Решение № 76911548, 24.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2018 року 12:45 № 826/6108/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників позивача - Цокур В.В., від відповідача - Пузирьова К.О., від третьої особи - Гудзь О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про за участі третіх осіб визнання протиправними дій, зобов'язати утриматися від вчинення дій Генеральної прокуратури України Громадської організації "Українська антикорупційна асоціація"

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва наді йшов позов Громадської організації "Центр протидії корупції", в якому позивач просить суд :

«Визнати протиправними дії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо повідомлення від 08.02.2018 р. № 16/55 громадській організації «Українська антикорупційна асоціація» про наявність у чотирьох відеороликів під умовною назвою «Виконуємо закон. Встановлюємо справедливість» (хронометраж 29 сек. (2 ролики), 23 та 25 сек., які станом 08.02.2018р. були розміщенні за посиланням https://fex.net/9747592585647fileId=251178034, ознак, за яких вони можуть розміщуватись у засобах масової інформації як соціальна реклама».

Позовні вимоги мотивована наступним:

- позивач стверджує про недостовірність розповсюджених у вищезазначених відеороликах даних, посилаючись на офіційні статистичні дані, отримані від Генеральної прокуратури України. При цьому, позивач стверджує, що використання термінів, визначення яких відсутнє в законодавстві України, вводить суспільство в оману та містить посилання на вчинення дій, які відсутні серед повноважень Генеральної прокуратури України;

- позивач стверджує про те, що метою реклами було отримання політичних дивідендів ОСОБА_4, про що свідчить використання обличчя та символіки;

- позивач стверджує про безпідставне погодження відповідачем відеороликів, надане листом, та стверджує про необхідність прийняття рішення;

- позивач стверджує про протиправне, на думку позивача, використання державної символіки (Державного прапору України), прізвища та імені Генерального прокурора України, його зображення, символіки прокуратури, що, на думку позивача є порушенням приписів ч.1 ст. 8 Закону України «Про рекламу»;

- позивач стверджує про наявність охоронюваного Законом інтересу громадської організації, як про підставу для звернення до суду.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що відповідачем не приймалося рішення, натомість, лист є точкою зору особи, що підписала лист, права позивача не порушені, у зв'язку з чим відповідач просить суд закрити провадження по справі, з огляду на відсутність публічно - правового спору між позивачем та відповідачем.

Генеральною прокуратурою України в наданих суду поясненнях також стверджується про відсутність публічно - правового спору, та висловлюється клопотання про закриття провадження у справі.

Від Громадської організації "Українська антикорупційна асоціація" судом пояснень по суті позову отримано не було, представник даної третьої особи в судове засідання не з'явився, поштові відправлення, направлені на адресу даної громадської організації судом, повернулися до суду з відміткою поштового відділення «за закінчення встановленого строку зберігання».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, до Голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 8 лютого 2018 року надійшов лист Громадської організації "Українська антикорупційна асоціація" від 07.02.2018р. №02-03.

В даному листі громадська організація просила передати на розгляд Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення чотири відеоролики, розміщені за посиланням https://fex.net/#!974759258564. Також в листі була висловлена пропозиція надати відеозаписам статус соціальної реклами, оскільки вони містять інформацію, спрямовану на досягнення суспільно важливих цілей.

Листом від 08.02.2018р. №16/55 тимчасово виконуючий обов'язки голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення повідомив президенту Громадської організації "Українська антикорупційна асоціація" про положення статей 1 та 12 Закону України «Про рекламу».

Також даний лист містить визначення, що: «Чотири відеоролики під умовною назвою «Виконуємо закон. Встановлюємо справедливість» (хронометраж 29 сек. (2 ролики), 23 та 25 сек.,) які станом 08.02.2018 р. було розміщено за посиланням https://fex.net/#!974759258564, спрямовані на популяризацію результативної роботи Генеральної прокуратури України в боротьбі з корупцією і мають ознаки, за якими вони можуть розміщуватись у засобах масової інформації як соціальна реклама».

Вважаючи дані дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд виходить з наступних міркувань.

1. Щодо посилань відповідача та третьої особи на відсутність порушеного права позивача та клопотань про закриття провадження у справі, суд висловлює наступне правову позицію.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, вищезазначеними правовими нормами обов'язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. В рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" вказав, що положення ч.2 ст.124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст.55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

При цьому, офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" надано в рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)", в якому зафіксовано тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, в даному рішенні Конституційного Суду України вказано, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві, зокрема, «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)).

Отже, з огляду на практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних так і не матеріальних.

Позивач є громадською організацією, основною метою якої є, зокрема, захист прав та свобод членів організації та громадський контроль за діяльністю органів влади.

Таким чином, зважаючи на розділ 2 Статуту позивача, суд приймає до уваги твердження позивача його право на звернення до суду про оскарження дій відповідача, з огляду на теоретично ймовірне порушення прав членів даної громадської організації.

Суд звертає увагу відповідача та третьої особи на те, що відсутність обставини порушення прав або охоронюваних Законом інтересів є підставою для відмови в позові по суті заявлених позовних вимог, а не для закриття провадження у справі.

2. Щодо посилань позивача на недостовірність розповсюджених у відеороликах даних, суд зазначає наступне.

Позивачем було надано суду записи трьох відеороликів, та зазначено про відсутність четвертого з роликів, зазначених у листі відповідача від 08.02.2018р.

При цьому, за адресою https://fex.net/#!974759258564, посилання на яку наявні в листах, відсутні будь - які матеріали, як і за адресою https://fex.net/9747592585647fileId=251178034, зазначеною в позові.

З огляду на зазначені обставини, судом було досліджено в судовому засіданні відеозаписи, надані позивачем, оскільки жодною з осіб, які брали участь у справі не було заявлено про неналежність цього доказу, та не було заявлено клопотань про витребовування будь - яких інших доказів.

Також учасниками процесу не спростовувалася обставина поширення саме трьох зазначених відеозаписів загальнонаціональними телевізійними каналами України, та здійснення цього поширення саме в якості соціальної реклами.

Так, з даних відеозаписів судом вбачається, що в них наведено певну інформацію про діяльність Генеральної прокуратури, зокрема, щодо здійснення функцій представництва держави в суді та боротьби з корупцією.

Позивач стверджує про повідомлення недостовірних даних, зокрема, щодо затриманих, притягнених до відповідальності та засуджених корупціонерів.

Так, в одному з трьох роликів, відеоряд містить визначення «9425 обліковано фактів корупції», натомість, звукове супроводження зазначає «затримано на гарячому понад дев'ять тисяч підозрюваних у корупції».

Також зазначено про скерування до суду 3139, що озвучено як «понад три тисячі осіб притягнено до суду», та про засудження 1692 осіб, що озвучено як «тисячу шістсот дев'яносто два корупціонери засуджено».

При цьому, згідно з звуковим супроводженням даного сюжету, вищезазначені дані мають відношення до всіх правоохоронних органів, з огляду на озвучене « … дві тисячі сімнадцятий - рік рекордних результатів у роботі правоохоронців…».

Вищенаведені дані, які не містять ані будь - якого співставлення з термінами, які вживаються в кримінально - процесуальному законодавстві України, ані конкретизації правоохоронного органу, якого можуть стосуватися, на думку суду, не можуть бути співставлені з будь - якими статистичними даними, оскільки відсутність критеріїв визначення певних даних об'єктивно обумовлює неможливість порівняння таких даних.

У зв'язку з викладеним, суд не погоджується з посиланнями позивача на поширення в даних відеороликах недостовірних даних, оскільки ні підтвердити, ні спростувати поширену інформацію за можливе не вбачається.

Суду вважає, що поширенням недостовірних даних може бути поширення інформації, яка є заздалегідь спотвореною, тобто зміненою у певних визначеннях. Натомість в даному випадку має місце поширення інформації, яка підібрана за іншими, ніж офіційні статистичні дані, критеріями.

3. Щодо посилань позивача не протиправність дій відповідача, суд висловлює наступну позицію.

Засади рекламної діяльності в Україні, відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регулює Закон України "Про рекламу" від 03.07.1996 р. №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №270/96-ВР, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

При цьому, вищезазначеною правовою нормою соціальна реклама, визначена як інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

З огляду на викладене, суд доходить висновків, що для кваліфікації реклами як соціальної, мають бути наявними дві складові в поширеній інформації :

- спрямування на досягнення суспільно - корисних цілей та (або) популяризацію загальнолюдських цінностей;

- відсутність мети отримання прибутку.

З досліджених судом відеороликів судом не вбачається можливого отримання прибутку від їх розповсюдження, позивач на наявність мети безпосереднього отримання прибутку також не посилався.

Натомість, існування в країні правоохоронних органів, які дієво борються з корупцією та повертають державі майно, судом вбачається суспільно - корисним. При цьому, не є вирішальним чи це повідомлення про таке існування, що вочевидь мається на увазі в розміщеній рекламі, чи формування у глядача такої уяви, про що стверджує позивач.

Суд також зауважує, що лист відповідача, направленій третій особі, не є обов'язковим для будь - якої організації, оскільки є повідомленням позиції посадової особи, яка цей лист підписала, та не породжує як прав та обов'язків позивача, так і будь - якої іншої особи.

4. Щодо посилань позивача на порушення приписів ч.1 ст. 8 Закону України «Про рекламу».

Відповідно до абзацу сьомого частини 1 статті 8 вищезазначеного Закону, у рекламі забороняється, зокрема, використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності.

Досліджені в судовому засіданні відеоролики не містять зображення Державного герба України та Державного прапора України, натомість, містять кадри, на яких зображено флагшток з прапором.

Натомість, пряму заборону розміщення символіки прокуратури, прізвища та імені її посадових осіб та їх зображення, приписи статті 8 Закону України «Про рекламу» не містять. Розміщення ж зображення та прізвища ОСОБА_4 без його згоди може порушувати виключно права вказаної особи.

5. Щодо посилань позивача на політичний характер реклами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, при розгляді зазначених посилань позивача, суд звертається до справ Von Hannover vs. Germany та Axel Spreinger vs. Germany, як до джерела права.

У справі Von Hannover vs. Germany при розгляді питання про наявність чи відсутність порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини та основних свобод Європейським судом з прав людини було застосовано термін «публічна особа» (public figure). Визначаючи зміст цього поняття, Європейський суд з прав людини послався на Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 червня 1998 року, де було наведено відповідно визначення терміну «публічна особа» (public figure). Так, у зазначеній Резолюції Ради Європи було зазначено, що публічними особами є особи, які займають державні (публічні) посади та/чи використовують державні/публічні ресурси, та, говорячи більш широко, всі особи, які відіграють роль у громадському житті, зокрема, у політичній, економічній, мистецькій, соціальній сферах, спорті тощо.

Суд вважає, що Генеральний прокурор є публічною особою, з огляду на займану ним посаду. При цьому, поширення суспільно - корисної інформації про існування в країні правоохоронних органів, які дієво борються з корупцією та повертають державі майно, яке здійснюється в рамках соціальної реклами, дійсно може бути використано публічною особою.

Проте, суд вважає, що дане використання обумовлено публічністю фігури, а відокремлення можливості формування позитивного іміджу публічної фігури від позитивного враження про певні події чи загальнолюдські цінності є об'єктивно неможливим.

Натомість, використання інформації, які було розповсюджено на правах соціальної реклами, саме як реклами будь - якої політичної партії чи кандидата судом не встановлено.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Громадської організації "Центр протидії корупції" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 04.10.2018.

Суддя С.К. Каракашьян