Решение № 77244810, 01.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 жовтня 2018 року №826/8624/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпро скасування наказу, рішення, вимоги та податкових повідомлень-рішень,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування:

- наказу відповідача №529 від 06.09.2016 pоку про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби;

- рішення №0019941306 від 14.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- вимоги про сплату недоїмки №Ф-0019931306 від 14.11.2016 року;

- податкового повідомлення-рішення №0020051306 від 15.11.2016 року;

- податкового повідомлення-рішення №0019971306 від 14.11.2016 року;

- податкового повідомлення-рішення №0020081306 від 15.11.2016 року, (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не був обізнаний про факт проведення щодо нього податкової перевірки, а також про прийняті контролюючим органом оскаржувані рішення, оскільки такі не вручались позивачу особисто. Так, позивач був позбавлений права на подання до контролюючого органу письмових пояснень, додаткових документів, заперечень та іншої інформації щодо себе як платника податків. Крім того, позивач наголошує, що накладено мораторій на проведення перевірок у 2015-2016 роках фізичних осіб-підприємців. Вважаючи оскаржувані рішення такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У той же час, відповідач на вимогу суду заперечень проти позову не надав, а тому, суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків.

20.07.2017 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання, яким усунуто виявлені судом недоліки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8624/17 та призначено справу до судового розгляду по суті.

15.09.2017 року від представника позивача через канцелярію суду подано заяви про долучення документів до матеріалів справи, які прийнято судом.

19.10.2017 представником позивача у судовому засіданні надано додаткові письмові пояснення, які прийнято судом.

У судовому засіданні 19.10.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання явку своїх представників не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою «повернуто з інших причин» (Т.1, арк. 108).

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 КАС України, беручи до уваги, що прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 19.10.2017, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за наслідком якої прийнято акт №1407/13-06/НОМЕР_1 від 06.10.2016 року (далі - акт перевірки від 06.10.2016 року) (Т.1, арк. 35-42).

За результатами вказаної перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві зроблено висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- ст.85, ст.138, п.176.1 ст.176, ст.177 Податкового кодексу України - заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 726 222,94 грн.;

- п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - заниження податкових зобов'язань та не підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість податковими накладними за 2013-2015 роки, у зв'язку з чим донараховано податку на додану вартість у сумі 752 669,00 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не нарахування та не сплата до бюджету військового збору за 2015 рік у сумі 31 778,77 грн.;

- абз. 1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9, п.8, ст.9, пп.1 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI - не нарахування та несплата до бюджету єдиного соціального внеску за 2013-2015 роки у сумі 239 898,69 грн.

Підставою для висновку контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства слугувало не надання позивачем первинних документів, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю.

На підставі викладеного, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято рішення №0019941306 від 14.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 239 898,69 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 27 692,37 грн.; вимогу про сплату недоїмки №Ф-0019931306 від 14.11.2016 року у розмірі 239 898,69 грн.; податкові повідомлення-рішення №0020051306 у розмірі 31 778,77 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 7 944,70 грн. та №0020081306 від 15.11.2016 року у розмірі 752 669,00 та за штрафними санкціями 376 344,50 грн., №0019971306 від 14.11.2016 року у розмірі 726 222,94 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 181 555,75 грн. (Т.1, арк. 21-25).

Разом з тим, 21.01.2017 року позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.01.2017 року №Ф-283-17, згідно якої у позивача станом на 31.12.2016 рік сума боргу складає 266 534,31 грн., у тому числі недоїмка у розмірі 238 841,94 грн. та штраф у розмірі 27 692,37 грн. (Т.1, арк. 26).

Так, адвокатом позивача подано ряд адвокатських запитів №1, №2, №3 від 24.01.2017 року до контролюючого органу з метою встановлення фактів щодо проведення перевірки платника податків та прийняття на наслідками такої рішень відносно позивача (Т.1, арк. 29-31).

Листами від 30.01.2017 року №975/Ф/26-59-13-06-23 та №1534/Ф/26-59-13-06 від 17.02.2017 року надано контролюючим органом надано інформацію та витребувані за адвокатськими запитами документи (Т.1, арк. 32, 52-53).

31.01.2017 року адвокатом позивача подано адвокатський запит №5, на який листом від 06.02.2017 року №1199/Ф/26-59-13-06-23 відповідачем надано відповідь (Т.1, арк. 34).

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67 Конституції України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішення органів державної влади, а саме: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Щодо вимоги позивача про скасування наказу відповідача №529 від 06.09.2016 pоку про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи (пункт 77.2 стаття 77 ПК України).

У силу пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно з пунктом 82.1 статті 82 ПК України, тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, керівником контролюючого органу прийнято рішення, яке оформлено наказом від 06.09.2016 року №529 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1)» на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок відповідачем на ІІІ квартал 2016 року. Встановлено тривалість перевірки для позивача з 16.09.2016 року протягом 10 робочих днів (Т.1, арк. 20).

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Так, 06.09.2016 року відповідач рекомендованим листом направив наказ та повідомлення позивачу на адресу: 04111, АДРЕСА_1, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за шрихкодовим ідентифікатором 0405333006367 (Т.1, арк. 45).

12.09.2016 року вказаний рекомендований лист не вручено позивачу під час доставки, а 08.10.2016 року повернено за зворотною адресою з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується копією роздруківки відстежень пересилання поштових відправлень за шрихкодовим ідентифікатором 0405333006367 (Т.1, арк. 46).

Відтак, суд вважає, що лише встановлення факту надсилання копії наказу та повідомлення про проведення перевірки не означає, що платник до початку проведення перевірки був ознайомлений з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення.

Водночас, як вбачається з акта перевірки від 06.09.2016 року, перевірка позивача проведена в приміщенні ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві за адресою: м. Київ, провулок Політехнічний, будинок 5А. У той же час, відповідно до оскаржуваного наказу, контролюючим органом призначено документальну планову виїзну перевірку, проте доказів виїзду за адресою позивача суду не надано.

Відтак, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів підстав для проведення вказаної перевірки за місцезнаходженням податкового органу.

З огляду на обставини направлення позивачу повідомлення про проведення перевірки та копії наказу, що фактично позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень й документів, суд вважає, що відповідачем проведено перевірку без наявних на те правових підстав.

Аналогічна позиція висвітлена у рішенні Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі №806/831/16.

При цьому, у своїх письмових поясненнях позивач посилається на пункт 3 розділу ІІ Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII (набрав чинності 01.01.2015 року), відповідно до якого установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що до закінчення 2016 року діяв мораторій на всі види перевірок контролюючих органів, у тому числі відповідача, який поширювався на підприємства з доходом не більш ніж 20 мільйонів гривень.

При цьому, позивачем заперечується, а відповідачем не надано доказів належності позивача до платників податків з доходом більше 20 мільйонів за попередній календарний рік, а також доказів наявності дозволу Кабінету Міністрів України, заявки суб'єкта господарювання щодо його перевірки, рішення суду, вимоги Кримінального процесуального кодексу України.

Відтак, суд дійшов висновку, що посадовими особами контролюючого органу не надано суду доказів правомірності проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а позивач не був обізнаний про факт призначення та проведення вказаної перевірки та не мав можливості надати письмові пояснення та заперечення щодо своєї підприємницької діяльності, а тому наказ відповідача №529 від 06.09.2016 pоку про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з питань дотримання законодавства з повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби є таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про скасування рішення №0019941306 від 14.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату недоїмки №Ф-0019931306 від 14.11.2016 року, податкового повідомлення-рішення №0020051306 від 15.11.2016 року, податкового повідомлення-рішення №0019971306 від 14.11.2016 року, податкового повідомлення-рішення №0020081306 від 15.11.2016 року, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

У силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За змістом пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з абзацами 1, 2, 4 пункту 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 164.1.1, 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків (в редакції до 01.01.2015 року)

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків (в редакції від 01.01.2015 року).

За змістом підпунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (в редакції до 01.01.2015 року).

У силу пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (в редакції з 01.01.2015 року).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 року у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 року у справі №К/800/5891/15, від 03.03.2016 року у справі №К/800/21974/14, а також у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 року у справі №21-1440а16.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач є суб'єктом підприємницької діяльності з основним видом економічної діяльності: постачання готових страв для подій (код КВЕД 56.21).

Так, позивачем, на спростування фактів викладених у акті перевірки від 06.09.2017 року щодо своєї підприємницької діяльності, надано копії первинних документів за 2013-2015 роки, а саме: рахунки по сплаті, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (Т.1, арк. 119 - Т.6, арк. 30).

Відтак, за результатами дослідження вище перелічених первинних документів, суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з контрагентами та підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач був позбавлений можливості надати необхідні первинні документи під час проведення перевірки контролюючим органом, оскільки не був обізнаний про факт проведення такої, а підставою для висновку контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства слугувало саме не надання позивачем первинних документів, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю.

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Також, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частина 1 стаття 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У силу пункту 2 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, враховуючі встановлені судом обставини, а саме: протиправність призначення та проведення перевірки позивача, наявність належним чином складених та оформлених первинних документів за спірний період, суд дійшов висновку, що прийняті контролюючим оскаржувані рішення є такими, що підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року (справа №808/1628/17), а саме: «Скасовуючи спірні рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій суди виходили з того, що вимоги та рішення щодо донарахування сум єдиного внеску є похідними від правопорушення, склад якого податковим органом не доведено».

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 9 600,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 9 600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: 04111, АДРЕСА_2) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39561761, адреса: 04107, м. Київ, вулиця Багговутівська, 26) задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати наказ Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві №529 від 06.09.2016 pоку про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

3. Скасувати рішення №0019941306 від 14.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

4. Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0019931306 від 14.11.2016 року.

5. Скасувати податкові повідомлення-рішення №0020051306, №0020081306 від 15.11.2016 року та №0019971306 від 14.11.2016 року.

6. Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 9 600,00 грн. (дев'ять тисяч шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко