Решение № 76928621, 04.10.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3739/18

Провадження № 2/750/1259/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Коверзнева В. О.,

з участю: секретаря судового засідання – Скакун М. Ю., позивача – ОСОБА_1, законного представника відповідача – ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и в:

23.04.2018 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом про визнання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) такою, що втратила право користування квартирою № 39 в будинку № 21 по вулиці Волковича в м. Чернігові з підстав, встановлених частиною другою статті 107 ЖК Української РСР.

В обґрунтування позову зазначив, що 2008 році відповідач покинула вказану вище квартиру в зв’язку з переїздом на постійне проживання до іншого жилого приміщення.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав і наполягав на їх задоволенні.

Законний представник відповідача позов не визнала. Вона пояснила, що відповідач була малолітньою особою і була змушена покинути спірну квартиру в зв’язку з тим, що між позивачем і законним представником, яка є матір’ю відповідача, склалися неприязні стосунки, при цьому позивач створював постійні перешкоди в користуванні квартирою. Натепер відповідач є неповнолітньою особою і позбавлена можливості самостійно відстоювати свої права на житло; крім того, через небажання позивача як батька відповідача спілкуватися зі своєю дитиною, відповідач позбавлена можливості проживати в спірній квартирі. Законний представник повідомила, що відповідач не має наміру втрачати право користування спірною квартирою, оскільки не має можливості набути законне право на проживання в будь-якому іншому жилому приміщенні.

Представник органу опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради просив суд розглянути справу за його відсутності та надав висновок органу опіки та піклування про недоцільність задоволення позову.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Позивач перебував у шлюбі із законним представником відповідача, який розірвано в 2009 році; відповідач, яка народилася 20.12.2003 року, є дочкою вказаних осіб (а.с. 5, 6).

Відповідно до частини другої статті 107 ЖК Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Аналіз положень цієї статті дає суду підстави для висновку, що розірвання договору найму жилого приміщення можливо лише в разі добровільного вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті; добровільність вибуття полягає у висловленні усіма особами, які вибувають з жилого приміщення вільного волевиявлення на вчинення цієї дії.

Як убачається з пояснень сторін і матеріалів справи (а.с. 8-10, 15, 46-52), після розірвання шлюбу законний представник відповідача та відповідач були змушені покинути квартиру АДРЕСА_1 (далі – Квартира), що має статус службової, через постійні сімейні конфлікти та перешкоди, які створював позивач своєї дружині в користування Квартирою.

Зазначене дає суду підстави для висновку, що виїзд з Квартири відповідача не був добровільним, оскільки на той час, відповідач була малолітньою особою, а тому не мала права та можливості самостійно обирати місце свого постійного проживання. Місцем теперішнього проживання відповідача є місце проживання її бабусі за адресою: АДРЕСА_2, проте остання не виявляє наміру надавати своєї онуці рівне право користування цією квартирою.

На час розгляду судом справи, відповідач залишається неповнолітньою особою, а тому за віком позбавлена можливості самостійно відстоювати своє право на Квартиру, а тому, з урахуванням наведених вище обставин, суд доходить висновку, що відповідач, набувши рівного з позивачем права користування Квартирою, не висловила свого волевиявлення на втрату права користування нею.

Крім того, позивач є інвалідом війни ІІ групи і за чинним законодавством України має 100% знижку плати за комунальні послуги. Тому реєстрація позивача в Квартирі жодним чином не впливає на розмір комунальних платежів і не погіршує його матеріальне становище.

За таких обставин, даний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів від дня його проголошення, через Деснянський районний суд м. Чернігова.

Суддя В. О. Коверзнев