Решение № 76939700, 02.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2018 року № 826/12346/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні), адміністративну справуза позовомОСОБА_1доНаціонального агентства з питань запобігання корупціїпровизнання протиправним та скасування рішення від 08.12.2017 № 1419, зобов'язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК від 08.12.2017 № 1419 «Про затвердження стосовно ОСОБА_1 обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 3661 Кримінального кодексу України»;

- зобов'язати відповідача відкликати з Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) обґрунтований висновок від 08.12.2017, затверджений рішенням НАЗК від 08.12.2017 № 1419.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не отримував від НАЗК лист від 30.08.2017 № 51-08/30458/17, надісланий за результатами проведення уповноваженою особою НАЗК контролю та встановлення факту неподання позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, яким позивача зобов'язано подати таку декларацію протягом десяті днів з дня отримання повідомлення. При цьому, позивач ставить під сумнів, за відсутності відповідних доказів, обґрунтованість тверджень відповідача про належне повідомлення позивача вказаним листом (поштове відправлення № 0110306410610, отримане 05.09.2017) щодо неподання декларації за 2016 рік та необхідність її подачі. Отже, позивач вважає, що під час контролю (перевірки) подачі позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, відповідачем недотримано встановленого принципу в частині достовірності і повноти інформації, що використовується НАЗК - відповідач не впевнився у отриманні листа позивачем, з огляду на що висновок про належне повідомлення позивача про неподання декларації за 2016 рік та умисне ігнорування ним вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині необхідності подання такої деклараціє є безпідставним, а рішення про затвердження такого висновку від 08.12.2017 № 1419 - протиправним. Позивач також зазначив, що електронну декларацію за 2016 рік подав у той самий день, коли дізнався про наявність оскаржуваного рішення та про необхідність подання такої декларації, а саме: 30.03.2018.

Представник НАЗК у відзиві на позовну заяву посилається на те, що відповідач листом від 30.08.2017 № 51-08/30458/17 повідомив позивачу про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яким також зобов'язано позивача її подати протягом десяти днів з дня отримання повідомлення. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0110306410610, вказаний лист отримано 05.09.2017. При цьому, лист спрямований декларанту за адресою: АДРЕСА_1, за місцем його реєстрації. Вказана адреса також зазначена ОСОБА_1 у декларації, як адреса місця реєстрації та адреса для листування. Однак, упродовж передбачених Законом України «Про запобігання корупції» десяти діб позивач декларації не подав, а також не надав жодних пояснень щодо поважності причин неподання декларації. В свою чергу, при перевірці файлів логування дій користувача Реєстру встановлено, що ОСОБА_1 реєстрацію не проходив, відповідно будь-яких дій з метою подання декларації не вчиняв, що, на думку відповідача, свідчить, що позивач знав про необхідність подання декларації, проте умисно її не подав і не намагався подати.

У відповіді на відзив позивач вказує на те, що при звільненні позивачем заповнено та подано до Офісу великих платників податків ДФС паперову декларацію за 2016 рік, де у розділі 2 «Місце проживання» вказано адресу фактичного проживання: АДРЕСА_2, що на його думку спростовує твердження відповідача про зазначення у декларації адреси реєстрації як адреси для листування. Відповідач, як на доказ отримання листа від 30.08.2017 № 51-08/30458/17, посилається на повідомлення про вручення рекомендованого відправлення № 0110306410610, проте ані на неодноразові запити адвоката, ані на підтвердження своєї позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, відповідач не надав навіть копії вказаного повідомлення. Натомість, до відзиву відповідачем надано незрозумілу копію списку від 31.08.2017 № 1201 згрупованих поштових відправлень у межах Києва, в якому під № 8 зазначено про направлення ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1, поштового відправлення № 0110306410610, проте жодних відомостей про наявність у вказаному поштовому відправленні саме листа від 30.08.2017 № 51-08/30458/17, наданий відповідачем письмовий доказ не містить, як не містить відомостей про отримання позивачем такого листа, що не відповідає вимогам ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем також надано до відзиву роздруківку з веб-ресурсу Укрпошти про розшук поштового відправлення № 0110306410610, але з нього вбачається, що запит на пошук здійснено відповідачем лише 27.08.2018 о 10:47. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не доведено факту наявності у його розпорядженні, на час прийняття оскаржуваного рішення, належних доказів отримання ОСОБА_1 повідомлення про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (лист від 30.08.2017 № 51-08/30458/17), у зв'язку з чим висновок про належне повідомлення позивача щодо неподання декларації за 2016 рік та умисне ігнорування позивачем вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині необхідності подання такої деклараціє є, на думку позивача, безпідставним, а рішення про затвердження висновку від 08.12.2017 № 1419 - протиправним.

Також позивач зазначив, що у відзиві вказано про скерування до національної поліції матеріалів контролю разом зі спірним рішенням, що на думку позивача додатково свідчить про необхідність захисту його права шляхом зобов'язання відповідача відкликати з ГУ НП у м. Києві висновок від 08.12.2017, затверджений рішенням НАЗК від 08.12.2017 № 1419, оскільки висновок про умисне неподання декларації є необґрунтованим та передчасним.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 09.09.2016 по 27.09.2016 ОСОБА_1 працював на посаді головного державного інспектора відділу інформаційно-аналітичної роботи юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС. На підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 23.09.2016 № 669-0 позивача з 27.09.2016 звільнено з вказаної посади за власним бажанням.

В свою чергу, Офіс великих платників податків ДФС направив позивачу на адресу: АДРЕСА_1, лист від 27.02.2017 № 22.5/14/28-10-04-03-24, в якому проінформував позивача, з посиланням на ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», про необхідність подачі електронної декларації до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у термін до 01.04.2017. Також у листі зазначено, що у разі необхідності, за довідками про доходи за 2016 рік можна звертатися до управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Офісу великих платників податків ДФС, а у разі неподання/несвоєчасного подання декларації, інформація буде надіслана до НАЗК та до спеціального уповноважених суб'єктів у сфері запобігання та протидії корупції.

З матеріалів справи також видно, що Офіс великих платників податків ДФС направив позивачу на адресу: АДРЕСА_1, лист від 07.04.2017 № 374/14/28-10-04-03-24, в якому зазначено, що на виконання п.п. 1 та 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та у зв'язку з початком роботи з 01.09.2016 системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, потрібно було до 01.04.2017 подати відповідну електронну декларацію в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр) на сайті НАЗК. В той же час, управлінням по роботі з персоналом здійснено моніторинг, результати якого свідчать, що станом на 01.04.2017 в Реєстрі декларація ОСОБА_1 не виявлена, у зв'язку з чим управління просило невідкладно вжити заходи щодо виправлення ситуації та надати письмові пояснення до управління по роботі з персоналом з зазначенням причини не подачі декларації до Реєстру у разі її неподання.

Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи конвертів з відповідними довідками про невручення поштових відправлень та повідомлень про вручення поштового відправлення, вказані листи не вручені позивачу та повернуті відправнику.

Так, відповідно до п. 45 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, поштова адреса повинна бути точною та повною, без скорочених найменувань чи будь-яких знаків, що її не стосуються.

Проте, незважаючи на наявність у відправника листів (управління по роботі з персоналом Офісу великих платників податків ДФС) даних про дійсну адресу позивача: АДРЕСА_1, про яку він зазначив не тільки у особовій картці, а і у паперовій декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період з 01.01.2016 по 27.09.2016, копії яких наявні в матеріалах справи, наведені листи направлені на іншу адресу: АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не знав та не міг знати про вказані листи та їх вимоги, оскільки останні направлялись не за адресою його реєстрації/проживання, в той час як позивач вжив можливі та необхідні заходи, щоб мати таку можливість - зазначив свою адресу: АДРЕСА_1, як у особовій картці, так і у паперовій декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період з 01.01.2016 по 27.09.2016. Крім того, у паперовій декларації позивачем зазначено також адресу проживання, яка є відмінною від адреси реєстрації: АДРЕСА_2, на яку відповідні листи не направлялись, що також враховується судом.

В свою чергу, Управління внутрішньої безпеки Офісу великих платників податків ДФС звернулось до НАЗК з повідомленням від 21.04.2017 № 3338/9/28-10-22-17 про факт неподання декларації (після звільнення) за 2016 рік ОСОБА_1, який працював головним державним інспектором відділу інформаційно-аналітичної роботи юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС.

Листом від 30.08.2017 № 51-08/30458/17, направленим на адресу: АДРЕСА_1, відповідач, відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про запобігання корупції», повідомляв позивача, що за результатами контролю щодо своєчасності подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функції держави або місцевого самоврядування, встановлено, що ОСОБА_1 не подано декларацію суб'єкта декларування, який припинив діяльність, за 2016 рік. Також вказано, що протягом десяти днів з дня отримання цього повідомлення позивач повинен подати декларацію особи, уповноваженої па виконання функції держави або місцевого самоврядування в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».

В подальшому, на підставі вказаного повідомлення від 21.04.2017 № 3338/9/28-10-22-17, головним спеціалістом першого відділу Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя НАЗК проведено контроль щодо своєчасності подання звільненим працівником ОСОБА_1 декларації суб'єкта декларування, який припинив діяльність.

За результатами такого контролю, 08.12.2017 уповноваженою особою НАЗК складено обґрунтований висновок про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, в якому встановлено, що ОСОБА_1, відповідно до ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», зобов'язаний був до 01.05.2017 подати декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік шляхом заповнення відповідної форми на веб-сайті НАЗК в Реєстрі. Проте згідно з відомостями з Реєстру декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік ОСОБА_1 не подав, у зв'язку з чим, НАЗК повідомило (лист від 30.08.2017 № 51-08/30458/17) останнього про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та зобов'язало її подати протягом десяти днів з дня отримання повідомлення, як вимагає стаття 49 Закону. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0110306410610 лист НАЗК, яким повідомлено ОСОБА_1 про необхідність подання декларації, отримано 05.09.2017. Однак, упродовж передбачених Законом десяти діб ОСОБА_1 декларації не подав. Також він не надав жодних пояснень або заперечень щодо поважності причин неподання декларації. При перевірці файлів логування дій користувача Реєстру встановлено, що ОСОБА_1 реєстрацію не проходив, відповідно будь-яких дій з метою подання декларації не вчиняв. Викладене свідчить, що ОСОБА_1 знав про необхідність подання декларації, проте умисно її не подав і не намагався подати. Таким чином, в бездіяльності ОСОБА_1 вбачаються ознаки корупційного правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, визначену статтею 3661 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

08.12.2017 відповідачем прийнято рішення № 1419 «Про затвердження стосовно ОСОБА_1 обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 3661 Кримінального кодексу України», яким, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, вирішено затвердити обґрунтований висновок про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, передбаченого статтею 3661 КК України, стосовно звільненого у 2016 році головного державного інспектора відділу інформаційно-аналітичної роботи юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_1, що додається, а Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя забезпечити направлення обґрунтованого висновку, затвердженого пунктом 1 цього рішення (разом з відповідними матеріалами), до ГУ НП у м. Києві.

З матеріалів справи також видно, що листом від 13.12.2017 № 51-12/45837/17 відповідач направив ГУ НП у м. Києві обґрунтований висновок з матеріалами за фактом умисного неподання звільненим головним державним інспектором відділу інформаційно-аналітичної роботи юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_1 декларації суб'єкта декларування, який припинив діяльність, за 2016 рік, з метою вирішення питання про внесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, проведення досудового розслідування та притягнення його до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, з відзиву на позовну заяву вбачається, що на теперішній час СВ Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120171001000015562 за ст. 3661 КК України за фактом неподання декларації ОСОБА_1

Так, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Особи, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3, зобов'язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3, за минулий рік.

Статтею 49 названого Закону встановлено, що державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов'язані перевіряти факт подання суб'єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Національне агентство перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону. Якщо за результатами контролю встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону. Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об'єднання, іншого непідприємницького товариства про факт неподання декларації відповідним суб'єктом декларування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: щодо своєчасності подання.

Згідно з п.п. 1, 3 розділу І Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069 (далі - Порядок № 56), цей Порядок визначає механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон). Контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами, зокрема: верховенства права; рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування; об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації. Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам.

Відповідно до пп. 1 п. 1 розділу ІІ Порядку № 56 відповідно до Закону Національне агентство проводить щодо декларацій такі види контролю: щодо своєчасності подання.

Таким чином, здійснювані НАЗК заходи контролю щодо своєчасності подання декларацій повинні відповідати вказаним принципам, зокрема, достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації.

Водночас, згідно з пп. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 56 Національне агентство здійснює контроль щодо своєчасності подання декларацій на підставі повідомлень, що надходять від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб публічного права, які у встановленому Національним агентством порядку відповідно до статті 49 Закону перевіряють факт подання декларацій суб'єктами декларування, які в них працюють (працювали).

Пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 56 передбачено, що у випадку встановлення факту неподання декларації суб'єктом декларування відповідно до вимог Закону Національне агентство письмово повідомляє про це суб'єкта декларування, керівника державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об'єднання, іншого непідприємницького товариства, в якому працює (здійснює діяльність) суб'єкт декларування, та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції у визначеному Національним агентством порядку.

З аналізу змісту висновку від 08.12.2017, затвердженого оскаржуваним рішенням вбачається, що твердження про те, що ОСОБА_1 знав про необхідність подання декларації, проте умисно її не подав і не намагався подати, а також, що в бездіяльності ОСОБА_1 вбачаються ознаки корупційного правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, визначену статтею 3661 КК України, базуються виключно на отриманні позивачем 05.09.2017, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0110306410610, листа НАЗК від 30.08.2017 № 51-08/30458/17 та, як наслідок, неподання протягом десяти діб з моменту отримання такого листа декларації за 2016 рік.

Дійсно, з наявної в матеріалах справи копії списку від 31.08.2017 № 1201 згрупованих поштових відправлень у межах Києва, відправник: НАЗК, вбачається, що під № 8 зазначено про направлення ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1, поштового відправлення № 0110306410610. Разом з тим, будь-які відомості про наявність у вказаному поштовому відправленні саме листа від 30.08.2017 № 51-08/30458/17 відсутні.

В той же час, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0110306410610, в якому зазначено відповідні дані, у тому числі дані про отримувача поштового відправлення.

В контексті вказаного, суд не може прийняти до уваги як належний доказ, особливо за наявності твердження позивача про неотримання такого листа, роздруківку з веб-сайту Укрпошти за номером поштового відправлення 0110306410610, з якої вбачається, що 05.09.2017 відправлення вручено особисто, оскільки належним в даному випадку доказом вручення саме позивачу такого листа є повідомлення про вручення поштового відправлення з зазначенням його прізвища, ініціалів та за наявності його підпису.

Крім того, судом також враховується, що пошук, згідно з даними на вказаній роздруківці, здійснено відповідачем лише 27.08.2018 о 10:47, в той час як будь-яких доказів на підтвердження здійснення такого пошуку та отримання відповідних результатів на момент складення висновку та прийняття спірного рішення відповідачем суду не надано.

Водночас, на виконання ухвали суду від 10.08.2018 Київська міська дирекція ПАТ «Укрпошта» надала запитувану інформацію - належним чином засвідчену копію повідомлення про одержання рекомендованого поштового відправлення № 0110306410610 на 1 аркуші, з якого вбачається, що вказане поштове відправлення отримав не позивач - значаться інші прізвище та ініціали.

За таких умов, суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що він не тільки не отримував від Офісу великих платників податків ДФС листи від 27.02.2017 № 22.5/14/28-10-04-03-24 та від 07.04.2017 № 374/14/28-10-04-03-24, що не тільки не враховано, а і взагалі не проаналізовано відповідачем в ході здійснення контролю та прийняття спірного рішення, а і не отримував від НАЗК лист від 30.08.2017 № 51-08/30458/17, на отриманні якого і побудовано висновок від 08.12.2017 та який затверджено оскаржуваним рішенням.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а і норми п. 3 розділу І Порядку № 56 - принципи, яким повинні відповідати заходи контролю, зокрема, принцип достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством.

Поряд з цим, суд враховує факт подання позивачем 30.03.2018 декларації за 2016 рік, що відповідачем не спростовано та не оспорюється, підтверджується даними з Реєстру - веб-сайту НАЗК, а також свідчить за висновком суду про відсутність у ОСОБА_1 умислу щодо неподання зазначеної декларації.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність наведених у висновку від 08.12.2017 тверджень та, як наслідок, протиправність та необхідність скасування рішення НАЗК від 08.12.2017 № 1419 «Про затвердження стосовно ОСОБА_1 обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 3661 Кримінального кодексу України».

В той же час, відповідно до змісту ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003 (№ 3-рп/2003).

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Отже, враховуючи наведене, а також те, що саме внаслідок прийняття оскаржуваного рішення (п. 2 якого зокрема вирішено Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя забезпечити направлення обґрунтованого висновку, затвердженого пунктом 1 цього рішення (разом з відповідними матеріалами), до ГУ НП у м. Києві), яке, як встановлено судом є протиправним та підлягає скасуванню, порушено права позивача, у тому числі шляхом направлення такого висновку до ГУ НП у м. Києві, що є безпосереднім втручанням в права позивача, суд, виходячи з мети ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення, вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу про зобов'язання відповідача відкликати з ГУ НП у м. Києві обґрунтований висновок від 08.12.2017, затверджений рішенням НАЗК від 08.12.2017 № 1419.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно стягнення судового збору з відповідача на користь позивача у розмірі 2114,10 грн., суд зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи, позивачем заявлено та сплачено судовий збір за одну немайнову вимогу у розмірі 704,80 грн., з огляду на що суд розцінює вимогу про повернення судового збору у розмірі 2114,10 грн. як технічну описку.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - НАЗК у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. ст. 2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.12.2017 № 1419 «Про затвердження стосовно ОСОБА_1 обґрунтованого висновку про виявлення ознак пов'язаного з корупцією правопорушення, передбаченого ст. 3661 Кримінального кодексу України».

3. Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції відкликати з Головного управління Національної поліції у м. Києві обґрунтований висновок від 08.12.2017, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 08.12.2017 № 1419.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, код ЄДРПОУ: 40381452) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа