновку, що у випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

З урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача, а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, на думку суду, наявна в суб'єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене вище суд вважає, що дії Міністерства оборони України як суб'єкта владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядком призначення і виплати цієї допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, а тому відсутність передбачених цими нормами законодавства обставин, які б перешкоджали у спірному випадку виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, є підставою для зобов'язання відповідача виплатити таку допомогу.

Стосовно клопотання позивача щодо зобов'язання надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом семи днів з дня отримання копії судового рішення, слід зазначити, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на не наведення позивачем належних аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання постанови суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що такі витрати розподілу не підлягають, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 262 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її сина рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

3. Скасувати пункт 10 рішення №83 від 05.10.2016 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її сина рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, оформленого у формі протоколу комісії засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затверджене Міністром оборони України.

4. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю її сина, рядового ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з виконанням військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, встановленого законом, з врахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко